Ухвала суду № 78100245, 26.11.2018, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/573/17

Провадження № 1-кп/353/98/18

У Х В А Л А

26 листопада 2018 року місто Тлумач

Колегія суддів Тлумацького районного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Луковкіна У.Ю.

суддів: Лущак Н.І. та Мануляка Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Мороз М.І.,

прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури - ОСОБА_1,

обвинуваченої - ОСОБА_2,

обвинуваченої-цивільної відповідачки - ОСОБА_3

захисника обвинувачених – адвоката ОСОБА_4,

представника потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Тлумач клопотання прокурора та потерпілого-цивільного позивача в об'єднаному кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, -

в с т а н о в и л а :

В провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області на стадії судового розгляду перебуває об'єднане кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.

26.11.2018 року прокурор Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури ОСОБА_1 подав через канцелярію суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_2, строком на 60 діб. На обґрунтування клопотання зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченої ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою станом на день розгляду справи не зменшились, оскільки вчинений злочин є особливо тяжким, за яке санкція відповідної статті 186 ч. 5 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_2, передбачає покарання від 8 до 13 років позбавлення волі, обвинувачена не працює, може ухилитись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілого, експертів, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема виїхати за межі України або до Луганської чи Донецької областей, які на даний час не підконтрольні Україні, оскільки вона вже проживала у м. Донецьку та має там знайомих. А тому з огляду на вищевикладене, застосування більш м'яких запобіжних заходів не можливо, в тому числі: застосування запобіжного заходу у вигляді застави неможливо через матеріальний рівень обвинуваченої та відсутність осіб, які мають намір внести заставу; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту неможливо через відсутність у обвинуваченої постійного місця проживання та ведення антигромадського способу життя, відсутності міцних соціальних зв’язків; застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки або особистого зобов’язання неможливе через невідповідність характеру вчиненого кримінального правопорушення.

В судовому засіданні прокурор Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури ОСОБА_1 клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав, просив його задовольнити.

Обвинувачена ОСОБА_2 та обвинувачена-цивільна відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечили щодо продовження відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обвинувачена ОСОБА_2 погодилась з думкою свого захисника.

Захисник обвинувачених - адвокат ОСОБА_4 щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 заперечив, просив обрати щодо неї інший, більш мякий запобіжний захід. Зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання та продовження в подальшому обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою на даний момент істотно зменшились. Так, обвинуваченою відшкодовано потерпілому збитки спричинені злочином в сумі 140000,0 грн., вона є матір’ю п’ятьох неповнолітніх дітей, має офіційно зареєстроване місце проживання, а також її стан здоров’я потребує негайного лікування в медзакладі, а не в умовах ув’язнення.

Захисник обвинуваченої-цивільної відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_7К в судове засідання не з'явився, однак на електронну адресу суду подав письмове клопотання, в якому просив судове засідання провести без його участі.

Потерпілий-цивільний позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився у зв’язку з поганим станом здоров’я.

Представник потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні надав нотаріально посвідчену заяву потерпілого ОСОБА_5, в якій останній просив не застосовувати відносно обвинуваченої ОСОБА_2 запобіжного заходу пов'язаного з триманням під вартою, щоб остання мала можливість приймати участь у повному відшкодуванні заподіяної йому шкоди, а також просив його цивільний позов залишити без розгляду у зв’язку з домовленістю про повне відшкодування збитків. Представник потерпілого дану заяву підтримав та просив її задовольнити та не застосовувати відносно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку прокурора, обвинуваченої, обвинуваченої-цивільної відповідачки та їх захисника, представника потерпілого-цивільного позивача, вивчивши матеріали провадження в межах, наявних у суду та достатніх для вирішення питання щодо продовження дії запобіжного заходу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

22.06.2018 року ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області відносно ОСОБА_2, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів з дати винесення ухвали. Також у вказаній ухвалі зазначено обставини, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченої запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою. 15.08.2018 року ухвалою колегії суддів Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_2 строком на 60 днів з дати винесення ухвали – до 15 год. 00 хв. 14.10.2018 року. 03.10.2018 року ухвалою колегії суддів Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_2 строком на 60 днів з дати винесення ухвали – до 02.12.2018 року.

Розглядаючи питання щодо доцільності продовження попередньо обраного запобіжного заходу суд вважає, що прокурор в достатній мірі обґрунтував наявність обґрунтованої підозри та ризиків для обрання запобіжного заходу. А тому дійсно у відповідності до положень ст.194 КПК України є підстави для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу.

Разом з тим, у відповідності до положень ч.4 ст.194 КПК України визначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

На думку колегії суддів, прокурор не в достатній мірі обґрунтував підставність продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2, як єдино можливого запобіжного заходу для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

При цьому суд враховує практику Європейського Суду з прав людини у питанні продовження строків тримання під вартою. Так, у справі "Харченко проти України"(Заява N 40107/02) Страсбург, 10 лютого 2011 року (ОСТАТОЧНЕ 10/05/2011) Суд нагадав, що пункт 4 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення "законності" позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано і потім узято під варту (див. рішення у справі "Буткявічюс проти Литви" (Butkevicius v. Lithuania), N 48297/99, п. 43, ECHR 2002-II (витяги)).

У Справі Мамедова проти Росії (Заява 7064/05) від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки зору, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (див. рішення у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France) від 26 червня 1991 року, Серія A, № 207, п. 51; також див. справи «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) від 8 лютого 2005 року, № 45100/98, п. 102; «Гораль проти Польщі» (Goral v. Poland) від 30 жовтня 2003 року, № 38654/97, п. 68; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 липня 2001 року, № 33977/96, п. 81).

В даному випадку необхідність продовження строку тримання під вартою прокурор обґрунтовує тяжкістю обвинувачення та тим, що обвинувачена ОСОБА_2 може переховуватись від суду.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, вважає, що на даній стадії судового провадження існування таких ризиків як незаконний вплив на потерпілого, свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином виключено, оскільки сам потерпілий висловив свою думку щодо обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу не пов’язаного з позбавленням волі, а будь-які докази про тиск на нього або свідків зі сторони обвинуваченої відсутні. Також суд вважає, що такий ризик, як переховування обвинуваченої від суду або вчинення нею іншого кримінального правопорушення, прокурором на даній стадії процесу не доведений.

Так, рішенням ЄСПЛ у справі Орловський проти України, засудженого за вчиненого ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв'язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув'язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

При розгляді даного кримінального провадження суд бере до уваги тривалий термін перебування обвинуваченої під вартою та те, що деякі ризики, які вказувались стороною обвинувачення як підстава для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою (наприклад, вплив на потерпілого), на даний час відпали. Крім того, на даний час органом державного обвинувачення не надано суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб обвинуваченої переховатися від суду; або незаконно впливати на потерпілого та свідків, у цьому ж кримінальному провадженні; або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або вчинити інше кримінальне правопорушення.

При вирішенні даного клопотання судом також враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в т.ч. суд бере до уваги наявність у обвинуваченої зареєстрованого місця проживання у місті Кривий Ріг (довідка від 28.03.2018 року № НОМЕР_1, а.с. 179 Том 4), наявність родини, в т.ч. п’ятьох малолітніх дітей, що свідчить про міцність соціальних зв’язків обвинуваченої-цивільної відповідачки у місці проживання (копії свідоцтв про народження, а.с. 181-185 Том 4, копія посвідчення № 008355 від 30.09.2011 року, а.с. 180 Том 4), а також добровільне відшкодування шкоди потерпілому в сумі 140000,0 грн. (заява потерпілого, а.с. 177-178 Том 4), погіршення стану здоров’я обвинуваченої у зв’язку з наявністю фіброаденоматозу обох молочних залоз, вегето-судинної дистонії з астеноневротичним та цефалічним синдромом (довідка Філії державної установи «Центр охорони здоров’я державної кримінально-виконавчої служби України» від 25.10.2018 року, а.с. 186 Том 4, довідки медичних установ, а.с. 187-189 Том 4).

Вирішуючи клопотання, суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). При цьому тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК України. При розгляді клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і сторона обвинувачення має навести інші аргументи для продовження тримання особи під вартою. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року). При цьому винесення судом ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якій на обгрунтування вказано лише перелік законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі "Белевитський проти Росії", пункти 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що серйозність пред'явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом лише при обранні запобіжного заходу і відповідно до п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованості підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи.

Згідно з рішенням Європейського суду «Марченко проти України» від 10.02.2011 р., яке є частиною національного законодавства, продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості.

При цьому береться до уваги, що «ризик втечі або уникнення правосуддя» зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися обвинувачений, трохи пом'якшує цей страх і зменшує його наміри втекти. При обґрунтуванні цієї підстави необхідне дослідження характеристики особистості, утримуваної під вартою. При цьому на користь звільнення свідчать: наявність постійного місця проживання, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя, стан здоров'я (рішення ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії»).

Під час судового засідання встановлено продовження існування деяких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак вони зменшились з часу застосування запобіжного заходу.

Беручи до уваги те, що строк, на який було обрано та продовжено запобіжний захід спливає, а судове провадження ще не розпочато, ризики викладені у попередніх ухвалах Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області та Тлумацького районного суду Івано-Франківської області про обрання та продовження запобіжного заходу, передбачені ст. 177 КПК України, зменшились, колегія суддів вважає за необхідне продовжити по відношенню до обвинуваченої ОСОБА_2 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 25.01.2019 року включно, оскільки інший запобіжний захід, зокрема більш м'який запобіжний захід, в т.ч. домашній арешт, особисте зобов'язання чи особиста порука, не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України. Однак при цьому колегія суддів вважає за потрібне визначити обвинуваченій ОСОБА_2 розмір застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з наступних підстав.

Нормами частини 3 ст. 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов’язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Враховуючи характеризуючі дані обвинуваченої, тяжкість вчиненого злочину та те, що утримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_2 заставу відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов’язків та не буде становити для неї надмірний тягар.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_2 також додаткові обов’язки. Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

23.05.2017 року потерпілий-цивільний позивач ОСОБА_5 подав до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільний позов у даному кримінальному провадженні пред’явлений до обвинуваченої-цивільної відповідачки ОСОБА_3 про стягнення на його користь матеріальної шкоди в сумі 769227,91 грн. та моральної шкоди в сумі 120000,0 грн., а також понесених витрат на правову допомогу в сумі 2500,0 грн.

26.11.2018 року представник потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні надав нотаріально посвідчену заяву потерпілого ОСОБА_5, в якій останній просив його цивільний позов залишити без розгляду у зв’язку з домовленістю про повне відшкодування збитків. Представник потерпілого дану заяву підтримав та просив залишити цивільний позов без розгляду.

В судовому засіданні прокурор Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури ОСОБА_1 клопотання потерпілого про залишення цивільного позову без розгляду просив задовольнити.

Обвинувачена ОСОБА_2, обвинувачена-цивільна відповідачка ОСОБА_3 та їх захисник – адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні просили задовольнити клопотання потерпілого про залишення цивільного позову без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Враховуючи те, що представник потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_6 до початку розгляду справи по суті подав нотаріально посвідчену заяву потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 про залишення цивільного позову без розгляду, колегія суддів вважає, що її слід задовольнити та цивільний позов потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 до обвинуваченої-цивільної відповідачки ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат, слід залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 128, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 202, 369-372 КПК України, ст. 257 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Цивільний позов потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_5 до обвинуваченої-цивільної відповідачки ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат – залишити без розгляду.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, на строк шістдесят днів, а саме до 25 січня 2019 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_2 здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань № 12.

Розмір застави встановити в межах 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 140960 (сто сорок тисяч дев’ятсот шістдесят) гривень 00 копійок у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем), на депозитний рахунок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області (одержувач ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код: 26289647, банк ДКСУ м. Київ, МОФ: 820172, р/р: 37312032002265, «Призначення платежу» необхідно вказати: Застава по кримінальному провадженні (номер кримінального провадження/номер справи), прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, прізвище ім’я та по батькові особи, яка вносить заставу, та суд в провадженні якого перебуває справа).

Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_2 наступні обов’язки:

- прибувати до суду із встановленою періодичністю;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;

- утримуватись від спілкування з потерпілим та свідками по даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до Управління ДМС в Івано-Франківській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну.

Зобов'язати Управління ДМС в Івано-Франківській області прийняти на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну обвинуваченої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Роз’яснити обвинуваченій, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу із відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок суду коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув’язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув’язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та Тлумацький районний суд Івано-Франківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти у зв’язку із внесенням застави обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її проголошення.

Копію ухвали для виконання направити керівнику Івано-Франківської установи виконання покарань № 12 та вручити обвинуваченій ОСОБА_2, захиснику і прокурору негайно після її оголошення, інші учасники судового провадження мають право отримати її копію в суді.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених КПК України. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий У.Ю. Луковкіна

Суддя Н.І. Лущак

Суддя Ю.В. Мануляк