Рішення № 78114867, 15.11.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2028/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” (вул. Андрія Малишка, буд. №1, м. Київ, 02192)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬТЕРФ СОЛЮШНС” (вул. Пироговська, буд. №12, м. Одеса, 01135)

про стягнення 1 746 900,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬТЕРФ СОЛЮШНС” заборгованості в сумі 1 746 900,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

19 вересня 2017р. між приватним акціонерним товариством “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” (Орендодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю “АЛЬТЕРФ СОЛЮШНС” (Орендар) був укладений договір оренди №2243, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов’язання передати відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення, а відповідач взяв на себе зобов’язання прийняти нежитлове приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату та інші, передбачені договором, платежі.

На підтвердження надання послуг оренди приміщення за договором оренди №2243 від 19.09.2017р. між позивачем та відповідачем підписані Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

08 травня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди №2243 від 19.09.2017р.

Крім того, 20 вересня 2017 року між позивачем і відповідачем був укладений договір оренди майна №2246, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов’язання передати відповідачу в строкове платне користування майно, а відповідач взяв на себе зобов’язання прийняти це майно та своєчасно сплачувати орендну плату.

08 травня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди майна №2246 від 20.09.2017р.

На підтвердження надання послуг оренди майна за договором оренди майна №2246 від 20.09.2017р. між позивачем та відповідачем підписані Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Проте, всупереч умовам вищезазначених договорів, відповідач взяті на себе зобов’язання щодо оплати орендної плати не виконав і до теперішнього часу не розрахувався з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 1 746 900 грн. 51 коп.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди №2243 від 19.09.2017р. складає суму 1 149 971 грн. 51 коп. в т.ч. ПДВ (20%), а за договором оренди майна № 2246 від 20.09.2017р. становить 596 929 грн. 00 коп.

З врахуванням безпідставної відмови відповідача від сплати орендних платежів на загальну суму 1 746 900,00 грн., позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2018р., позовну заяву приватного акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” (вх.№2186/18) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2018р., позовну заяву (вх.№2186/18) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2028/18 за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з’явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання (вх.№21606/18) про розгляд справи без участі його представника та яке судом було задоволено.

Відповідач подав до суду відзив на позов (вх.№21605/18), відповідно до якого, заявлені позивачем позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Частина 4 ст.191 ГПК України, встановлює, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частинами 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, відповідно ч.6 ст.762 ЦК України визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Обставини, що є причиною неможливості використовувати орендоване майно наймачем можуть бути пов'язані як з діяльності наймодавця, так із певними об'єктивними обставинами (проведення ремонту майна внаслідок його пошкодження третіми особами, заборона використання внаслідок прийняття органами влади відповідного рішення тощо).

Визначальною умовою звільнення від орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договорів оренди №2243 від 19.09.2017р. та №2246 від 20.09.2017р. договірні зобов’язання щодо оплати орендних платежів не виконані належним чином, у зв’язку з чим, у відповідача виникла заборгованість за договором №2243 від 19.09.2017р. в розмірі 1 149 971,51 грн., а за договором №2246 від 20.09.2017р. виникла заборгованість в розмірі 596 929,00 грн.

Відповідачем зазначена заборгованість в загальному розмірі 1 746 000,51 грн. визнана в повному обсязі в порядку ст.191 ГПК України.

З врахуванням наведеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в загальному розмірі 1 746 000,51 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням вищенаведеного, позовні вимоги приватного акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, з врахуванням часткового повернення сплаченого судового збору в сумі 13 100,76 грн. з Державного бюджету України в порядку ч.1 ст.130 ГПК України за ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2018р., слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 13 100,76 грн.

Керуючись ст.ст.13, 129, 130, 185, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬТЕРФ СОЛЮШНС” (вул. Пироговська, буд. №12, м. Одеса, 01135, 39412906) на користь приватного акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “БРАТИСЛАВА” (вул. Андрія Малишка, буд. №1, м. Київ, 02192, 04820622) заборгованість у розмірі 1 746 900 (один мільйон сімсот сорок шість тисяч дев’ятсот) грн. 51 коп. та витрати на оплату судового збору у розмірі 13 101 (тринадцять тисяч сто одна) грн. 76 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 26 листопада 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський