Рішення № 78093400, 23.11.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.11.2018 Справа №607/15114/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., представника відповідача Кондрат Лілії Романівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 607/15114/18 за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 пред'явив в суд позов до інспектора 1 батальйону 1 роти лейтенанта поліції УПП в Тернопільській області Кіянського Володимира Богдановича у якому заявляє вимогу про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 500410 від 26 липня 2018 року, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. Аргументуючи свої позовні вимоги зазначає, що спірну постанову вважає такою, яка винесена з порушеннями норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню.

Представник відповідача подала відзив у якому зазначає, що спірну постанову вважає обґрунтованою і законною. Позивачем порушено пункт 31.4.3 (а) Правил дорожнього руху. Підтвердження вказаному факту містяться на відео з нагрудних камер працівників поліції.

У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому також заявляє, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засідання проти задоволення позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на наступне:

згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 500410 від 26 липня 2018 року, ОСОБА_2, 26 липня 2018 року о 03 год. 53 хв., керував автомобілем «Chevrolet Aveo», р.н. НОМЕР_3, вулицею Збаразька, 2 у м. Тернополі, котрий використовується для перевезення пасажирів на таксі та в якого у темну пору доби не працював правий гальмівний ліхтар, чим порушено пункт 31.4.3. (а) Правил дорожнього руху.

Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.

Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. (частина 1 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Частина 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративним проступком є керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.

Позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення пункту 31.4.3. (а) Правил дорожнього руху.

Ним визначено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у яких кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

Дана правова норма по своїй юридичній структурі є банкетною. Охоронюваних законом правил поведінки вона не встановлює, а лише визначає відповідальність за певні дії. При цьому спрямовує до інших актів законодавства, котрі визначають відповідні правила, на порушення яких існує заборона.

Згідно з статтею 29 Закону України «Про дорожній рух», до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Так, Державними стандартами України (ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби») визначено, що на всіх категоріях колісних транспортних засобів обов'язково встановлюються основні зовнішні світлові прилади сигналу гальмування червоного кольору у кількості 2 штуки. Ці сигнали мають вмикатися під час приведення у дію відповідних органів керування гальмівних систем та функціонувати у сталому режимі весь період гальмування.

Отже Державними стандартами України, встановлено, що зовнішні світлові прилади сигналу гальмування колісного транспортного засобу червоного кольору у кількості 2 штуки повинні вмикатись на колісному транспортному засобі під час приведення у дію відповідних органів керування гальмівних систем та функціонувати у сталому режимі весь період гальмування незалежно від часу доби.

На наданих представником відповідача відеозаписах із нагрудних камер працівників поліції, не зафіксовано факту не ввімкнення гальмівного сигналу у транспортному засобі позивача.

Інших доказів, котрі б підтверджували викладені у спірній постанові відомості представником відповідача не надано, а тому суд вважає, що нею порушено обов'язок щодо доказування правомірності рішення про визнання ОСОБА_2 винним у чиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Пунктом 31.5. Правил дорожнього руху передбачено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.

З наданих представником відповідача доказів неможливо встановити за яких саме обставин у позивача припинив працювати сигнал гальмування. Чи він розпочав рух з такого роду технічною несправністю, чи вона трапилась в дорозі, а саме на таку обставину послався ОСОБА_2 на місці події. При розгляд справи про адміністративне правопорушення, поліцейський не надав цьому питанню належного значення, а воно є важливим, адже у разі, якщо вказана несправність була відсутня у момент, коли ОСОБА_2 розпочав рух і травилась в дорозі, то її усунення на місці зупинки, могло надати йому можливість продовжити використання автомобіля з дотриманням Правил дорожнього руху.

Поліцейський не пропонував позивачу усунути вказану несправність.

При цьому суд звертає увагу на особливості такого роду несправностей, тобто на те, що виявити їх водію у процесі руху без допомоги сторонньої особи практично неможливо, як і вкрай важно впевнитись у тому, що сигнали гальмування працюють безперервно продовж усього використання транспортного засобу.

Таким чином суд вважає, що при розгляді справи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, поліцейський допустив формальний та поверхневий підхід до з'ясування обставин справи, що є порушенням статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Така обставина суттєво та у негативному ключі вплинула на результат розгляду справи, оскільки суперечить завданню провадження в справах про адміністративні правопорушення в частині всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справиі стала наслідком прийняття неправомірної постанови, яка підлягає скасуванню.

Згідно статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно частини 1 ст. 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на викладене оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

На підставі наведеного, керуючись статтями 73-77, 90, 205, 241-246, 255, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до Управління патрульної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження: м. Тернопіль, вул. Котляревського, 24, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 500410 від 26 липня 2018 року, згідно якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. - скасувати.

Адміністративну справу відносно ОСОБА_2 за частиною 2 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення - провадженням закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному пунктом 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції у 10-денний строк з дня проголошення рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 23 листопада 2018 року.

Головуючий суддяЛ. М. Сливка