Рішення № 78113988, 20.11.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 листопада 2018 р. Справа № 903/660/18

за позовом Державного підприємства “Регіональні електричні мережі”

до відповідача: Державного підприємства “Волиньвугілля”

про розірвання договору на постачання електричної енергії №2 від 01.07.2004р.

Суддя Шум М.С.

секретар с/з ОСОБА_1

Представники сторін: н/з

Встановив: Державне підприємство “Регіональні електричні мережі” звернулося з позовною заявою до Державного підприємства “Волиньвугілля” про розірвання договору на постачання електричної енергії №2 від 01.07.2004р.

Ухвалою суду від 02.10.2018р. повідомлено сторін, що підготовче засідання відкладено на 30.10.2018р.

Ухвалою суду від 30.10.2018р. повідомлено сторони про те, що судове засідання щодо розгляду справи №903/660/18 по суті відбудеться 20.11.2018р.

У відзиві від 26.09.2018р. відповідач щодо задоволення судом позовних вимог заперечив, вважає їх безпідставними , оскільки, договір постачання електричної енергії №2 від 01.07.2004р. фактично припиняє свою чинність - 01.12.2018р.

В судове засідання 20.11.2018р. позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Водночас, 20.11.2018р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов’язком суду. Окрім того клопотання відповідача не доведене належними та допустимими доказами. На підставі вищенаведеного, суд в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовляє.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

01.07.2004р. за №2 між Державним підприємством "Укренерговугілля" (правонаступник- Державне підприємство “Регіональні електричні мережі”) та Державним підприємством “Волиньвугілля” укладено договір про постачання електричної енергії.

На підставі вказаного Договору між позивачем та відповідачем утворилися правові відносини, відповідно до яких, постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 36 806 кВт, а споживач (відповідач) оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.

Пунктом 2.0. Договору, сторонами узгоджено, що під час виконання його умов, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричної енергії.

У п. 9.5. Договору сторонами визначено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2005 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Цим же пунктом визначено, що договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку визначеному законодавством та Правил користування електричної енергії.

З пояснень ДП "Регіональні електричні мережі" вбачається, що позивачем належним чином були виконані прийняті зобов'язання, оскільки відбувалось постачання електричної енергії у відповідності до умов договору. Зі сторони Державного підприємства “Волиньвугілля”, як споживача електричної енергії не виконувались зобов'язання, передбачені розділом 2 договору "Зобов'язання сторін" і додатку "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії" в частині своєчасної оплати спожитої електроенергії.

У зв'язку з невиконанням прийнятих грошових зобов'язань, станом на 01.09.2018 у Державного підприємства “Волиньвугілля” утворилась заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 124 047 236,18 грн. (в т.ч. 119 187 219,73 грн. за активну електроенергію). Відповідна заборгованість підтверджується рішеннями Господарського суду Волинської області від 08.04.2014р. у справі №903/106/14 та від 18.11.2015р. у справі 903/1015/15 та довідкою про дебіторську заборгованість ДП "Волиньвугілля" за активну електроенергію станом на 01.09.2018р.. яка становить 124 047 803,27 грн. (а.с. 43) .

Крім вищезазначеного, судом встановлено, що невиконання відповідачем прийнятих на себе по Договору зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості електричної енергії, призвело до порушення відносно позивача справи про банкрутство №911/4610/15 (а.с. 52-59).

Оскільки, Державне підприємство “Волиньвугілля” не виконує прийнятих на себе зобов'язань, що є, на думку позивача, істотним порушенням договору, він звернувся з позовом про розірвання договору у судовому порядку, посилаючись на ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, йдеться про дві ознаки істотного порушення договору: його наслідком має бути завдання шкоди другій стороні договору та таке порушення має тягнути для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України презюмується, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до вимог п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 року за №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» на підставі статті 215 ПК У країни недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

В силу положень ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, про підставність заявлених позивачем позовних вимог про розірвання договору про постачання електричної енергії №2 від 01.07.2004р. укладеного між Державним підприємством “Регіональні електричні мережі”в особі Волинської філії та Державним підприємством “Волиньвугілля” .

У зв’язку з тим, що спір до розгляду судом доведено з вини відповідача, відповідно до ст.ст.129 ГПК України, на нього слід покласти судові витрати по справі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 74, 75, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 204, 215, 651 Цивільного кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Розірвати Договір про постачання електричної енергії №2 від 01.07.2004р. укладений між Державним підприємством "Регіональні електричні мережі" в особі Волинської філії та Державним підприємством “Волиньвугілля” .

3. Стягнути з Державного підприємства “Волиньвугілля” (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1 ідентифікаційний код №32365965) на користь Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"(04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85 код ЄДРПОУ 32402870) 1 762, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

26.11.2018

Суддя М. С. Шум