Рішення № 78107630, 20.11.2018, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

Справа № 505/2721/18

Провадження № 2/505/1431/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.11.2018 року Котовський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Івінського О. О.

при секретарі – Бондаренко Н. І.

за участю: позивача – ОСОБА_1 та

представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засідання в порядку загального позовного провадження у м. Подільську Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, в особі представника за довіреністю ОСОБА_2, звернулась 28 серпня 2018 року в суд з цим позовом, вказуючи, що 23 лютого 2006 року помер – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на день своєї смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( колишня назва Котовського району) Одеської області.

Після смерті ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року відкрилась спадщина на належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6932 га., яка розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського району (колишня назва Котовського району) Одеської області, передана йому у приватну власність на підставі розпорядження Котовської райдержадміністрації Одеської області № 466/03 від 25.11.2003 року державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ -ОД № 026749 від 23 грудня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за 1 № 300-з.

В зв’язку з тим, що з вересня 1996 року до дня смерті ОСОБА_3 до 23 лютого 2006 року (більше 10 років), вона постійно проживала разом з ним однією сімє’ю за адресою: вул. Українська, буд.20, село Миколаївка, Подільського району (колишня назва Котовського району) Одеської області, разом вели спільне господарство, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки відносно один одного, то за законом вона фактично прийняла спадщину після його смерті, як спадкоємиця четвертої черги.

Вони фактично підтримували між собою шлюбні відносини, як чоловік з дружиною, хоча в зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_3 одружений ні з ким не був, а вона була вдовою, оскільки її чоловік – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер 31 серпня 1985 року у віці 45 років. За життя, ОСОБА_3 заповіт не складав.

Після смерті ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року вона здійснила його поховання та отримала свідоцтво про смерть, яке згодом нею було втрачене.

Крім неї, інших спадкоємців, після його смерті, які б фактично прийняли спадщину або протягом встановленого законом шести місячного строку зверталися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, не має.

В липні 2018 року, вона звернулась до Шостої Одеської державної нотаріальної контори, щоб отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначене спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3, як спадкоємиця четвертої черги за законом.

Державним нотаріусом була заведена спадкова справа № 310к/2018.

Але, в зв’язку з тим, що оригінал правовстановлюючого документу на вищевказане спадкове майно – державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ -ОД № 026749 від 23 грудня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за 1 № 300-з, був втрачений й надати його нотаріусу вона не змогла, в наявності була лише копія цього документу, то державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори, їй було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року.

Одночасно, державним нотаріусом їй було роз’яснено, що з приводу встановлення факту проживання однією сімє’ю більше п’яти років до часу відкриття спадщини та визнання за нею права власності на спадкове майно, як за спадкоємицею четвертої черги за законом, їй необхідно звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

У зв'язку з цим просила постановити рішення суду яким: втановити факт її постійного проживання однією сімє’ю з ОСОБА_3, померлим 23 лютого 2006 року за адресою: Одеська область, Подільський район (колишня назва Котовський район), с. Миколаївка, вул. Українська, буд.20, з вересня 1996 року по день його смерті та визнати за нею право приватної власності на спадкове майно – ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року, у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6932 га., яка розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського району (колишня назва Котовського району) Одеської області, передана у приватну власність на підставі розпорядження Котовської райдержадміністрації Одеської області № 466/03 від 25.11.2003 року державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ -ОД № 026749 від 23 грудня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за 1 № 300-з, як за спадкоємицею четвертої черги за законом.

Позивач та її представник за довіреністю ОСОБА_2 в підготовчому засіданні підтримали заявлені вимоги у повному обсязі.

Представник Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області у підготовче засідання не з'явився, надавши до суду заяву в якій просить розглянути справу у його відсутність. Позовні вимоги визнає.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України, у випадку визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, покази свідків та дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається із матеріалів справи, 23 лютого 2006 року в с. Миколаївка Котовського району Одеської області помер ОСОБА_3.

Після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно, у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6932 га., яка розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського району (колишня назва Котовського району) Одеської області, передана у приватну власність на підставі розпорядження Котовської райдержадміністрації Одеської області № 466/03 від 25.11.2003 року державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ -ОД № 026749 від 23 грудня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за 1 № 300-з, що не заперечується відповідачем та підтверджується копією цього державного акту долученого до справи.

Згідно інформації Головного управління держгеокадастру в Одеській області Відділу у Подільському районі 538 від 21.06.2018 року, встановлено, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення нормативно грошова оцінка одиниці площі ріллі по Одеській області становить 31167,66грн./га.

ОСОБА_3 заповіт не складав, тому успадкування спадщини, яка відкрилась після його смерті, має здійснюватись за законом.

Стаття 1264 ЦК України захищає права тих осіб, яких спадкодавець вважав членами своєї сім'ї і які проживали з ним упродовж достатньо тривалого часу (п'ять років), вели спільне господарство. Підтвердженням права особи спадкування у четверту чергу можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї, документи, які підтверджують спільне проживання протягом не менше п'яти років та ведення спільного господарства, тощо.

Згідно положень ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно положень ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим положеннями ст.1268 ЦК України встановлюється, що лише спадкоємець який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини може визнаватись таким, що її прийняв.

Відповідно до п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року доказами постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Судом встановлено факт проживання позивача однією сім’єю з ОСОБА_3, померлим 23 лютого 2006 року, за адресою: Одеська область, Подільський район (колишня назва Котовський район), с. Миколаївка, вул. Українська, буд.20, з вересня 1996 року по день його смерті, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №251 від 04 червня 2018 року, згідно якої слідує, що ОСОБА_1 з вересня 1996року проживала з ОСОБА_3 по день його смерті 23 лютого 2006 року, вели спільне господарство, здійснила його поховання та поминальні обіди .

Цей факт також підтвердили своїми показами свідки у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_3С . позивач подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини за законом та було заведено спадкову справу №310к/2018. Інших спадкоємців за цією справою не має.

Відповідно до роз’яснення пункту 21 Пленум Верховного Суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» «При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо».

Таким чином суд вважає, що позивач має право спадкоємця четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року.

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно, проживаючи спільно зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, позивач вважається таким, що її прийняв в силу ч.3 ст.1268 ЦК України.

Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, позивач позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті - Ф.С., померлого 23 лютого 2006 року, у зв’язку з втратою оригіналу правовстановлюючого документу на земельну ділянку та необхідністю встановлення фактів проживання разом зі спадкоємцями на час відкриття спадщини.

У відповідності до п.4.14 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання право встановлювальних документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Про втрату оригіналу державного акту на спадкову земельну ділянку позивачем зроблено оголошення в газеті «Котовська реклама» №28(769) від 10.07.2018 року.

Постановою пленуму ВСУ від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» п.10. наголошено, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності таке ж право відповідно до ст.396 ЦК України має особа яка має речове право на майно.

Відповідно ст.16 ЦК України передбачено право суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином відсутність у позивача можливості надання нотаріусу належним чином оформленого оригіналу правовстановлюючого документу на земельну ділянку, позбавляє її права на оформлення спадщини в нотаріальному порядку.

Відповідно суд вважає за можливе визнати за нею право власності на спадкову земельну ділянку в судовому порядку.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 200, 206, 263–265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН: НОМЕР_1, однією сімє’ю з ОСОБА_3, померлим 23 лютого 2006 року за адресою: Одеська область, Подільський район (колишня назва Котовський район), с. Миколаївка, вул. Українська, буд.20, з вересня 1996 року по день його смерті.

Визнати за ОСОБА_1, 23 березня 1940 року, ІПН: НОМЕР_1, право приватної власності на спадкове майно – ОСОБА_3, померлого 23 лютого 2006 року, у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,6932 га., яка розташована на території Олексіївської сільської ради

Подільського району (колишня назва Котовського району) Одеської області, передана у приватну власність на підставі розпорядження Котовської райдержадміністрації Одеської області № 466/03 від 25.11.2003 року державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ - ОД № 026749 від 23 грудня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за 1 № 300-з, як за спадкоємицею четвертої черги за законом.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Суддя О.О.Івінський