Рішення № 78114183, 12.11.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.11.2018 Справа № 905/1566/18

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МК - Сталь» (49000, місто Дніпро, вулиця Благоєва, будинок № 31А; код ЄДРПОУ – 37275672)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок № 2; код ЄДРПОУ – 05763642)

про стягнення 316 665,59 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «МК – Сталь» звернулось до господарського суду Донецької області звернулось з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення 316 665,59 гривень, з яких: 280 000,00 гривень заборгованості, 31 509,59 гривень пені, 2 400,00 гривень інфляційних втрат, 2 756,00 гривень 3% річних.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.09.2018 відкрито провадження по справі №905/1566/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 25.09.2018.

20.09.2018 на адресу господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 25.09.2018 представник позивача надав суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, також надав суду для огляду оригінали документів, які були додані до позовної заяви. Судом встановлено відповідність наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій документів оригіналам, які були надані представником позивача для огляду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.10.2018.

16.10.2018 на електронну адресу господарського суду Донецької області від відповідача надійшли пояснення по справі за змістом яких останній просить зменшити суму попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

В судовому засіданні 16.10.2018 розпочато розгляд справи по суті, представник позивача заявив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі. В зв’язку з неявкою представника відповідача судом оголошено позицію останнього виходячи з пояснень, які містяться в матеріалах справи. З метою надання сторонам додаткового часу для підготовки до судових дебатів, оголошено перерву до 12.11.2018.

У судове засідання 12.11.2018 представники сторін не з’явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

11.04.2018 між публічним акціонерним товариством «Старокраматорський машинобудівний завод» (далі по тексту – Покупець, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Сталь» (далі по тексту – Постачальник, позивач) було укладено договір поставки №49-01/65 (далі по тексту – Договір), за умовами п.1.1. якого, Постачальник зобов’язався виготовити та передати у власність покупця продукцію, а Покупець – прийняти та оплатити продукцію, згідно з умовами даного Договору та Специфікаціями, які є невід’ємними частинами цього договору.

Найменування, кількість і вартість продукції вказуються в Специфікаціях та Додаткових угодах, які є невід’ємною частиною Договору (п.2.1. договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що продукція поставляється на умовах і в терміни, зазначені у Специфікаціях, які є невід’ємною частиною Договору, в редакції «Інкотермс 2010».

За приписами п.п.7.1.-7.2. договору за невиконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством.

У разі несвоєчасної оплати продукції за даним договором Покупцеві нараховується пеня в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ діючої в період, за який сплачується пеня.

Строк дії договору з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2017 (п.10.7. договору).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи скріплені печатками підприємств.

11.04.2018 сторонами була підписана Специфікація №1 до договору поставки №49-01/65 від 11.04.2018 на суму 300 000,00 гривень.

У пункті 2 даної Специфікації сторони узгодили умови оплати:100% оплата протягом 5 банківських днів після прийняття продукції на складі Покупця.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Внаслідок укладення договору поставки №49-01/65 від 11.04.2018 між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Зобов'язання згідно із ст.11 Цивільного кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

На виконання умов договору, 19.04.2018 позивач здійснив поставку визначеної у Специфіцації №1 продукції відповідачу.

Продукцію прийнято ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності №6140 від 19.04.2018.

Гарантійним листом №49/297 від 22.06.2018 відповідач зобов’язувався здійснити оплату отриманої продукції в строк до 30.07.2018.

13.08.2018 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 20 000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №1906 від 13.08.2018.

За змістом відзиву на позовну заяву, відповідач визнав існування заборгованості в розмірі 280 000,00 гривень.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов’язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов’язаннями.

Доказів оплати поставленого товару в розмірі 280 000,00 гривень на момент прийняття рішення у справі відповідачем суду не надано, тому вказана сума є його боргом та підлягає стягненню.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов’язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У пункті п.7.2. договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати продукції за даним договором Покупцеві нараховується пеня в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ діючої в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені на суму боргу 280 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 17.08.2018 в розмірі 29 480,55 гривень, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним.

За здійсненим господарським перерахунком розмір пені за період з 27.04.2018 по 17.08.2018 становить 29 749,04 гривень.

Розрахунок позивача в частині нарахування пені на суму 20 000,00 гривень прострочення за період з 27.04.2018 по 12.08.2018 в розмірі 2 029,04 гривень є арифметично вірним. При цьому, позивачем помилково вказано, що розрахунок здійснено по 13.08.2018, адже день фактичної оплати не входить до періоду існування заборгованості.

Відповідно до п.2. ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Також, позивачем заявлені до стягнення 3% річних нарахованих на суму боргу 280 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 17.08.2018 в розмірі 2 578,00 гривень, 3% річних нарахованих на суму боргу 20 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 13.08.2018 в розмірі 178,00 гривень, а також інфляційні втрати нараховані на суму боргу 280 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 17.08.2018 в розмірі 2 240,00 гривень, інфляційні втрати нараховані на суму боргу 20 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 13.08.2018 в розмірі 160,00 гривень.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши поданий розрахунок трьох відсотків річних є арифметично невірним. При цьому, позивачем помилково вказано, що розрахунок 3% річних на суму заборгованості 20 000,00 гривень здійснено по 13.08.2018, адже день фактичної оплати не входить до періоду існування заборгованості.

За здійсненим господарським перерахунком розмір 3% річних:

на суму боргу 280 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 17.08.2018 становить 2 600,55 гривень;

на суму боргу 20 000,00 гривень за період з 27.04.2018 по 12.08.2018 становить 177,53 гривень.

Так, розмір 3% річних, що підлягає стягненню становить 2 578,00 гривень + 177,53 гривень = 2 755,53 гривень.

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши поданий розрахунок інфляційних втрат, господарським судом встановлено, що позивачем не враховано вище вказані положення тому не вірно визначено початкову дату періоду нарахування.

За здійсненим господарським перерахунком розмір інфляційних втрат:

на суму боргу 280 000,00 гривень за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 становить – 1 960,00 гривень;

на суму боргу 20 000,00 гривень за період з 01.05.2018 по 31.07.2018 становить -140,00 гривень.

Враховуючи наведене, інфляційні втрати заявлені позивачем стягненню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

У п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положення ч.ч.1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, 23.07.2018 року між адвокатським бюро «Бур’янський і партнери» та товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Сталь» (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до п.1.1. якого, Клієнт доручає, адвокатське бюро приймає на себе зобов’язання в обсязі та на умовах, передбачених цим договором надавати правову (правничу) допомогу Клієнту в справі про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» заборгованості за договором поставки №49-01/65 від 11.04.2018, пені, інфляційних втрат, 3% річних.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2019 та набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами (п.7.1. договору).

Згідно детального опису робіт (наданих послуг) за цим договором, адвокатським бюро передано товариству з обмеженою відповідальністю «МК-Сталь» правничі послуги в межах даної господарської справи на загальну суму 31 66,50 гривень.

Акт складений та підписаний сторонами без зауважень.

17.09.2018 товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Сталь» було перераховано 31 666,50 гривень на підставі договору №23/07-18 від 23.07.2018, що підтверджується випискою по рахунку.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 6 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ч. 3 ст. 48, ч. 6 ст. 49 ГПК України має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

16.10.2018 на електронну адресу господарського суду Донецької області від відповідача надійшли пояснення по справі за змістом яких останній просить зменшити суму попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. За змістом даної заяви відповідач просить стягнути розмір адвокатських витрат до розміру 11 046,00 гривень, адже фактично виконано було виконані роботи за вказаним вище переліком по п.п.1-5 на загальну суму 11 046,00 гривень, а інші пункти 6-15 є лише запланованими послугами, які не здійснювались.

Отже, з урахуванням доведеності позивачем фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та обґрунтованості їх розміру лише в розмірі 11 046,00 гривень, суд дійшов висновку про стягнення лише вказаної суми.

За положеннями статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МК – Сталь» до товариства з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення 316 665,59 гривень, з яких: 280 000,00 гривень заборгованості, 31 509,59 гривень пені, 2 400,00 гривень інфляційних втрат, 2 756,00 гривень 3% річних – задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок № 2; код ЄДРПОУ – 05763642) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МК – Сталь» (49000, місто Дніпро, вулиця Благоєва, будинок № 31А; код ЄДРПОУ – 37275672) 280 000,00 заборгованості, 31 509,59 гривень пені, 2 755,53 гривень 3% річних, а також 4 713,97 гривень судового збору, 10 962,05 гривень компенсації витрат на професійну (правничу) допомогу.

В частині стягнення 2 400 гривень інфляційних втрат, 0,47 гривень 3% річних - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні 12.11.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2018.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «МК – Сталь» (49000, місто Дніпро, вулиця Благоєва, будинок № 31А; код ЄДРПОУ – 37275672)

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Конрада Гампера, будинок № 2; код ЄДРПОУ – 05763642)

Суддя С.М. Фурсова