Рішення № 78103882, 13.11.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4701/18

Справа №754/5996/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Фединяк А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: Київська місцева прокуратура № 3, про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що Слідчим відділом Деснянського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві розслідується кримінальне провадження № 12015100030010818 від 11.09.2015 року щодо відкритого заволодіння золотим ланцюжком за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України. Досудове розслідування зазначеного кримінального провадження здійснюється слідчим Єгоровим В. М. 22.02.2016 року ОСОБА_1 подав заяву про кримінальне правопорушення до Київської прокуратури № 3 щодо бездіяльності слідчого Єгорова В. М. 25.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва із скаргою на бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури № 3, пов'язаної з невнесенням відомостей, вказаних у Заяві, до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 2.03.2016 року задоволено скаргу ОСОБА_1 Однак результат розслідування вказаної справи, на думку позивача, відсутній. З огляду на зазначене, позивач вважає, що дії відповідача є протиправними і спричинили моральну школу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з Державної казначейської служби України грошових коштів у розмірі 2000000, 00 грн. в якості компенсації за нанесену моральну шкоду.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.06.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи Київської місцевої прокуратури № 3.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Прокуратури м. Києва - у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що прокуратура м. Києва діяла у межах повноважень та чинного законодавства України, жодних дій, що могли б завдати моральної шкоди позивачу, вчинено не було. На підставі викладеного представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що жодних дій, що завдали б позивачу моральної шкоди, прокуратурою вчинено не було, а тому і підстав для задоволення позову немає. На підставі викладеного представник третьої особи просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, представника третьої особи, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що у провадженні Слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві розслідується кримінальне провадження № 12015100030010818 від 11 вересня 2015 року.

З метою прискорення розслідування зазначеного кримінального провадження 22 лютого 2016 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про кримінальне правопорушення до Київської прокуратури № 3 щодо бездіяльності слідчого Єгорова В. М.

Також 25 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури № 3, пов'язаної з невнесенням відомостей, вказаних в Заяві, до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 2 березня 2016 року задоволено скаргу ОСОБА_1

Водночас Військовою прокуратурою Дарницького гарнізону від 28 вересня 2018 року перекваліфіковано кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 12015100030010818 від 11 вересня 2015 року з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 1 ст. 196 КК України. А також постановою від 28 вересня 2018 року визначено його підслідність - кримінальне провадження № 12015100030010818 направлено до Деснянського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м. Києві.

Судом встановлено, що розслідуванням даного кримінального провадження займається слідчий Слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві Єгоров В. М.

Як довів у судовому засіданні представник відповідача, слідчим Єгоровим В. М. вчиняються дії щодо розслідування даного кримінального провадження. Крім того, згідно з наданими позивачем документами (постановами Військової прокуратури Дарницького гарнізону від 28 вересня 2018 року) у матеріалах кримінального провадження містяться покази допитаних свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 При цьому позивач ОСОБА_1 доказів у справі, крім фотокартки ланцюжка, не надав.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 вказує на те, що протиправними діями відповідача його моральному здоров'ю спричинено значну шкоду, тому що весь період намагання поновити порушені права його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Внаслідок протиправних дій відповідачів йому завдано моральних втрат, які призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, які він міг би реалізувати, не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову. Саме з цих підстав позивач і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача Державної казначейської служби України грошові кошти у сумі 2000000, 00 грн. в якості компенсації за нанесену моральну шкоду.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження неправомірних дій відповідача відносно нього, а також завдання позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача. Крім того, при розгляді справи позивачем не доведено той факт, що досудове розслідування відчувається з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та необґрунтованим, а тому таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 23, 1173, 1176 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: Київська місцева прокуратура № 3, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач - Прокуратура м. Києва, адреса: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9.

Відповідач - Державна казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Третя особа - Київська місцева прокуратура № 3, адреса: м. Київ, вул. Каштанова, 6.

Повний текст рішення виготовлений 21 листопада 2018 року.

Головуючий: