Рішення № 78115178, 19.11.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2018 року м. ТернопільСправа № 921/182/17-г/4

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.,

при секретарі судового засідання Шміло І.О.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича, АДРЕСА_1

до відповідача Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, Тернопіль, 46001

про повернення виконаного за недійсним правочином.

За участі представників сторін:

позивача: уповноважений Микитович П.М., довіреність № НАК 977742 від 20.02.15р.;

Бігун Б.К., паспорт НОМЕР_3 від 30.10.04 р.

відповідача: уповноважена Михайлюк О.Ю., довіреність № 4176/01 від 03.12.13р.

Суть справи:

Фізична особа - підприємець Бігун Богдан Костянтинович, м. Тернопіль звернувся 06.03.2017 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду вх. № 196 від 06.03.2017) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради, м. Тернопіль про повернення виконаного за недійсним правочином.

Ухвалою суду від 09.03.2017р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 30.03.2017р.

30.03.2017р. від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи (вх. № 8619 від 30.03.2017р.), а саме: звернення Бігуна Б.К. від 18.11.2016р. до Тернопільської міської ради; відповідь Тернопільської міської ради від 09.12.2016р. та відповідь відділу земельних ресурсів на запит від 29.03.2017р., якими повідомив заявника про можливість повернення 72075,60грн лише після повернення зазначеної земельної ділянки.

04.05.2017р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вх. № 10307 від 04.05.2017р.), у якому він вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають до задоволення з огляду на те, що судом при прийнятті рішення по справі № 921/256/14-г/6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного 12.07.2011 року між Тернопільською міською радою та Бігуном Б.К. недійсним, не вирішувалось питання про застосування наслідків визнання недійсним правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а тому посилання позивача на ст. 625 Цивільного кодексу України, щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, є безпідставним. Вважає, що позовна вимога про стягнення пені (подвійної облікової ставки НБУ) у спірних правовідносинах є незаконною та безпідставною.

Крім цього, відповідач у відзиві зазначає, що на звернення позивача від 18.11.2016р. про повернення йому коштів, отриманих за продаж земельної ділянки з урахуванням інфляційних та інших відрахувань згідно його розрахунку, Тернопільською міською радою була надана відповідь від 09.12.2016 року вих. № 11389/08 про те, що повернення грошових коштів, що були сплачені Бігуном Б.К. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0178га по АДРЕСА_2 можливе лише після повернення даної земельної ділянки у комунальну власність, проте позивачем не було вчинено жодної дії на повернення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_4 у комунальну власність, про що свідчить рішення державного реєстратора від 03 травня 2017 року У11 35018009 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень через наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

04.05.20107р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи (вх. № 10375 від 04.05.2017р.), а саме: додаткові обґрунтування до позовної заяви; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28.04.2017р.

Згідно поданих додаткових обґрунтувань на позовну заяву позивач зазначає, що стороною спору стосовно визнання договору купівлі-продажу недійсним була Тернопільська міська рада, а саме одним з відповідачів, що отримував відповідні судові рішення про визнання укладеного правочину недійсним, а отже володів інформацією про безпідставність набуття та збереження грошових коштів отриманих нею від позивача за продаж земельної ділянки. Проте відповідач - Тернопільська міська рада, добровільно не повернула позивачу Бігуну Б.К. отримані нею грошові кошти за цю земельну ділянку, а отже порушила зобов'язання повернути безпідставно набуті грошові кошти.

І оскільки позивачем під час розгляду справи поставлено під сумнів ринкову вартість спірної земельної ділянки, площею 0,0178 га по АДРЕСА_2, у зв'язку з чим останнім подано клопотання про призначення судово-економічної експертизи (вх. № 11003 від 16.05.2017р.) для визначення її вартості.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2017 провадження у даній справі було зупинено для проведення судово-економічної експертизи, виконання якої доручалось Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

30.06.2017р. згідно супровідного листа № 566/17-22 від 30.06.2017 Тернопільським відділенням КНДІСЕ на адресу господарського суду надіслано висновок судового експерта Переймибіди В.М. №566/17-22 від 29.06.2017 року разом із матеріалами справи № 921/182/17-г/4, у зв'язку із чим ухвалою від 20.07.2017 провадження у даній справі було поновлено.

27.07.2017 позивачем подано додаткові обґрунтування до позовної заяви (вх. № 14749 від 27.70.2017), у яких він погодився із визначеною експертом в ході проведення судово-економічної експертизи оцінкою ринкової вартості земельної ділянки на час її проведення та просив врахувати її при вирішенні даного спору.

28.07.2017, представником відповідача подано клопотання (вх. номер 14775 від 28.07.2017) про призначення у даній справі повторної експертизи з приводу визначення ринкової вартості земельної ділянки, площею 0,0178 га, яка розташована по АДРЕСА_2 м. Тернопіль, кадастровий номер НОМЕР_4, проведення якої просив доручити іншій експертній установі. Заявлене клопотання обґрунтовано тим, що висновок експерта від 29.062017 №566/17-22 є необ'єктивним та таким, що містить завідомо неправдиву інформацію.

Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою від 28.07.2017 у справі № 921/182/17-г/4 призначив повторну оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Тернопіль, вул. Січових Стрільців, 4) у іншому експертному складі, на час проведення якої провадження у даній справі було зупинено.

В подальшому проведення повторної оціночно-земельної експертизи, призначеної згідно ухвали від 28.07.2017 у справі №921/182/17-г/4 передоручено судом Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 16, 43001), про що 21.09.2017 винесено відповідну ухвалу.

Враховуючи факт надіслання 14.08.2018 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз висновку судового експерта Н.Д. Трунової № 9091 від 27.07.2018 року разом із матеріалами справи № 921/182/17-г/4 згідно супровідного листа вх. № 15568 від 14.08.2018, ухвалою від 29.08.2018 провадження у даній справі було поновленою.

Також вказаною ухвалою Господарського суду Тернопільської області, у зв'язку з набранням чинності 15.12.2017 Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", вирішено розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого провадження, у відповідності до Глави 3 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України (в редакції що діє з 15.12.2017 року). Підготовче засідання у справі № 921/182/17-г/4 призначено на 20.09.2018 на 15:30 год.

Під час проведення повторної оціночно-земельної експертизи позивачем було подано клопотання про збільшення позовних вимог б/н від 22.05.2018 (вх.номер 11503 від 23.05.2018), у якому збільшено період нарахування штрафних санкцій з 01.03.2017 по 26.03.2018 та заявлено до стягнення 10 245 грн пені, 9 971,9 грн інфляційних та 2 282 грн 3% річних , яке було розглянуто судом в судовому засіданні 20.09.2018 після поновлення провадження у справі.

Розглянувши клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог, заслухавши думку учасників справи, судом встановлено таке.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно із приписами ст.ст. 162, 163 ГПК України ціну позову зазначає позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Проаналізувавши клопотання про збільшення розміру позовних вимог, суд визнає його таким, що подане з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, а тому, керуючись ч. 3 ст. 46 ГПК України, приймає до розгляду дане клопотання і спір вирішується з його урахуванням.

Таким чином ціна позову з урахуванням збільшення розміру позовних вимог становить : 71200 грн. вартість земельної ділянки, 82 047,5 грн інфляційного збільшення боргу, 14331 грн 3% річних, 20382,71 грн пені.

11.09.2018 відповідачем подано відзив (вх.номер 16920 від 11.09.2018), підтриманий його представником у судовому засіданні, у якому серед іншого звернув увагу суду на те, що у висновку судового експерта Н.Д. Трунової № 9091 від 27.07.2018 року, складеному за результатом проведення повторної судової оціночно-земельної експертизи, взято для порівняння цінові пропозиції власників щодо продажу земельних ділянок, а не ціни реального продажу. Також, у вказаному висновку зазначено, що ринкова вартість досліджуваної земельної ділянки визначається як земельної ділянки вільної від забудови. Отже експертом взято для порівняння вільні від забудови земельні ділянки, тоді як земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 0,0178 га обтяжена нерухомим майном і не може бути самостійним об'єктом на ринку. Крім того, експертом не проведено аналізу продажу земельних ділянок, які продаються з об'єктами нерухомого майна. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що висновок судового експерта Трунової № 9091 від 27.07.2018 року не може бути прийнятий судом, як переконливий доказ вартості спірної земельної ділянки, а у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

