Рішення № 78095944, 15.11.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6181/18

Провадження № 2/201/2110/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Сидоренко І.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання недійсними договорів фінансового лізингу, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

07.06.2018р. ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 22.05.2018р. - а.с. № 45) звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Максус Лізинг» про визнання недійсними договорів фінансового лізингу, стягнення коштів відшкодування моральної шкоди (а.с. № 3 - 9).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 12.06.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, враховуючи категорію спору (ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) (а.с. № 54).

Ухвалою судді від 14.09.2018р. розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, оскільки відповідач не отримав направлених судом копій позовної заяви з додатками (а.с. № 63).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він уклав з ТОВ «Максус Лізинг» два договори фінансового лізингу від 08.05.2018р. № 01795 і від 16.05.2018р. № 01780, предметом яких є набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Оголошення про продаж авто «Лада Каліна» вартістю 125 000 грн. з розстрочкою під 0% на 72 місяці знайшов в мережі Інтернет. Телефоном йому роз'яснили, що такий автомобіль є в наявності за ціною вказаною в оголошенні. В офісі компанії в м. Дніпрі менеджер повідомив про те, що він має спочатку сплатити передплату (аванс) в сумі 60 000 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Максус Лізинг», після чого буде укладено договір лізингу.

Того ж дня він сплатив 60 000 грн. В офісі компанії йому надали договір з іншими надрукованими документами на підпис, мотивуючи тим, що без підписання неможлива передача авто. Після підписання договору він помітив, що у договорі відсутні відомості про транспортний засіб і його вартість, на що менеджер повідомив, що буде доставлений автомобіль, вказаний в заяві на отримання транспортного засобу. Через два дні автомобіль доставлений не був, йому телефоном пояснили, що на автомобіль прострочений сертифікат якості і його неможливо продати, тому варто під'їхати до офісу і вибрати інше авто. 16.05.2018р. позивач знову приїхав до офісу компанії. Менеджер повідомила, що слід укласти інший договір на інше авто. 16.05.2018р. він уклав договір № 01780 і сплатив 40 000 грн. Через декілька днів позивач зателефонував менеджеру, але телефон був вимкнений. Приїхавши до офісу компанії, побачив, що офіс закритий.

На думку позивача, він був введений в оману щодо природи договору і правових наслідків його розірвання, повернення коштів. Так, представником ТОВ «Максус Лізинг» не було роз'яснено призначення платежу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу, який виявився комісією за організацію договорів. Натомість позивач вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу. Під час підписання договору у нього не було можливості детально ознайомитися з його умовами, оскільки менеджер не надав достовірної інформації, запевнив, що всі істотні умови договору він пояснив, спонукав його підписати швидше, обіцяв надати автомобіль, вказаний в заяві на отримання транспортного засобу. Після підписання і вивчення змісту договору позивачеві стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, а розірвати договір неможливо, оскільки він не містить умов про розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Позивач вважає, що договори містять несправедливі умови щодо сплати комісії за організацію договорів у розмірі 10%, яка входить до складу обов'язкових лізингових платежів, а також умови про право відповідача не повертати кошти на оплату, у разі відмови виконати договір, містить надмірні штрафи, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому ці умови є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, в договорах не погоджені істотні умови, передбачені ст. 806 ЦК України. Зокрема, сторони не погодили предмет лізингу (специфікацію), вартість предмета лізингу, графік лізингових платежів, постачальника (продавця) автомобіля.

Окрім цього, договори нотаріально не посвідчені, натомість як договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи ч.1 ст. 220 ЦК України.

Посилається на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 10 000 грн. Завдана моральна шкода полягає в несправедливих умовах договору, ненаданням автомобіля за договором лізингу, не поверненням сплачених позивачем грошей, що вплинуло на його душевний стан, призвело до відчуття негативних емоцій, змусило змінити звичайний стан життя.

Враховуючи вищевикладене, просив визнати недійсними договори фінансового лізингу № 01795 від 08.05.2018р. і № 01780 від 16.05.2018р., стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» сплачені за цими договорами кошти в сумі 100 000 грн., стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також покласти на відповідача судові витрати.

Представник позивача - ОСОБА_2 (діє на підставі довіреності від 22.05.2018р. - а.с. № 68) 15.11.2018р. надала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити повністю, проти ухвалення заочного рішення заперечувала (а.с. № 67).

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 15.11.2018р., не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повернутий на адресу суду конверт з судовою повісткою із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. № 65).

Оскільки представник позивача надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, представник відповідача в судове засідання не з'явився, то на підставі ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу 15.11.2018р. за відсутності сторін (їх представників) і без фіксування процесу технічними засобами.

Суд 15.11.2018р. розглянув справу з винесенням по справі рішення на загальних підставах, встановлених главою 6 розділу III ЦПК України, оскільки представник позивача проти ухвалення заочного рішення заперечувала (а.с. № 67), що виключає сукупність підстав, передбачених ст. 280 ЦПК України для винесення заочного рішення,

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст.89 ЦПК України, вважає, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Максус Лізинг» два договори фінансового лізингу від 08.05.2018р. № 01795 і від 16.05.2018р. № 01780, предметом яких є набуття права власності на транспортний засіб, зазначений у специфікаціях (додаток № 1 до договорів) (а.с. № 20 - 39).

Як зазначає позивач, оголошення про продаж авто «Лада Каліна» вартістю 125 000 грн. з розстрочкою під 0% на 72 місяці позивач знайшов в мережі Інтернет. Телефоном йому роз'яснили, що такий автомобіль є в наявності за ціною вказаною в оголошенні. В офісі компанії в м. Дніпрі менеджер повідомив про те, що він має спочатку сплатити передплату (аванс) в сумі 60 000 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Максус Лізинг», після чого буде укладено договір лізингу.

08.05.2018р. позивач сплатив 60 000 грн. авансового платежу на користь ТОВ «Максус», що підтверджується копією квитанції № 16065532 (а.с. № 29).

Того ж дня (08.05.2018р.) позивач підписав договір фінансового лізингу № 01795. Як він вказує, передача автомобіля була неможлива без підписання договору. Його запевнили, що автомобіль, вказаний в заяві на отримання транспортного засобу - «Лада Каліна», буде доставлений (а.с. № 28).

Проте автомобіль доставлений не був, оскільки на нього був прострочений сертифікат якості, тому позивач 16.05.2018р. в офісі компанії уклав ще один договір фінансового лізингу № 01780, сплативши у цей день авансовий платіж у розмірі 40 000 грн., що підтверджується копією квитанції № 16184213 (а.с. № 39).

Автомобіль також доставлений не був. Через декілька днів позивач не зміг додзвонитися менеджеру, а приїхавши до офісу, побачив, що офіс закритий.

У ст. 1 договорів фінансового лізингу визначено, що предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті і у специфікації (додаток № 1 до договорів).

Додатком до договору № 01795 є заява позивача про надання транспортного засобу «Lada Kalina 2 - Sport», колір «Portwine», об'єм двигуна 1,6л, вартістю 125 000 грн. (а.с. № 28).

Додатком до договору № 01780 є заява про надання транспортного засобу «ЗАЗ Forza Хетчбек (2015 рік)», колір «Темне небо (синій)», об'єм двигуна 1,5 л, вартістю 175 000грн. (а.с. № 38).

За змістом п. 1.7. ст. 1, п. 4.1. ст. 4 договорів, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 договору.

Відповідно до п. 12.1 договорів фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пп. 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Суд, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору.

Судом встановлено, що в договорах фінансового лізингу, укладених між сторонами по справі, виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Вказані умови суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірних договорів фінансового лізингу укладених між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Зокрема, п. 12.1 ст. 12 договорів, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію договору, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п. 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з визначеними в договорі термінами, комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов'язані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку №1 до договору та становить 10% вартості предмета лізингу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З урахуванням викладеного, комісія є окремою оплачуваною послугою відповідача і останнім не обґрунтована співмірність розміру платежу за організацію договорів фінансового лізингу, як виконаній послузі, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, ст. 12 договорів передбачає відповідальність позивача, як лізингоодержувача, перед відповідачем, як лізингодавцем, за: несвоєчасне внесення лізингових платежів - у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п.12.5); використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення п. 3.3.6 договору - у виді штрафу у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок такого порушення (п. 12.6); створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу - у виді штрафу у розмірі 5% від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п. 12.7); невиконання фінансових зобов'язань за договором - у виді стягнення заборгованості, що утворилась на день стягнення, та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п. 12.10); затримку повернення предмета лізингу - у виді штрафу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п. 12.11); невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, - у виді відшкодування збитків у повному обсязі (п. 12.13); необґрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу - у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10% від вартості предмету лізингу (п.12.14).

Передбачаючи підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладених договорів, останній не передбачає своєї відповідальності (ТОВ «Максус Лізинг») як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

У зв'язку з чим, виходячи із положень п. 2 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна прийти до висновку, що умови, передбачені ст.12 договору є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст. ст. 638, 655, 691 ЦК України.

У ст. 8 договорів «Вартість предмета лізингу» сторони домовилися, про те, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах на змінній основі та мають сплачуватись в українських гривнях.

Проте вартість самого предмета лізингу не зазначена.

Далі у статті 8 вказано, що всі планові платежі, які визначаються у додатку № 1 до договору сплачуються лізингоодєржувачем на умовах, передбачених цим договором. Усі поточні авансові та лізингові платежі сплачуються рівними частинами з 1-го по 10-те число поточного місяця.

Додаток № 1 до договору, який би передбачав порядок сплати (графік) лізингових платежів сторонами не підписаний.

Зі змісту оспорюваних договорів видно, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, не погодили предмет лізингу, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графік сплати лізингових платежів, оскільки відповідні додатки до договорів - специфікація і графік лізингових платежів не підписані.

Таким чином, на момент укладення договорів фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-2766цс15 від 15.12.2015р., № 6-330цс16 від 08.06.2016р. та №6-1551цс16 від 19.10.2016р.

Означеної позиції притримується і Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2018 у справі № 348/401/16-ц (провадження № 61 - 484 св 18).

Окрім того, договори нотаріально не посвідчені.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 799, 806 ЦК України.

У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.01.2018р. (справа № 450/375/16-ц, провадження № 61-1428св18), від 23.01.2018р. (справа № 544/537/16-ц, провадження № 61-1158св17), від 30.01.2018р. (справа № 348/401/16-ц, провадження № 61 - 484св18).

Оскільки договори фінансового лізингу містить несправедливі умови та нотаріально не посвідчені, суд доходить висновку, що вказані правочини є недійсними.

Також, позивачу було завдано моральної шкоди, адже відповідач повідомив неправдиві відомості про істотні умови укладеного договору: предмет, строк та розмір лізингових платежів, оскільки відповідач добровільно відмовився розірвати договір фінансового лізингу, фактично не надав автомобіль, не повернув сплачені кошти, що позначилось на його душевному стані, внаслідок чого він зазнав моральної шкоди.

Відповідно ст. 23 ЦК України: особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995р., розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала фізична особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи вищеперераховані обставини суд вважає, що дійсно позивачу було завдано моральну шкоду, між тим, виходячи з принципів розумності та справедливості вважає необхідним задовольнити позов в цій частині частково, та на підставі ст. 1167 ЦК України стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

Суму, яка дорівнює 10 000грн., на стягненні якої наполягає позивач в рахунок відшкодування йому моральної шкоди, суд вважає завищеною та такою, що не відповідає характеру та обсягу страждань, оскільки розмір матеріальної шкоди цим рішенням позивачу повністю відшкодовується. Отже в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат у цій справи відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та приймаючи до уваги ті обставини, що позивач за законом був звільнений від сплати судового збору та його позовні вимоги задоволенні частково, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави за ту частину позовних вимог, яка є задоволеною.

Отже з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі - 2 550грн.56коп. (704грн.80коп.+704грн.80коп. (за визнання двох договорів лізингу недійсними) + 1000грн. (1 % від 100 000грн.) + 140 грн.96коп. (судовий збір за позовні вимоги щодо моральної шкоди пропорційно задоволеній частині)).

Судові витрати за ту частину позовних вимог щодо моральної шкоди, в задоволенні якої відмовлено, відносяться на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 23, 215, 216, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 227, ч. 2 ст. 799, ст.ст. 628, 806, 1167 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про фінансовий лізинг», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р., Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995р., Правовими позиціями, які викладені Верховним Судом у постановах від 22.01.2018р. (справа № 450/375/16-ц, провадження № 61-1428св18), від 23.01.2018р. (справа № 544/537/16-ц, провадження № 61-1158св17), від 30.01.2018р. (справа № 348/401/16-ц, провадження № 61 - 484св18), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання недійсними договорів фінансового лізингу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01795 від 08.05.2018р., укладений між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг».

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01780 від 16.05.2018р., укладений між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договорами фінансового лізингу № 01795 від 08.05.2018р. і № 01780 від 16.05.2018р. в розмірі 100 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про відшкодування моральної шкоди- відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 550грн.56коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Н.В. Ткаченко