Рішення № 78107731, 26.11.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4056/18

Номер провадження 2/521/2510/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 року Малиновський районний суд м.Одеси в складі:

головуючого – судді Лічмана Л.Г.

при секретарі – Тимофієнко Н.М.,

за участі представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

07.03.2018 р. ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою, у якій просив суд визнати недійсним заповіт на ім’я ОСОБА_4, складений ОСОБА_5, 22.05.1943 р., яка померла 18.09.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Спільних дітей у них не було. У дружини від попереднього шлюбу є син ОСОБА_6, у якого є двоє дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 За 3-4 роки до смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_6 переїхав працювати до Києва, а пізніше переїхав і син ОСОБА_8. ОСОБА_9 – ОСОБА_5 з сином ОСОБА_10 залишилися проживати у ОСОБА_11, періодично виїжджаючи до Києва. З цього часу родичі ОСОБА_5 (за винятком відповідача) перестали спілкуватися з нею, не цікавилися її життям, не відповідали на телефонні дзвінки, проявляли повну байдужість до неї. В подальшому дружина склала на користь онука ОСОБА_7, з яким спілкувалась, заповіт. У ОСОБА_5 були проблеми зі здоров’ям, зокрема 06.06.2017 р. вона була госпіталізована з діагнозом «хронічний панкреатит», а 08.06.2017 р. їй була проведена операція. В результаті проведеної операції, у ОСОБА_5 було виявлено захворювання – пухлина сліпої кишки IV ступеня. В той час відповідач перестав спілкуватися з бабусею, не відповідав на телефонні дзвінки, заблокував телефон від дзвінків. В подальшому, під час перебування позивача у США, у його дружини виникла пухлина на ногах, після чого відмовили обидві ноги. Відчуваючи зневажливе ставлення до себе та не маючи допомоги від онука, дружина визнавала, що помилялася стосовно свого онука, та просила вибачення, що не встигла все виправити. Тим часом, ОСОБА_5 перебувала у важкому стані, прогресувало онкологічне захворювання, порушено уклад життя дружини. 18.09.2017 р. ОСОБА_5 померла, а відповідач та його родина не виявили участі у її похованні. Спадкодавець разом з позивачем у рівних частках була власником квартири АДРЕСА_1. Крім того, їй належала земельна ділянка на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Вважаючи, що ОСОБА_5 уклала правочин внаслідок помилки, а її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, оскільки ОСОБА_5 не отримала від свого онука тих відносин та турботи, на яку розраховувала в момент складення заповіту.

Відповідач ОСОБА_12 надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач вказує, що позивачем не надано доказів того, що заповіт складено внаслідок помилки, неправильно сприймаючи обставини угоди та на ту обставину, що її волевиявлення не було вільним. У ОСОБА_3 та ОСОБА_5 була домовленість, що їх майно, що належить кожному переходить до їх дітей. ОСОБА_5А 21.01.1998 р. склала заповіт на користь сина ОСОБА_13, а потім 27.08.2016 р. на користь ОСОБА_7 ОСОБА_5 мала твердий характер і у випадку незадоволення поведінкою відповідача могла скасувати заповіт. Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4 у встановлений строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом. До смерті спадкодавця ОСОБА_3 не ставив витання про його недійсність або що він не відповідає волі його дружини.

Представники третьої особи Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса у судове засідання не з’явилися, від нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 р. клопотання представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про витребування доказів – задоволено, витребувано з Сьомої одеської державної нотаріальної контори завірену належним чином копію спадкової справи № 736/2017, відкритої після смерті ОСОБА_5, померлої 18 вересня 2017 року, останнє місце проживання якої є: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, будинок 22 А, квартира 75, номер спадкової справи у Спадковому реєстрі – 61367836. Також витребувано з Комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 10 оригінал історії хвороби № 5880/723 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, останнє місце проживання якої є: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, будинок 22 А, квартира 75, яка перебувала на лікуванні в медичному закладі з 06 червня 2017 р. по 30 червня 2017 р.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Батько відповідача ОСОБА_13 народився 21.11.1963 р., його батьками записано ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІ-ЖД № 499143. (а.с. 97 звор.)

ОСОБА_3 та ОСОБА_15 уклали шлюб 18.02.1989 р., що підтверджується свідоцтвом про одруження серії ІІІ-ЖД № 268668, внаслідок чого прізвище дружини змінено на «Золотарьова». (а.с. 8)

ОСОБА_4 народився 24.04.1997 р. у сім’ї ОСОБА_13 та ОСОБА_16, про що свідчить свідоцтво про народження серії І-ЖД № 123017. (а.с. 98)

Таким чином, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 є чоловіком та онуком відповідно спадкодавця ОСОБА_5

Згідно Свідоцтву про право власності на квартиру від 19.03.1997 р., виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням органу приватизації від 19.03.1997 р. № 95555, зареєстровано і записано в реєстрову книгу за № 3-9396, посвідчено, що квартира у м. Одесі по вул. Генерала Петрова, 22 а, кв. 75, дійсно належить на правах спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частках. Квартира загальною площею 54,3 кв.м. Право власності зареєстровано в ОМБТІ та РОН 19.03.1997 р. р. за № 212 пр-стор. 156 – р. № 447. (а.с. 12, 85)

Відповідно до державного акту про право власності на землю серії ЯЕ № 118644, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,055 га, розташованої на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, СТ «Відпочинок», ділянка № 11, кадастровий номер 5121082400:01:001:0132. (а.с. 13, 88)

21.01.1998 р. ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_17, зареєстрований в реєстрі за № 1-137, відповідно до якого належну їй квартиру 75 у м. Одесі по вул. Генерала Петрова, 22 а на користь ОСОБА_13 (а.с. 47, 94)

03.08.2016 р. ОСОБА_5 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 5783, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18, відповідно до якого заповіла все своє майно ОСОБА_4 (а.с. 93 звор.)

27.08.2016 р. ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18, зареєстрований в реєстрі за № 6453, відповідно до якого зробила розпорядження, у якому все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, включаючи банківські рахунки, і взагалі все те, що на день смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_4 (а.с. 48, 94, 96, 108)

18.09.2017 р. у віці 74 років померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 501996 (актовий запис № 919). (а.с. 10, 81)

З заявою № 1838 від 11.10.2017 р. про прийняття спадщини після її смерті до Сьомої одеської державної нотаріальної контори звернувся її чоловік ОСОБА_3, а заявою № 2461 від 27.12.2017 р. – ОСОБА_4 (а.с. 80 звор.)

Після смерті ОСОБА_5 було зареєстровано спадкову справу № 736/2017, номер у Спадковому реєстрі 61367836. (а.с. 11, 91)

Відповідно до ст.ст. 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (статті 1220, 1222 ЦК).

Відповідно до ст. 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Цивільний Кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до ч. 2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК.

Розглядаючи позов ОСОБА_3, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні як, в цілому, так і кожного доказу окремо.

Показаннями свідків ОСОБА_19, знайомої ОСОБА_3, яка допомагала ОСОБА_5, свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_20, ОСОБА_21, сусідів подружжя ОСОБА_5, підтверджено той факт, що ОСОБА_4 не допомагав ОСОБА_5, про обставини заповіту їм нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_22, хрещена мати ОСОБА_4, пояснила, що у ОСОБА_5 були гарні стосунки з ОСОБА_16, матір’ю ОСОБА_4.

Свідок ОСОБА_16 показала, що надавала гроші для лікування ОСОБА_5 Через те, що ОСОБА_5 розповсюджував неправдиві відомості про їх сім’ю вона заборонили сину ОСОБА_4 ходити до квартири бабусі.

Показання названих свідків, документи щодо її історії хвороби не вказують на те, що ОСОБА_5 під час укладання та підписання заповіту від 27.08.2016 р., страждала будь-яким хронічним стійким психічним захворюванням, у будь-якому тимчасовому стані, при якому внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ, при яких тимчасово не була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, не перебувала.

ОСОБА_15 не знаходилась на обліку в наркологічному диспансері. Її багаторазові звернення до лікарів, лікування свідчать про те, що вона була в нормальному психічному стані і постійно дбала про стан свого здоров’я.

Відповідно до Виписного епікризу з історії хвороби № 5880/723 вказано, що ОСОБА_5 перебувала на лікуванні з 06.06.2017 р. по 30.06.2017 р. з діагнозом Тонкокишкова непрохідність. Утворення висхідної ободової кишки з інвазією Баугинієвої заслінки. Регіонарна лімфаденопатія. Утворення печінки, найбільш ймовірно, вторинні.

Обставини, з якими закон пов’язує застосування ст. 229 ЦК не знайшли свого підтвердження, оскільки на момент вчинення правочину знала про наслідки його вчинення, зміст ст. 1241, 1254, 1037 ЦК України заповідачу нотаріусом роз’яснено. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» дається наступне тлумачення ч. 1 ст. 229 ЦК України: обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Тому довід позивача про те, що ОСОБА_5 не отримала від свого онука тих відносин та турботи, на яку розраховувала в момент складення заповіту, не заслуговує на увагу.

Статтею 1254 ЦК України передбачено право заповідача у будь-який час на скасування та зміну заповіту, складання нового заповіт, який, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Таке право було відоме ОСОБА_5 і вона його за життя не здійснила.

Суд вважає, що при укладенні заповіту волевиявлення ОСОБА_5 було вільним, відповідало її волі, так як вона бажала залишити все своє майно саме єдиному онуку, відповідачу ОСОБА_4

На підставі зазначеного, суд відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту, складеного 27 серпня 2016 року, ОСОБА_5, недійсним.

Керуючись ст.ст. 76, 223, 263-265, 354 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання заповіту, складеного 27 серпня 2016 року ОСОБА_5, недійсним, – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 26 листопада 2018 року.

Повне рішення складено 26 листопада 2018 року.

С У Д Д Я: