Рішення № 78101625, 08.11.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5240/18

Провадження № 2-о/645/185/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2018 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді- Шарка О.П.

при секретарі судових засідань – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи – Одеська державна нотаріальна контора ГТУЮ МЮУ в Одеській області, ОСОБА_3, про встановлення факту родинних відносин,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою, в якій просить суд встановити факт того, що вона є племінницею ОСОБА_4, , заінтересовані особи – Одеська державна нотаріальна контора ГТУЮ МЮУ в Одеській області, ОСОБА_3.

В обґрунтування заяви зазначила, що вона, ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3) ОСОБА_5, народилася 14.03.1987 року, її батьками є ОСОБА_3 (заінтересована особа) та ОСОБА_6. В його батька ОСОБА_3 є двоюрідна сестра – ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7), яка приходиться їй двоюрідною тіткою. 24 квітня 2018 року тітка ОСОБА_4 померла, післ її смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири у м. Одеса за адресою: АДРЕСА_1. Окрім заявника та її батька ОСОБА_3 інших спадкоємців немає, у зв'язку з чим звернулася до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої тітки, однак інформаційним листом від 09.07.2018 року їй було роз’яснено про відсутність документів, які є доказом родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_4

У судовому засіданні заявник підтримала заява у повному обсязі, просила її задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у заяві.

Заінтересовані особи - ОСОБА_2, заінтересовані особи – Одеська державна нотаріальна контора ГТУЮ МЮУ в Одеській області, ОСОБА_3, у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду заяви повідомлялися заздалегідь і належним чином.

Суд, вислухавши пояснення заявника, дослідивши надані матеріали справи приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

У ході судового розгляду встановлено, що 24 квітня 2018 року померла ОСОБА_4, актовий запис №4423 (свідоцтво про смерть серія І-ЖД №529324 від 25.04.2018 року видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області).

Заявник ОСОБА_2 на підтвердження родинних зв’язків з померлою ОСОБА_4 надала суду копію свого, ОСОБА_8, свідоцтва про народження серія IV ЕД №372859 від 08 травня 1987 року, копію свідоцтва про шлюб з ОСОБА_9, зареєстрованого 19 серпня 2013 року (серія І-ЕД №167323), копію свідоцтва про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 серія V-УР №0748825, з якого вбачається, що її батьками є Крацов віктор Сергійович та ОСОБА_10, копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 з ОСОБА_11 (серія ІІ-ЖД №494790 від 3 вересня 1988 року), копію свідоцтва про народження свого батька ОСОБА_3 , з якого вбачається що його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (свідоцтво про народження серія ІІІ-ЯР №513630).

Однак, на підтвердження факту, що ОСОБА_13 є рідною сестрою ОСОБА_14 заявником надані архівні довідки, видані 30.05.2018 року «Державної архівної служби Луганської народної республіки».

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Стаття 77 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».

Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд не приймає, як належний доказ, архівні довідки А-510/1, А-511/1 від 30 травня 2018 року, видані «Державною архівною службою Луганської народної республіки», оскільки архівних установ та державних органів, які б діяли на території м. Луганськ, підконтрольних Україні на теперішній час немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази

Як передбачено ч.1 ст. 235 ЦПК України, письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні.

Крім того, в п. п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: «розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК України про належність і допустимість доказів…», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58,59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185,187,189 ЦПК України».

Інші докази подані заявником не доводять перед судом факту родинних відносин. На переконання суду обставини проживання однією сім'єю після народження заявника не можуть бути покладені в доведення встановлення факту родинних відносин.

На підставі вищевикладеного, з матеріалів заяви не вбачається, що померла 24 квітня 2018 року ОСОБА_4 є двоюрідною тіткою заявника ОСОБА_2.

За зазначених обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви та відмову в її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 264-265, 293-294, 315-316, 354 ЦПК України, суд -

Вирішив:

У задоволенні заяви ОСОБА_2, заінтересовані особи – Одеська державна нотаріальна контора ГТУЮ МЮУ в Одеській області, ОСОБА_3, про встановлення факту родинних відносин,- відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Головуючий-суддя: