Рішення № 78111427, 23.11.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10870/18

Провадження № 2/750/2685/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Литвиненко І.В.

за участю секретаря судового засідання Юрченко І. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення недоотриманої одноразової щорічної компенсації,

в с т а н о в и в :

25.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради, в якому просить стягнути недоотриману одноразову щорічну компенсацію за 2018 рік в сумі 18515 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради протиправно та всупереч положенням чинного законодавства України відмовлено йому у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, згідно з розмірами, передбаченими статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки, у відповідності до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень. Вказана сума в повному обсязі нарахована та виплачена позивачу, що, у свою чергу, повністю відповідає вимогам чинного законодавства України і є правомірним.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.10.2018 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про стягнення компенсації – відмовлено на підставі того, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. І, хоча суд вважає, що даний спір відноситься саме до адміністративного судочинства, приходить до висновку про те, що в разі закриття провадження у справі, було б порушено право позивача на доступ до суду, як включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом.

В пункті 50 рішення "Чуйкіна проти України"50, Європейський суд з прав людини нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії А № 516605 та не заперечується відповідачем.

З огляду на довідку про отримання (неотримання) допомоги ОСОБА_1 отримав допомогу на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 100 грн, тобто в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 4).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі № 796-XIІ.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону № 796-XII (у редакції від 9 липня 2007 р.) передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та викладено цю норму у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI про внесення таких змін до редакції ст. 48 Закону № 796-XII визнано неконституційними та зазначено, що Закон № 796-XII діє в попередній редакції, тобто від 9 липня 2007 р., відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав п'ять мінімальних заробітних плат.

У подальшому Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 1 січня 2015 р.

Отже, починаючи з 1 січня 2015 р. ст. 48 Закону № 796-XII не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.

На виконання вимог ст. 48 Закону № 796-XII Кабінетом Міністрів України визначено порядок та розмірах соціальних виплат (допомоги), передбачених цією статтею.

Так, розмір щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою № 562, відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень.

Як встановлено судом, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, отже, на підставі ст. 48 Закону № 796-XII та постанови № 562 йому підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 100 грн.

Саме таку суму відповідачем 04.09.2018 було виплачено позивачу за 2018 рік (а.с. 4).

Водночас, при вирішенні справи судом не може бути взято до уваги посилання позивача на вимоги ст. 48 Закону № 796-XII, яка на його думку передбачала, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент проведених виплат, враховуючи таке.

Правове регулювання щодо розміру виплат зазнало змін. Суд не може застосувати ст. 48 названого Закону в редакції, наведеній позивачем, оскільки вона є нечинною. Суд наголошує, що із 1 січня 2015 року ст. 48 вказаного Закону діє в іншій редакції, згідно з якою компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, посилання позивача на ст. 48 Закону в редакції, що є нечинною, є помилковим, відтак ця норма застосуванню не підлягає. Тому суд застосовує норму ст. 48 цього Закону в редакції, що була чинною як на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2018 р., так і на час звернення позивача до суду.

Крім того, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч.ч. 1,2 та 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п.п. 2,3,6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч.1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 р. № 3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена постановою № 562, відповідно до якої відповідач і здійснив таку виплату позивачу. Іншого розміру допомоги на оздоровлення у 2018 році законодавством не встановлено, а ст. 48 Закону № 796-XII, починаючи з 1 січня 2015 р., не визначає розміру такої допомоги.

Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 562 щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України, у тому числі і з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», оскільки норма закону, що раніше визначала таку виплату в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, вже не була чинною.

Щодо твердження позивача про те, що встановлені Урядом України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг його прав, гарантованих ст.22 Конституції України, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості..

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 р. № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п.п.2-7, 12 та 14 п. 4 розд. I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII, надав висновок щодо неконституційності окремих статей вказаного Закону, проте не зробив жодних висновків щодо невідповідності Конституції України чинної редакції ст.48 Закону № 796-XII. Отже, ця норма є чинною і неконституційною не визнавалася.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" від 3 червня 2014 р., законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог діючої на цей час постанови № 562, а не норм ст. 48 Закону № 796-XII, що діяли до 1 січня 2015 р., не суперечить вимогам ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розмір виплати вказаної допомоги на оздоровлення, та дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у передбаченому чинним законодавством розмірі не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258-260, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові (місцезнаходження: вул. Шевченка, 44, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 03196191) ради про стягнення недоотриманої одноразової щорічної компенсації відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Литвиненко