Рішення № 78112622, 21.11.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/2538/18

Провадження № 2/761/4075/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О. розглянувши в приміщені суду, в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір № 14/AV15-09-08 від 03/09/2008, укладений між нею та Відкритим акціонерним товариством «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним комерційним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та позивачем було укладено кредитний договір № 14/av15-09-08, за яким банк повинен був надати позивачу кошти в сумі 18774,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення - 02 вересня 2015 року для придбання автомобіля. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був переданий у заставу даний автомобіль згідно договору застави автомобіля № 14/AV15-09-08-Z від 03.09.2008 року. Позивач зазначає, що вказаний кредит є споживчим, а тому ЗУ "Про захист прав споживачів" та Постановою Національного банку України від 10.05.2007 № 168 "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" регулюються права та обов'язки споживача та кредитодавця, порядок укладення договору про надання поживчого кредиту, обов'язкові умови даного договору, визначено механізм захисту порушених прав. Позивач вказує, що відповідачем було порушено ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме відповідач не отримав від позивача письмове підтвердження про ознайомлення з умовами, передбаченими вказаною нормою закону, відповідачем проігноровано низку інших законодавчих вимог при укладенні кредитного договору. Умовами п.4.6, п. 4.7, п. 4.8 Кредитного договору передбачені дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, які суперечать вимогам законодавчих актів. Відповідач не повідомив позивача як позичальника про реальну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту, у зв'язку з чим позичальник не мав достовірної інформації про істотні умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що є підставою для визнання правочину недійсним. Окрім того, всупереч п. 3.6 Постанови Правління Національного Банку України " Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" кредитним договором передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування (п. 7.8 договору). Факт приховування від споживача важливої інформації перед підписанням договору, встановлення несправедливих умов, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обо'»язків, невідповідність попередньо встановлених між сторонами умов до фактично передбачених у договорі, що спрямоване на введення в оману споживача з метою отримання ним фінансової послуги, свідчить про здійснення нечесної підприємницької практики. Отже позивач вказує, що умови укладеного з відповідачем кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, спрямованих на погіршення становища позивача в порівнянні з банком як надавачем фінансових послуг, чим порушено вимоги ст. 11, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів"

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважав їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначивши, що позивач був вільний у виборі умов договору, та сторони при підписані договору взяли на себе зобов'язання та певні ризики. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22.11.2017 року, що набрало законної сили у справі № 761/16842/17 встановлено, що при укладенні кредитного договору № 14/AV-15-09-08 від 03.09.2008 року відсутнє порушення вимог законодавтва України, а посилання позивача на порушення відповідачем вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" є необгрунтованими. Таким чином, відповідач зазначає, що позивач ухиляється від своїх договірних зобов'язань.

Позивач направила до суду відповідь на відзив, відповідно до якої зазначила, про невідповідність тверджнь відповідача , уикладених у відзиві вимогам закону.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним комерційним товариством «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та позивачем було укладено кредитний договір № 14/AV15-09-08 ( далі - Договір) за яким банк повинен був надати позивачу кошти в сумі 18774,00 доларів США, під 15,8% річних, які було змінено на 13,5%, з кінцевим терміном погашення - 02 вересня 2015 року.

Відповідно п. 5.1 договору забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором є: застава автомобіля Mitsubishi Colt 1.3 AT 2008 року випуску, № шасі (кузова, рама) НОМЕР_1), що належить позичальнику, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2, виданого Кременчуцьким BРЕВ від 02.09.2008 року був переданий у заставу; порука фізичної особи ОСОБА_3, оформлена договором поруки №14/AV15-09-08-H від 03.09.2008 року.

Додатком №1 та додатком № 2 «Графік зниження розміру заборговааності» до договору від 03.09.2008 року встановлені розмір щомісячного платежу, розмір нараховних процентів терміни повернення суми кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідачем відповідно до заяви позивача про видачу готівки № 53 від 03.09.2008 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»було надано у кредит грошові кошти у розмірі 18774,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.6 Договору у випадку зміни облікової ставки НБУ або вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу, або інших показників, що характеризують кон'юктуру фінансових ринків, процентна ставка користування кредитними ресурсами підлягає зміні на вимогу банку. У зазначених випадках банк вправі змінити розмір процентної ставки, попередивши про це письмово позичальника не пізніше ніж за 7 календарних днів. У випадку незгоди позичальника зі зміною розміру процентної ставки, позичальник зобов'язаний сповістити про це банк протягом трьох днів з моменту одержання повідомлення банку про зміну процентної ставки та повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти за чинною ставкою до настання строку набрання чинності нової процентної ставки, зазначеної в повідомленні банку. При неповідомленні позичальником банку про свою незгоду зі зміною розміру процентної ставки, протягом 3 днів з моменту одержання відповідного повідомлення, новий розмір процентної ставки вважається прийнятим позичальником та набирає чинності з моменту, зазначеного в повідомленні.

Пунктом 4.7 сторони підписанням цього договору домовились, що у випадку непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості та/або процентів за користуванням кредитними ресурсами, за користування кредитними ресурсами застосвується процентна ставка у розмірі 17.8 процентів річних та подальше нарахування процентів проводиться ставка у розмірі 17.8 процентів річних та подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, починаючи з одинадцятого числа місяця, в якому позичальник не сплатив або несвоєчасно сплатив або сплатив не в повному обсязі третій поспіль визначений платіж. При цьому, позичальник підписанням цього договору підтверджує, що для вказаного вище застосування процентної ставки не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно зі ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені статтями 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України. Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (ст.1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст.215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм статей 536, 638, 1056-1 ЦК України.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами та даний договір підписаний позивачем власноруч, що підтверджує обізнаність та згоду з його умовами.

Згідно з положеннями ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Як вбачається з Договору, позичальник повідомлений про особу і місцезнаходження банку та кредитні умови у формі та обсягах, що визначені чинним законодавством, про що свідчить підпис позичальника у цьому договорі.

Тому відсутні підстави вважати, що позивачу при укладенні договору, не було надано інформацію відповідно до ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також відсутні і підстави вважати, що кредитний договір, укладений сторонами містить несправедливі умови до позивача, виходячи з таких обставин.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до ч. 5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, здійснив сплату, передбаченої п. 7.8 договору комісії (одноразово), а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Окрім того, згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16: Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Разом із тим, в процесі розгляду даної справи судом встановлено, що позивач здійснив оплату комісійної винагороди одноразово, а не здійснював сплату щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту.

Як на підставу позову позивач посилалася на недотримання банком Постанови НБУ "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" № 168 від 10.05.2007 р., згідно якої банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін.

За змістом ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», від 22 вересня 2011 року № 3795-VI, текст ст. 1056-1 ЦК України викладено в такій редакції: «Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною».

10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною потягом строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксановаї процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку є нікчемною.

Виходячи з аналізу ст.ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України, слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України ухвалюючи 26 вересня 2012 року рішення у справі №6-89цс12.

Таким чином, враховуючи, що кредитний договір був укладений з відповідачем 03.09.2008 року, умовами якого передбачено порядок збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, що було погоджено сторонами, доводи позивача є необгрунтованими та не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею цього Кодексу.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 4, 10, 11, 13, 57-61, 208, 209, 212-215, 218, 258, 259, 268, 354, 355 ЦПК України, суд-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: