Рішення № 78093466, 26.11.2018, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/470/18

Провадження №2/603/247/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2018 р. м.Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді: Іванчука В. М.

секретар судового засідання : Сандалюк О.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Монастириська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Монастириської РДА про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Монастириської РДА, в якому просить ухвалити рішення, яким позбавити відповідача батьківських прав, відносно неповнолітнього сина: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, 12 липня 2002 року, між сторонами було зареєстровано шлюб у Потіцькій сільській раді Козівського району. Від шлюбу у сторін народилась дитина - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 19.11.2008 року, шлюб між сторонами розірвано. 29 жовтня 2012 року Козівським районним судом Тернопільської області було видано виконавчий лист за №2/1908/351/2012, яким вирішено стягувати з відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3

Після розірвання шлюбу дитина проживає разом із позивачем. При цьому, після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина, не надає матеріальної допомоги на його утримання, тривалий час не цікавився долею сина. Згідно пояснень відповідача, він не заперечує факт ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3, і не заперечує щодо позбавлення батьківських прав.

В підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає повністю.

Представник Служби у справах дітей Монастириської РДА в підготовче судове засідання не з'явилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи у її відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У випадку визнання позову відповідачем та беручи до уваги те, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд відповідно до ч. 3 ст.200, ст.206 ЦПК України ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні підготовчого судового засідання відповідно до ч. 3 ст.200 ЦПК України, в порядку, встановленому ст.206 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 12 липня 2002 року Потіцькою сільською радою Монастириського району Тернопільської області, актовий запис №3.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 19 серпня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Козівського районного управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис №3.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 19.11.2008 року, шлюб між сторонами розірвано.

Відповідач 13 серпня 2015 року склав письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу Садівським М.А., про те, що він дає згоду на усиновлення його неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянином Німеччини ОСОБА_8 та зміну прізвища дитини з «ОСОБА_3» на «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Згідно письмової заяви, посвідченої приватним нотаріусом Монастириського районного нотаріального округу Садівським М.А. від 27.05.2017 року, позивач ОСОБА_2 дає згоду на виготовлення ІТ паспорта і внутрішніх документів для проживання в Німеччині.

У письмовій заяві від 05.07.2018 року, ОСОБА_2 зазначає, що протягом тривалого часу не виконує своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого сина, не сплачує аліментів, не займається його вихованням, не заперечує щодо позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_3

Згідно заяви неповнолітнього ОСОБА_3 від 05.07.2018 року, його батько - ОСОБА_2 не прживає з ним з 2007 року. Згідно зазначеної заяви, ОСОБА_2 протягом 9 років не спілкувався із сином ОСОБА_3, не цікавився його життям, не надає жодної матеріальної допомоги.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 05.07.2018 року, виданого державним виконавцем Бучацького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, борг ОСОБА_2 зі сплати аліментів складає 15960,66 грн.

Як вбачається з копії висновку Органу опіки та піклування Монастириської РДА №2 від 11.07.2018 року, Орган опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що батько ОСОБА_2 не цікавиться життям та здоров'ям свого неповнолітнього сина, самоусунувся від його виховання та утримання.

Так, згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до положень цієї Конвенції, дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, як до, так і після народження.

Згідно ст. 152 Сімейного Кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частини 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що дитина, яка проживає окремо від одного з батьків, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме її нормальному вихованню.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною другою статті 157 Сімейного Кодексу України передбачено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з ч. 4 ст. 155 Сімейного Кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей; ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 Сімейного Кодексу України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, що спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як було з'ясовано в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 не цікавиться життям та здоров'ям свого неповнолітнього сина, самоусунувся від його виховання та утримання.

Враховуючи визнання відповідачем позову та вищезазначені обставини справи, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення, шляхом позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону та інтересам неповнолітньої дитини, відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не надав жодних доказів існування об'єктивних причин з яких він не має можливості встановити постійне спілкування з сином, періодично відвідувати його, щоб брати участь в його вихованні та утриманні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280, 282, 284, 287, 289 Цивільного процессуального кодексу України, ст.ст. 164, 165, 180, 181, 182, 184 Сімейного Кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (м.Вісбаден, Німеччина) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Монастириської РДА (вул.Сагайдачного, 3, м.Монастириська) про позбавлення батьківських прав - задоволити.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, позбавити батьківських прав, щодо неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. М. Іванчук