Рішення № 78097735, 18.10.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2569/15-ц

номер провадження 2/695/16/18

18 жовтня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.;

за участю:

секретаря – Бреуса В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра”, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, –

ВСТАНОВИВ:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 06.09.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №08/2006/840к584, за умовами якого останньому у тимчасове користування були надані грошові кошти у сумі 21300.0 дол. США. Окрім того, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів передбачених вказаним кредитним договором, 06.09.2006 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до якого остання є майновим поручителем та передає в іпотеку банку квартиру, що передбачено договором іпотеки №08/2006/840з584, яка розташована АДРЕСА_1. ВІдповідно до вказаного договору поруки ОСОБА_6 поручається перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору №08/2006/840к584від 06.09.2006 року.

Кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 09.07.2015 року утворилася заборгованість у сумі 92793.23 дол. США, що в еквіваленті становить 2038830,67 грн., та складається із заборгованості по кредиту в сумі 15658.62 дол. США, гривневий еквівалент 344047,46 грн.; заборгованості по процентах в розмірі 6933.28 дол. США, гривневий еквівалент 152336.37 грн.; заборгованість по платі за управління кредитом в сумі 3039.96 дол. США, грошовий еквівалент 66793.27 грн.; пеня за порушення сплати кредиту 65031,37 дол. США, гривневий еквівалент 1428853,72 грн.; штраф 2130 дол. США, гривневий еквівалент 46799,85 грн.

Позичальник повернення коштів не здійснює, від їх сплати ухиляється, чим порушує умови договору та норми чинного законодавства щодо належного виконання своїх зобов’язань.

На виконання вимог чинного законодавства та умов договору позивач звернувся до поручителя боржника з вимогою погашення грошових зобов’язань перед банком, однак останні залишилися проігнорованими.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, а ОСОБА_2 взявши на себе обов’язки майнового і фінансового поручителя, не забезпечила належного виконання позичальником взятих на себе кредитним договором обов’язків, а тому повинна відповідати перед позивачем як солідарний боржник, повернення коштів теж не здійснює, тому Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” звернулася до суду із даним позовом про стягнення заборгованості за кредитом із відповідачів в примусовому порядку.

ОСОБА_2, яка в подальшому змінила своє прізвище на Норенко, звернулась до суду із зустрічним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що між її колишнім чоловіком ОСОБА_1 та ВАТ «Комерційний банк «Надра» 06.09.2006 року був укладений кредитний договір №08/2006/840к584 та того ж дня між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та нею був укладений договір поруки, відповідно до мов якого вона є відповідальною особою за зобов’язаннями ОСОБА_1, який на час укладення вказаних договорів був її чоловіком.

У забезпечення виконання боргових зобов’язань за вказаним кредитним договором між нею та банком укладено договір іпотеки №08/2006/840з584, відповідно до умов якого позивач за зустрічним позовом передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Позивач за зустрічним позовом вважає вказані договори недійсними, оскільки при укладенні вказаного кредитного договору порушені її права, зокрема, як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Зокрема вказані кредитні кошти надані в іноземній валюті, без надання відповідних ліцензій на здійснення відповідної господарської діяльності. Крім того, на день укладення кредитного договору іноземний курс валюти суттєво змінився, що спричинило істотну зміну фінансового становища позивача за зустрічним позовом, що також є порушенням її прав. Окрім того в кредитному договорі визначені додаткові відсотки щомісячних платежів, які не відповідають тим умовам, що були оговорені при укладенні договору. Більше того, умовами вказаного договору визначена плата за управління кредитом, що не відповідає нормам чинного законодавства, на що неодноразово вказували суди вищих інстанцій, договір не містить сукупну вартість кредиту, відсутній розрахунок та визначення вартості всіх супутніх послуг, в чому позивач вбачає порушення норм ЗУ «Про захист прав споживача». Позивач за зустрічним позовом наполягає, що умови договору є несправедливими, суперечать принципам добросовісності та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому, на вимогу споживача, визнаний недійсним, а кошти, які сплачені в рахунок повернення боргу, повернуті позивачу за зустрічним позовом.

Крім того ОСОБА_2 наполягала, що в силу норм ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, а тому просила визнати недійсним і договір іпотеки №08/2006/840к584 від 06.09.2006 року та зобов’язати приватного нотаріуса Золотоніського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна.

Дані позови об’єднані в одне провадження відповідно до ухвали суду від 03.02.2017 року.

У судове засідання представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом не з’явився, однак направив до суду клопотання відповідно до якого розгляд справи просив проводити за його відсутності, вимоги первісного позову підтримав у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, однак звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення первісного позову заперечувала, вимоги зустрічної позовної заяви підтримала у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився повторно із невідомих для суду причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що стверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У зв’язку із неявками ОСОБА_1 в судове засідання розгляд даної справи неодноразово переносився, про причини своєї неявки останній суду не повідомляв, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, а тому суд визнає неявку відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 не поважною та вважає за можливе розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Приватний нотаріус Золотоніського міськрайонного округу ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилась, однак надала до суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просила проводити за її відсутності та наполягала, що до іпотечного договору перенесено умови кредитного договору на підставі та в забезпечення виконання яких і посвідчено вказаний іпотечний договір. Сам кредитний договір вичитується і підписується сторонами до посвідчення іпотечного договору, проект якого готується кредитною установою, нотаріус у визначенні і тлумаченні його умов участі не приймає, а лише перевіряє відповідність нормам законодавства з питань його оформлення та посвідчує договір іпотеки.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає до часткового задоволення, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра”, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними слід відмовити із наступних підстав.

Як вбачається із умов кредитного договору №08/2006/840к584 від 06.09.2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Комерційний банк «Надра», банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 21300.0 дол. США в порядку і на умовах визначених цим договором.

Строк надання вказаного кредиту визначений сторонами у п. 1.4 вказаного договору та складає до 05.09.2016 року.

Із вказаного договору вбачається, що його сторони визначили відсотки за користування кредитом, що відображено у п. 1.3, щомісячну суму мінімального необхідного платежу, терміни та строки сплати коштів, що визначено у пунктах 3.3.2-3.3.4, 3.4.

Суд також бере до уваги, що кошти які отримує позичальник обговорені саме у доларах США, в даній валюті здійснюється і повернення вказаної суми боргу, про що безпосередньо визначено сторонами у п. 3.3.2 кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи позичальник підтвердив свою згоду з умовами вказаного кредитного договору, про що свідчить його підпис. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отримання коштів позичальником саме в доларах США стверджується також відповідною заявою на видачу готівки №368 від 06.09.2006 року.

Жодних заперечень зі сторони відповідачів стосовно обставин отримання грошових коштів судом не отримано та фактично вказана обставина не спростовувалась. Таким чином суд констатує, що доказів зворотного матеріали справи не містять.

Нормами статей 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору та діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим із розрахунку заборгованості ОСОБА_5 за договором №08/2006/840к584 від 06.09.2006 року вбачається, що останній свої зобов’язання належним чином не виконував та сплату коштів у порядку та на умовах визначених вказаним вище кредитним договором не здійснював.

При розгляді вказаної справи суд бере до уваги, що відповідач користувався вказаними коштами, що стверджується матеріалами справи, тобто використовував їх на власний розсуд, а тому суд вважає, що відповідач знав, що кошти взяті в борг та підлягають поверненню на умовах визначених позивачем.

Більше того, сторони на час отримання вказаних кредитних коштів перебували в зареєстрованому шлюбі, що ними не заперечувалося, та визнавалося ОСОБА_2, про що остання сама зазначала в своєму зустрічному позові, а тому такі дії вчинялися в інтересах сім’ї, та згідно ст. 60 СК України стали об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначалося вище, відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що визначений сторонами кредитного договору. В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно з договором поруки від 06.09.2006 року, який укладено між ВАТ комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2, остання згідно з цим договором виступає поручителем та поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань, що витікають з кредитного договору №08/2006/840к584 від 06.09.2006 року, в тому числі щодо належного повернення кредиту в сумі 21300 дол. США, сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати інших платежів передбачених цим договором чи сплати можливих штрафних санкцій.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов’язань, вказаних у п. 1.1 цього договору повністю чи у будь-якій його частині, які від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо.

Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору, що передбачено п. 1.5 вказаного договору поруки.

Факт підписання ОСОБА_2 вказаного договору, як і договору іпотеки №08/2006/840з584 останньою в судовому засіданні не спростовувався та не заперечувався.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов’язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів тощо, що визначено нормами ст. 554 ЦК України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 взявши на себе обов’язки поручителя та не забезпечивши належного виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих кредитним договором обов’язків, повинна відповідати перед позивачем разом з ОСОБА_1 як солідарний боржник, у тому ж обсязі що і останній.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 610 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Що стосується використання банком іноземної валюти суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Згідно з ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Водночас Верховний суд України у правовій позиції від 10.02.2016 року у справі № 6-1680 цс15 зазначив, що якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Судом встановлено, що ПАТ «Комерційний банк «Надра» має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 21.11.2011 року №21, видану Національним банком України, а також відповідні банківські ліцензії копії яких додані до матеріалів справи.

Аналізуючи наведене, суд приходить до переконання, що ПАТ «Комерційний банк «Надра» на підставі банківської ліцензії та відповідного дозволу НБУ, укладаючи кредитний договір із відповідачем та нараховуючи платежі за договором в іноземній валюті, діяв в межах своїх повноважень та згідно вимог чинного законодавства.

У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України у справі за № 6-145цс14, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує те що обов'язок по доведенню обставин покладається на сторони. При цьому, Банк повинен довести факт укладення кредитного договору і наявність заборгованості, а клієнт банку має спростувати доводи банку та довести протилежне. Неможливість спростування доведення останнім цих обставин не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором.

У справі відсутні докази про те, що відповідач просив видати кредит у національній валюті. Підписання кредитного договору, який є підставою позовних вимог Банку, свідчить про зворотне.

Разом із тим суд не може погодитися із розрахунком банку стосовно наявної заборгованості відповідачів по справі.

Так із матеріалів справи вбачається, що позивач включив до суми заборгованості нараховану плату за користування кредитом в розмірі 3039.96 дол. США.

Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Згідно з положеннямичастин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Судом встанорвлено, що позивач включив до розрахунку заборгованості відповідача комісію за користування вказаним кредитом, яку нарахував у сумі 3039.96 дол. США, яка по своїй суті є платою за користування вказаним кредитом.

Із умов п. 1.2 кредитного договору вбачається, що відповідач отримав саме кредит на споживчі цілі.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Отже, надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (які діяли на момент укладення кредитного договору) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та в постанові №6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року.

Окрім того в своїй постанові від 11.10.2017 року у справі №6-1374цс17 Судова палата у цивільних та господарських справах Верховного Суду України зазначила, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як вбачається із позовних вимог банку, останній включив до розрахунку заборгованості заборгованість за пенею та штрафу. За таких обставин суд вважає, що включення позивачем до розрахунку заборгованості відповідача комісії за користування кредитом та пені є незаконним, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Також суд враховує, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03.03.2016 року по даній справі була призначена судово-економічна експертиза для з’ясування чи правильно визначені суми заборгованості по кредиту, заборгованість по процентам, заборгованість по платі за управління кредитом, пеня за порушення сплати кредиту, штраф.

Відповідно до експертного висновку за результатами проведення судової економічної експертизи від 29.08.2016 року №192/714/16-23 було встановлено, що наявний у справі розрахунок заборгованості ОСОБА_1 частково відповідає умовам укладеного кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно із ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У даному випадку суд сприймає висновки експерта щодо належного розрахунку заборгованості по кредиту, процентах за його користування та нарахованої позивачем суми пені, оскільки вони зроблені сторонньою особою – спеціалістом у відповідній сфері кредитних операцій і відповідно сумнівів у собі та у своїй обґрунтованості не викликають.

Більше того, жодна із сторін не заперечувала проти висновків, викладених у вказаному висновку експерта, свої доводи та докази на їх спростування не надавала.

На підставі вказаного вище, задовольняючи позов банку суд, керуючись положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», а також враховуючи висловлені позиції Верховного Суду України, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості коштів, які по своїй суті є платою за користування кредитом та видом цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов’язань по кредитному договору.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача по кредиту перед позивачем становить 23453,32 дол. США, з яких: 14894,86 дол. США – заборгованість по кредиту; 6428,46 дол. США – заборгованість по процентах; 2130 дол. США – штраф.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки, договору поруки недійсним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд враховує, що нормами ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладення вказаного оспорюваного договору, було визначено вимогу перед кредитодавцем про надання споживачу перед укладенням відповідного договору певної інформації, за ненадання якої на суб’єкта господарювання, який повинен був її надати, покладалася відповідальність встановлена статтями 15 і 23 цього закону.

Однак з аналізу ст. 15 та 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» вбачається, що ненадання інформації про послуги саме по собі не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, лише за певних обставин це може бути підставою для розірвання договору або відшкодування збитків.

Окрім того твердження позивача про те, що вказаний договір був підписаний лише у зв’язку із тим, що відповідач не надав сторонам вичерпної інформації про умови вказаного договору чим фактично ввів їх в оману, не може бути сприйняте судом як достатня підстава для скасування вказаного договору, оскільки, жодних доказів про ненадання позивачу необхідної, детальної та достовірної інформації про послугу, а тим більше про введення її в оману самим позивачем не надано, тим більше, що нею не заперечується факт підписання вказаного договору ОСОБА_1, що дає підстави вважати, що позичальник надав свою згоду на отримання послуг на умовах визначених у вказаному договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст.,ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки за умовами кредитного договору позивач, а саме ОСОБА_1 підтвердив, що вказану інформацію ним отримано, до того ж оспорюваний договір містить інформацію щодо прав та обов’язків позичальника.

ОСОБА_1 при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами, про що свідчить часткова сплата заборгованості, що стверджується відповідними розрахунками банку, які додані до матеріалів справи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд, аналізуючи все вищевикладене, приходить до висновків що позичальник ОСОБА_1 та позивач добровільно виявили бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір, договір поруки та іпотеки. При укладенні умов договору про надання кредиту, останні діяли вільно, виходячи з власних інтересів, прийняли рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначили характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту та навіть виконували його умови, отримали кредитні кошти та витратили їх на власні потреби. Окрім того вказані оспорювані договори були укладені в 2006 році, в той час як ОСОБА_2 оспорила їх лише в 2017 році, тобто більше ніж через десять років після їх укладення, що свідчить про бажання останньої уникнути цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання умов кредитного договору.

У викладеній 08.06.2016 року у справі №6330цс16 правовій позиції Верховного Суду України, аналізуючи норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ВСУ дійшов висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше порушують принцип добросовісності, по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Позивачем за зустрічним позовом не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявності жодної, а тим більше одночасно всіх ознак, які б свідчили про те, що умови вказаного кредитного договору є несправедливими.

Сам по собі факт наявності в кредитному договорі умови щодо встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості та стягнення пені і штрафу не може бути визнаний, як такий, що свідчить про недійсність договору, або окремої його частини, враховуючи положення вимог ст.,ст. 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, та не є несправедливою, дискримінаційною умовою в розумінні ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Суд враховує, що позивач та і сам ОСОБА_1 не був позбавлений можливості відмовитися від укладення вказаних спірних договорів, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснили.

Умови, визначені кредитним договором, зокрема і щодо ризиків знецінення національної валюти у відношенні до іноземної валюти, прочитані позивачем та вона на них погодилась, підписала договір і отримала кошти, що не суперечить статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання виконавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір, у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору не застосовується до операцій з фінансовими послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем послуг

Як на одну з підстав визнання кредитного договору недійсним, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті, відмінній від української гривні, є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки у ньому зобов'язання виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від національної грошової одиниці України.

Положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодився ОСОБА_1, а позивач за зустрічним позовом не заперечувала проти вказаних умов договору, з якими також була ознайомлена, що вбачається із п. 1.1 договору поруки від 06.09.2006 року.

Відповідач за зустрічним позовом на час укладення спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями, що встановлено вище.

Коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник, та і сам позивач при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Позивач не довела істотних обставин які б вказували на введення її в оману під час укладання договору кредиту, судом не встановлено та позивачем за зустрічним позовом не доведено умисел дій відповідача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду від 14.06.2018 року по справі №521/9526/16.

Таким чином доводи позивача за зустрічним позовом є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд також враховує, що ОСОБА_2 просить визнати недійсним кредитний договір, який укладений між ВАТ комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, позивач за зустрічним позовом стороною даного договору не являється, а уклала відповідний договір про забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_1, який дані позовні вимоги не підтримав, самостійно до суду із позовом про визнання його недійсним не звертався.

Окрім того позивач за зустрічним позовом просить стягнути з банку кошти в сумі 120,34 дол. США, як надлишок сплачених коштів від суми взятого кредиту, однак сплата вказаної суми, на думку суду, лише підтверджує факт обізнаності позивача за зустрічним позовом про умови договору, та його неналежного виконання позичальником.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Такий правовий висновок виклав Верховний Суд України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і ОСОБА_7 Верховного Суду, зазначивши у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц про те, що перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати, що також визначено і у ч.1 ст.6 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин суд вважає, що з відповідачів за первісним позовом необхідно стягти судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, на користь держави, від сплати яких був звільнений позивач за первісним позовом на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625 ЦК України ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. код НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, іден. код НОМЕР_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №08/2006/840к584 від 06.09.2006 року у сумі 23453 (двадцять три тисячі чотириста п`ятдесят три) долари США 32 центи. США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у сумі 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) гривні.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “Надра”, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Золотоніського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з часу виготовлення повного судового рішення.

Головуючий: Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано головуючим 26 жовтня 2018 року.