Рішення № 78096097, 09.11.2018, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4538/17

№ провадження 2-а/208/169/18

РІШЕННЯ

Іменем України

09 листопада 2018 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ізотова В.М., за участю секретаря судового засідання Пентраковської М.В., представниці позивача Астраханцевої Л.Т., представниці відповідача Голенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» до Кам'янської міської ради «про визнання протиправним та скасування рішення Кам'янської міської ради від 30.09.2016 року № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами», -

встановив:

ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» звернулось до суду з позовом, згідно якого, прохає визнати протиправним та скасування рішення Кам'янської міської ради від 30.09.2016 року № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами».

На обґрунтування позову зазначає, що позивач відповідно до п. 266.1.1 ст. 266 Податкового кодексу України є платником податку на нерухоме майно, яке знаходиться у м. Кам'янське Дніпропетровської області. Позивачем у 2016 році по об'єктам нерухомого майна, що знаходяться у м. Кам'янське, був нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі, встановленому рішенням Дніпродзержинської міської ради № 69-04/VІІ від 29.01.2016 р. «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/VІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами». Підтвердженням отримання податковим органом декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є квитанція № 2, з якої вбачається, що вказана податкова декларація доставлена до Дніпродзержинської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області 18.02.2016 р. о 09:58 год.

Згідно додатку до рішення відповідача від 29.01.2016 р. були встановлені ставки, зокрема в наступних розмірах:

Тип об'єктів нерухомості Розмір ставки, %

Нежитлова нерухомість, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, у т.ч.:

Будівлі офісні 0,25

Гаражі 0.1

Інші будівлі 0,25

30.09.2016 р. Кам'янською міською радою було прийнято рішення № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2.011 р. №139-09/VІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами», відповідно до якого були збільшені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно додатку до рішення відповідача від 30.09.2016 р. були встановлені ставки в наступних розмірах, зокрема:

Тип об'єктів нерухомості Розмір ставки, %

Нежитлова нерухомість, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, у т.ч.:

Будівлі офісні 0.3

Гаражі 0.25

Інші будівлі 0.3

Також в оспорюваному рішенні було зазначено, шо воно набирає чинності з моменту його оприлюднення. 12.10.2016 р. рішення № 358-10/VІІ від 30.09.2016 р. було оприлюднено у газеті «Відомості Дніпродзержинської міської ради». Позивач, з метою уникнення в подальшому від безпідставного застосування до позивача штрафних санкцій, нарахував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на IV квартал 2016 р. за ставками, визначеними в оскаржуваному рішенні та подав уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підтвердженням отримання податковим органом уточненої податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є квитанція №2, з якої вбачається, що вказана податкова декларація доставлена до Дніпродзержинської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області 05.12.2016 р. о 15:16 год.

Зазначає, що відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено принцип стабільності, згідно з яким, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

На думку позивача, органом місцевого самоврядування були порушені норми п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12, п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України щодо строків внесення змін до рішення про встановлення місцевих податків та зборів, а тому рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідач при прийнятті оспорюваного рішення керувався п. 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 24.12.2015 р. № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (далі - Закон № 909-VІІІ), згідно з яким у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що позивач вважає неправомірним, з огляду на таке. П. 7 Перехідних положень Закону № 909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених ст. 10 Податкового кодексу України.

Відповідач, прийнявши 29.01.2016 р. рішення № 69-04/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами», вже виконав вимоги Закону № 909-VIII, а тому прийняття оспорюваного рішення є необгрунтованим та безпідставним.

Законом № 909-VIII не були внесені зміни до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема, п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цих норм у даній справі.

П. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Отже, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ПК України, позивач вважає, що, в даному випадку, повинні застосовуватися норми Податкового кодексу України, а не Закону № 909-VІІІ. Оскільки п. 7 Перехідних положень Закону № 909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених ст. 10 Податкового кодексу України, то у зв'язку з цим, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих у 2016 році рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

У судовому засіданні представниця позивача підтримала позов з підстав, наведених у заявах по суті справи, прохала його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах, та у спосіб визначений Конституцією України та законами України, з використанням наданих органу місцевого самоврядування повноважень.

Так, пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону визначено, що питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Статтею 59 Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Підпунктом 10.1.1. пункту 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що податок на майно належить до місцевих податків. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.10.3 ст.10 ПК України).

Пунктом 12.3 ст. 12 ПК України, в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Але за приписами п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24.12.2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (далі - Закон № 909-VІІІ) передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік

не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Проект Рішення № 358-10/VII, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України

«Про доступ до публічної інформації» та Регламенту Кам'янської міської ради VII скликання, затверджений рішенням міської ради від 01.12.2015 року № 03-01/VII (зі змінами) був оприлюднений на офіційному веб-сайті Кам'янської міської ради 04.08.2016 року. Зазначений проект, з урахуванням заявлених пропозицій, був прийнятий Кам'янською міською радою на 10-й сесії VII скликання, яка відбулась 30.09.2016 року під № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами» (далі - Рішення № 358-10/VII). Прийняте рішення від 30.09.2016 року № 358-10/VII оприлюднено відповідно до вимог чинного законодавства 04.10.2016 на офіційному веб-сайті Кам'янської міської ради та в інформаційно-аналітичному щотижневику Кам'янської міської ради «Відомості» від 12.10.2016 року №41 (1130).

Крім того зазначає, що керуючись п. 4 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.12.2016 року № 1791-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» 24.02.2017 року Кам'янською міською радою прийнято рішення № 632-14/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами» пунктом 1.2. якого вирішено вважати такими, що втратили чинність, рішення міської ради:

- від 29.01.2016 року № 69-04/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради

від 29.06.2011 року № 139-09/VІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами;

- від 30.09.2016 року № 358-10/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради

від 29.06.2011 року № 139-09/VІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами.

Зазначене рішення від 24.02.2017 року № 632-14/VІІ оприлюднено 28.02.2017 року на офіційному веб-сайті Кам'янської міської ради та в інформаційно-аналітичному щотижневику Кам'янської міської ради «Відомості» від 01.03.2017 року № 9 (1150).

Таким чином, на думку відповідача, окремою підставою для відмови у позові є те, що станом на день розгляду справи за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» оскаржуване рішення Кам'янської міської ради від 30.09.2016 року № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами» вважається таким, що втратило чинність та не діє на території міста.

У судовому засіданні представниця відповідача прохала відмовити у позові у повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, вислухавши учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову, виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Кам'янська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до п. 266.1.1 ст. 266 ПК України, позивач є платником податку на нерухоме майно, тому є особою, на яку поширюється даний нормативно-правовий акт. Положеннями пункту 1.1 статті 1 Кодексу визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Кодексу, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

У статті 10 Кодексу визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Статтею 265 Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

30.09.2016 року відповідачем було прийнято рішення № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами», відповідно до якого були збільшені ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що набрало чинності з моменту його оприлюднення - 12.10.2016 року у газеті «Відомості Дніпродзержинської міської ради».

Згідно з п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено принцип стабільності, згідно з яким, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Як передбачено статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно рішення ЄСПЛ від 07.07.2011 року у справі Сєрков проти України (заява № 39766/05), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов'язання зі сплати податку.

У своїх рішеннях, Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб («Баєлер проти Італії» (заява № 33202/96), «Онер'їлбіз проти Туреччини» (заява №48939/99), «Megadat.com. проти Молдови» (від 08 квітня 2008 року, заява № 21151/04), «Москаль проти Польщі» (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05).

Так, у рішеннях Європейського Суду «Лелас проти Хорватії» (від 20 травня 2010 року, заява №55555/08), «Тошкуце та інші проти Румунії» (від 25 листопада 2008 року, заява № 36900/03) зазначено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У рішенні Європейського Суду «Москаль проти Польщі» (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05), зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по соті суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримаються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У пункті 51 цього рішення ЄСПЛ відмітив, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

На думку ЄСПЛ, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні ЄСПЛ, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку. У зв'язку із наведеним Суд дійшов висновку про те, що втручання в майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу.

У оскаржуваному рішенні міської ради зазначено, що воно набирає чинності з моменту його оприлюднення, тобто з 12.10.2016 року, тоді як пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, оскаржуване рішення повинно було набрати чинності лише у 2017 році, введення його в дію раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, суперечить вказаним положенням ПК України і є самостійною підставою визнання прийнятого нормативно-правового акту протиправним.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2016 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при збільшенні місцевих податків дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Виконуючи рекомендацію Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та приймаючи спірне рішення, відповідач зобов'язаний був дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, посилання відповідача на вказаний закон не спростовує недотримання ним вимог ПК України при прийнятті оскаржуваного рішення, що є спеціальними до правовідносин з оподаткування та обов'язковими до дотримання при прийнятті відповідних рішень в межах компетенції органу місцевого самоврядування.

Щодо посилань відповідача на неможливість скасування рішення, що втратило чинність, слід зазначити, що ні КАС України, ні застосовані норми матеріального права не передбачають таку підставу відмови у позові, як втрата чинності нормативно-правовим актом. Певний проміжок часу незаконний нормативно-правовий акт створював несприятливі правові наслідки для платників податків, таким чином, з метою захисту прав осіб, які порушені цим актом, він має бути переглянутий судом. У разі визнання незаконним, протиправним, його скасування, нормативно-правовий акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, тобто не створює правових наслідків взагалі, що є необхідним з метою захисту майнових прав платників податків.

Відповідно до ст. 139 КАС України, у зв'язку з повним задоволенням позову, судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 241-246 КАС України, суд -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (ЄДРПОУ 03340920) до Кам'янської міської ради (ЄДРПОУ 24604168) «про визнання протиправним та скасування рішення Кам'янської міської ради від 30.09.2016 року № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами» - задовольнити у повному обсязі.

Рішення Кам'янської міської ради від 30.09.2016 року № 358-10/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 року № 139-09/VI «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами» - визнати протиправним та скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кам'янської міської ради (ЄДРПОУ 24604168) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (ЄДРПОУ 03340920) 1 600 (одну тисячу шістсот) гривень судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його складення в повному обсязі до Третього апеляційного адміністративного суду. Відповідно до п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 листопада 2018 року.

Суддя Ізотов В.М.