Ухвала суду № 78108085, 26.09.2018, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 4-с/759/135/18

ун. № 759/15821/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю.,

секретаря Шелудько В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на дії державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві у цивільній справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2018р. представник стягувача Грєчкосій А.В. (адреса: 04070, АДРЕСА_1) звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Євко І.В. про визнання незаконними його дій при внесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.05.2018 та скасувати зазначену постанову.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням №50856778 порушено вимоги статей 10, 18 Закону України "Про виконавче провадження", не здійснено усіх необхідних дій, які передбачені згаданим Законом. Державний виконавець недбало поставився до своїх обов'язків, що призвело до порушення прав стягувача.

10.10.2018 головним державним виконавцем Маціборук Вікторією Олександрівною, якій було передано виконавче провадження №50856778 до виконання 26.09.2018р., подано заперечення на скаргу.

В своїх запереченнях головний державний виконавець Маціборук В.О. зазначає, що в ході проведення виконавчих дій майна боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу не виявлено, а заходи державного виконавця щодо його розшуку виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа з вказаних підстав не позбавляє стягувача права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. З урахуванням наведених обставин, керуючись пунктом 2 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу, про що 31.05.2018 винесено спірну постанову. В задоволені скарги просить відмовити.

Представник заявника у судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Боржник ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" встановлено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Враховуючи наведені положення Закону, суд зазначає, що суб'єктом оскарження у цій справі може бути держаний виконавець, у провадженні якого на час розгляду справи знаходиться виконавче провадження №50856778.

Проте, суб'єкт оскарження у судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, повідомлений належним чином, до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі сторін по справі.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступне.

03.04.2015 Святошинським районним судом м. Києва було ухвалено рішення по цивільній справі №759/15821/14-ц за позовом АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, яким задоволено вимоги банку в повному обсязі (а.с. 100-102).

19.05.2016 рішенням Апеляційного суду м. Києва вищевказане рішення суду скасовано та ухвалено нове, яким задоволені позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» пеню у розмірі 41572 грн. 40 коп. Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 532 доларів США 55 центів та трьох процентів річних у розмірі 39 249 грн. 69 коп. залишено без змін (а.с. 134-136).

29.07.2015 року представником ПАТ «Родовід Банк» було отримано виконавчі листи по даній цивільній справі (а.с. 140).

16.09.2015 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №48754404 за виконавчим листом №2/759/584/15 від 29.07.2015 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду в частині стягнення 16 532,55 доларів США заборгованості за кредитним договором та 41 572,40 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості.

25.09.2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешту боржника та оголошення заборони на його відчуження.

01.10.2015 року інформацію про арешт майна боржника внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 11426607 (спеціальний розділ)).

28.10.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону №606-XIV.

Доказів щодо проведення інших дій з примусового виконання вищезазначеного рішення суду суб'єктом оскарження до суду не надано.

15.04.2016 року за заявою стягувача державним виконавцем відкрито виконавче провадження №50856778 за виконавчим листом №2/759/584/15 від 29.07.2015 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду в частині стягнення 16 532,55 доларів США заборгованості за кредитним договором та 41 572,40 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості.

27.04.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Даною постановою накладено арешт на все рухоме майно боржника.

10.05.2017 року про накладення арешту на рухоме майно боржника внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №16255972.

31.05.2018 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону №1404-VIII.

До матеріалів справи додані докази про те, що 29.05.2018 державним виконавцем направлено запити до Пенсійного фонду України №40530335 та №40530334 про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи та про осіб-боржників, які отримують пенсію.

07.06.2018 на зазначені запити надано відповіді №1038736454 та №1038652601 відповідно, з яких вбачається, що інформації про осіб, що запитується, не знайдено.

Також суду надані докази про те, що 26.09.2018 державним виконавцем отримано витяг з Єдиного державного реєстру МВС України про відсутність інформації про зареєстровані авто за боржником.

До матеріалів скарги також додано копію виконавчого листа №2/759/584/15 від 29.07.2015, з якого вбачається, що стягненню підлягає сума пені у розмірі 41 572,40, сума заборгованості за кредитом у розмірі 16 523,55 дол. США та три відсотки річних у розмірі 39 249,69 грн.

Суд дослідив обставини справи та надані докази, що їх підтверджують, та дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.

Законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої ст. 18 згаданого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другої ст. 18 Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Крім того, вимоги ст. 36 Закону зобов'язують державного виконавця здійснювати певні дії щодо розшуку боржника або його майна з метою виконання рішення суду, а саме, з частини першої цієї статті слідує, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника. Положення частини другої цієї статті передбачають, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Із обставин справи вбачається, що державним виконавцем в ході виконавчого провадження не в повній мірі виконані заходи з примусового виконання рішення, а також не виконані заходи з розшуку боржника та його майна, що передбачені Законом.

Суд встановив, що:

- виконавче провадження №50856778 було відкрито щодо часткового примусового виконання рішення суду, а саме - в частині стягнення 16 532,55 доларів США заборгованості за кредитним договором та 41 572,40 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості, що свідчить про невідповідність виконавчого документу матеріалам виконавчого провадження;

- запис про арешт рухомого майна боржника було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна більш ніж через рік після накладення такого арешту відповідною постановою, що могло сприяти уникненню боржником виконати рішення суду;

- постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 31.05.2018 року було винесено до того як було отримано відповіді на запит із Пенсійного фонду України і до того як отримано відповідь з Єдиного державного реєстру МВС України, що свідчить про передчасне прийняття державним виконавцем рішення щодо повернення виконавчого документу з підстав відсутності майна у боржника.

Щодо вчинення інших заходів з примусового виконання або розшуку майна боржника суб'єктом оскарження до суду не надано.

Відповідно до частин першої, четвертої ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою ЄСПЛ невиконання рішення національного суду розцінюється як втручання в право потерпілої особи на мирне володіння своїм майном, яке визначено в першому реченні п.1 ст.1 Першого протоколу. У свої рішеннях ЄСПЛ зауважує, що кошти, присуджені особі за рішенням національного суду, становлять її майно, а неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення становить втручання в право на мирне володіння майном (див. рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Ясіюнієне проти Литви», «Войтенко проти України» та «Джасійне проти Литви»«Полтораченко проти України»).

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві порушено право стягувача на законне очікування того, що рішення суду ухвалене на його користь буде виконано належним чином, а тому зазначена скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись вимогами статей 260, 261, 447-453 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на дії державного виконавця задовольнити.

Визнати незаконними дії головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Євко Ігоря Володимировича про визнання незаконними його дій при внесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.05.2018 по виконавчому провадженню №50856778.

Скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Євко Ігоря Володимировича від 31.05.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню №52304027.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання цієї ухвали.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: І.Ю. Миколаєць