19.09.2018 через канцелярію суду Тернопільською міською радою подано зустрічний позов до фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича про стягнення 8 135,38 грн орендної плати за земельну ділянку площею 0, 0178 га за адресою: АДРЕСА_2 за період з 12.07.2011 по 22.09.2014 по договору оренди землі №471 від 11.04.2001, яка ухвалою суду від 21.09.2018 повернута заявнику з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

03.10.2018 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив (вх. номер 18226 від 03.10.2018), у якому він не погоджується з запереченнями відповідача щодо висновків повторної судової експертизи, оскільки вважає, що продаж земельної ділянки здійснювався без урахування вартості розташованого на ній майна, як на той час самостійного об'єкту нерухомого майна з індивідуальними ознаками.

За результатами проведеного 18.10.2018 підготовчого засідання у даній справі судом винесено протокольну ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи № 921/182/17-г/4 до судового розгляду по суті на 15.11.2018.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошувалась перерва до 19.11.2018, про що зазначено у протоколі судового засідання від 15.11.2018.

В судовому засіданні, яке відбулося 19.11.2018, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги (з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог б/н від 22.05.2018 (вх.номер 11503 від 23.05.2018) та просив про їх задоволення у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзивах на позов (вх. № 10307 від 04.05.2017р. та вх.номер 16920 від 11.09.2018).

В ході розгляду справи учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 42, 46, 222, 224 Господарського процесуального кодексу України.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) "Акорд". Експертний висновок № 765 від 20.10.2017 року до 20.10.2020 року. Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ27VF25D8132981B2.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

- рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17 червня 2014 року у справі № 921/256/14-г/6 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 12 липня 2011 року між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Бігуном Б.К., скасовано державну реєстрацію права власності Бігуна Б.К. на цю земельну ділянку. З результатами апеляційного перегляду постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 зазначене судове рішення залишено без змін, а отже набрало законної сили;

- за придбання земельної ділянки, загальною площею 0,0178 га за кадастровим номером НОМЕР_4 позивачем сплачено 71200 грн грошових коштів, як ціну продажу земельної ділянки відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2011 року, укладеного між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Бігуном Б.К.;

- відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

- разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

З огляду на викладені обставини позивач вважає, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений 12 липня 2011 року рішенням у справі №921/256/14-г/6 визнано недійсним, а відповідач - Тернопільська міська рада, утримує сплачену вартість земельної ділянки в розмірі 71200грн безпідставно, тому ФОП Бігун Б.К. звернувся до господарського суду з позовом про повернення вказаних кошів у примусовому порядку, а також 82 047,5 грн інфляційного збільшення боргу, 14331 грн 3% річних, 20382,71 грн пені (з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог). В обґрунтування наведеної ним правової позиції позивач посилається на положення статей 216, 625, 1212 Цивільного кодексу України .

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17 червня 2014 року у справі № 921/256/14-г/6, залишеним без змін постановою ЛАГС від 22.09.2014, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 12 липня 2011 року між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Бігуном Б.К., скасовано державну реєстрацію права власності Бігуна Б.К. на цю земельну ділянку.

За змістом частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній станом на час ухвалення судового рішення у справі № 921/256/14-г/6), якій кореспондують положення частин 4 та 8 статті 75 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

І оскільки рішенням господарського суду у справі №921/256/14-г/6, що набрало законної сили, встановлено факт проведення оплати вартості земельної ділянки в розмірі 71200грн, тому вказана обставина повторного доведення не потребує.

Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки недійсності правочину. За приписами наведеної норми недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України та виходячи загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 21 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Також відповідно до частини другої ст. 208 Господарського кодексу України, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до ч. 1, 3, 5, 6 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

І оскільки судовим рішеннями № від 17 червня 2014 року у справі № 921/256/14-г/6 не було застосовано наслідків визнання правочину сторін щодо купівлі-продажу земельної ділянки недійсним з огляду на відсутність вимог про застосування реституції, тому позивач має право згідно ст. 216 ЦК України вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншої сторони повернути йому у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Дані положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За статтею 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна".

У разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, така вартість визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК України). Звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. У разі неможливості з'ясування вартості майна в такий спосіб (наприклад, якщо майно визначене індивідуальними ознаками і не має аналогів) та в інших необхідних випадках господарський суд за клопотанням заінтересованої сторони чи з власної ініціативи може призначити відповідну судову експертизу.

З метою визначення ринкової вартості земельної ділянки, яка була продана ФОП Бігуну Б.К. за договором купівлі-продажу від 12.11.2011, за клопотанням позивача у даній справі було призначено судово-економічну експертизу, виконання якої доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (ухвала від 16.05.2017).

Відповідно висновку судового експерта Переймибіди В.М. №566/17-22 від 29.06.2017 (свідоцтво №174-11 від 21.04.2010, №522-16 від 27.09.2016) ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0178 га, яка розташована по АДРЕСА_2 м. Тернопіль, кадастровий номер НОМЕР_4 станом на день проведення обстежень становить 388 680 грн.

Відповідач не погодився із висновком судового експерта Переймибіди В.М. №566/17-22 від 29.06.2017, зазначивши, що дослідження з визначення ринкової вартості спірної земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_4 площею 0,0178 га по АДРЕСА_2 проводилося експертом, зокрема, на підставі Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1531 від 11.10.2002р. із застосуванням порівняльного підходу. Під порівняльним підходом слід розуміти сукупність методів оцінки вартості, заснованих на порівнянні об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами , щодо яких є інформація про ціни угод з ними, тоді як у розділі "Визначення вартості ділянки" експертом, серед іншого зазначено, що: "Аналіз ринку нерухомості в м. Тернополі, проведений експертом на основі наявних відомостей щодо пропозицій з продажу земельних ділянок, які виставлені на продаж у всесвітній мережі інтернет є розвинутим", що не є тотожними поняттями і може, в свою чергу, призвести до невірного визначення ринкової вартості земельної ділянки.

З огляду на заперечення представника відповідача проти результатів проведеної експертизи щодо визначеня ринкової вартості земельної ділянки, за його клопотанням (вх. номер 14775 від 28.07.2017) судом було призначено у даній справі повторну оціночно-земельну експертизу, згідно ухвали від 28.07.2017 у справі №921/182/17-г/4, виконання якої передоручено судом Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, за результатами проведення якої судовий експерт Н.Д.Трунова (свідоцтво судового експерта №210 та 322 від 01.11.2016) дійшла висновку, що ринкова вартість вказаної земельної ділянки на момент проведення експертизи складає 393 900грн (висновок експерта №9091від 27.07.2018 року).

Однак відповідач , на замовлення якого проведено повторну оціночно-земельну експертизу, не погодився із висновками експерта щодо ринкової вартості земельної ділянки , посилаючись на те , що при її проведенні експертом взято для порівняння цінові пропозиції власників щодо продажу земельних ділянок, а не ціни реального продажу. Також у вказаному висновку зазначено, що ринкова вартість досліджуваної земельної ділянки визначається як земельної ділянки вільної від забудови. Отже експертом взято для порівняння вільні від забудови земельні ділянки, тоді як земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 0,0178 га обтяжена нерухомим майном і не може бути самостійним об'єктом на ринку. Крім того, ним не проведено аналізу продажу земельних ділянок, які продаються з об'єктами нерухомого майна.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими , речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

На підставі наведених положень чинного законодавства, з урахуванням думки представників сторін, господарський суд, проаналізувавши на загальних підставах, як докази у справі, висновки судових експертів Переймибіди В.М. №566/17-22 від 29.06.2017 та Трунової Н.Д. №9091від 27.07.2018 року, складені за результатами проведених судових оціночно-земельних експертизи, оцінку їх не проводив з урахуванням того, що вимоги позивача по суті розглядаються як такі, що заявлені у позові б/н від 06.03.2017 (з урахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог).

В процесі проведених судових засідань, як в підготовчому провадженні, так і в судових засіданнях по розгляду спору по суті, висловлювалась думка позивача про те, що відповідач зобов'язаний повернути йому суму, яку він згідно з пунктом 2.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2011 року сплатив , як комерційну вартість земельної ділянки, загальною площею 0,0178 га за кадастровим номером НОМЕР_4.

Проте, ні в процесі заявлення позову, ні в підготовчому провадженні позивачем в установленому законом порядку не були приведені у відповідність з його усними заявами заявлені ним вимоги.

За таких обставин, господарський суд, проаналізувавши вищенаведене у сукупності, вважає вимоги позивача про стягнення 71200грн вартості земельної ділянки земельної ділянки загальною площею 0,0178 га, за кадастровим номером НОМЕР_4, як ціни її продажу відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2011 року, обґрунтованими, законними і такими, що підлягають до задоволення в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача у примусовому порядку 82 047,5 грн інфляційного збільшення боргу, 14331 грн 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, судом встановлено таке.

Позивачем здійснено нарахування 82 047,5 грн інфляційного збільшення боргу та 14331 грн 3% річних за період з 12.07.2018, тобто з того моменту, коли між сторонами вже не існувало договірних відносин купівлі-продажу і виникли відносини з безпідставного збереження грошових коштів, по 26.03.2018 (з урахуванням клопотання про збільшення розміру позовних вимог) на підставі положень ст. 625 ГПК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість кредитора вимагати у боржника за прострочення саме грошового зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено вище, відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала висновок про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Отже положення цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

Як зазначено у Постанові Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2018 у справі №6/363, з моменту визнання недійсними договорів між сторонами на підставі судових рішень договірні правовідносини сторін з огляду на положення статей 216, 1212 ЦК України трансформувалися на обов'язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти, тобто на грошове зобов'язання. У разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються 3 % річних та інфляційні збитки.

Отже, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються інфляційні збитки та 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону).

Правовий висновок у вказаних вище постановах здійснено Великою палатою Верховного суду у порядку визначеному ч.5 ст. 302 ГПК України та забезпечує формування єдиної правозастосовної практики.

Як унормовано ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду, та виходячи із системного аналізу зазначених вище статей ЦК України, суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 12.07.2018 по 26.03.2018, дійшов висновку, що до стягнення підлягають 95590 грн 19 коп. інфляційних нарахувань, 14325 грн. 83 коп. 3% річних, як правомірно та обґрунтовано заявлені.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 20382,71 грн, в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення якої суд відмовляє з огляду на те, що:

- у відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

- згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства;

- відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства,то суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на положення названих норм законодавства, умови договору №09/2015 від 29.09.2015р. та матеріали справи, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 20382,71 грн безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо інших доводів та аргументів учасників судового процесу, то суд вважає, що них не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.

Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Разом з тим, суд вважає за необхідне достягнути з позивача в доход Державного бюджету України 216 (двісті шістнадцять) грн 74 коп. грн. судового збору, який останнім було недоплачено до суду при поданні клопотання про збільшення розміру позовних вимог.

Зокрема, згідно із ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, виходячи зі змісту позовної заяви, з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог, ним при зверненні до суду заявлено про стягнення з відповідача 181116,02грн, тому сума недоплаченого судового збору у розмірі 216,74 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Судовий збір згідно ст. 49 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 127, 129, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, Тернопіль, 46001, ідент. номер 34334305 ) на користь Фізичної особи - підприємця Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) - 71 200 (сімдесят одну тисячу двісті) грн 00 коп. вартості земельної ділянки, 95590 (дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн 19 коп. інфляційних нарахувань, 14325 (чотирнадцять тисяч триста двадцять п'ять) грн. 83 коп. 3% річних, 2716 (дві тисячі сімсот шістнадцять) грн 74 коп. в повернення сплаченого судового збору.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) в дохід Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул.Липська,18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795, реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету: ГУК у м. Київ, 22030106, код ЄДРПОУ 37993783, Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, код банку отримувача 820019, рахунок 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) - 216 (двісті шістнадцять) грн 74 коп. недоплаченого судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя Н.М. Бурда