Рішення № 78088440, 26.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5588/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй в березні та квітні 2017 р. пенсійних виплат; зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за березень та квітень 2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є громадянкою України, пенсіонером та обліковується в Суворовському ОУПФУ в м. Одесі як внутрішньо переміщена особа. Підставою для звернення до суду є не здійснення відповідачем виплати пенсії позивачці за березень та квітень 2017 року без законних для цього підстав. Так, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Затверджений постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, як підзаконний нормативно-правовий акт, не може підміняти собою закони, яким врегульовані відповідні правовідносини, або суперечити їм. Невиплату позивачці пенсії за березень-квітень 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV та з порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки є втручанням у право власності позивачки.

Ухвалою судді від 02.11.2018 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.11.2018 до канцелярії суд від представника відповідача надійшов (вх. № 34909/18) відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що зупинення в березні-квітні 2017 р. виплат пенсії позивачці обумовлено пп.5 п.12 постанови КМУ № 365 від 08.06.2016. Так, 14.03.2017 на адресу Управління надійшов протокол від 02.03.2017 № 4/п засідання Комісії по розгляду заяв, зокрема, з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті пенсії. У зв'язку із цим 11.04.2017 позивач звернулася до Управління із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.03.2017, у зв'язку із чим дані передано на розгляд Комісії при Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради. 13.05.2017 до Управління надійшов протокол від 04.05.2017 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яким право на призначення пенсії позивачу підтверджено, у зв'язку із чим пенсію поновлено з 01.05.2017. При цьому постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 передбачено, що соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат, а тому підстав для нарахування та виплати пенсії за березень та квітень 2017 року немає, так як виплату пенсії поновлено з 01.05.2017. Крім того, відповідач зазначає про порушення ОСОБА_1 строку звернення до суду, у зв'язку із чим позов підлягає залишенню без розгляду.

Згідно ст.263 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3) та згідно довідки від 18.11.2014 № НОМЕР_1 Управління праці та соціального захисту населення перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Позивач є пенсіонером, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2, та перебуває на обліку в Суворовському об'єднаному управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.

За обставин справи, 14.03.2017 на адресу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі надійшов протокол від 02.03.2017 № 4/п засідання Комісії по розгляду заяв, зокрема, з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті пенсії.

11.04.2017 ОСОБА_1 звернулася до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.03.2017, у зв'язку із чим дані передано на розгляд Комісії при Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради.

13.05.2017 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі надійшов протокол від 04.05.2017 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яким право на призначення пенсії ОСОБА_1 підтверджено, у зв'язку із чим виплату пенсії поновлено з 01.05.2017.

Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначає Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.

Згідно з пп.5 п.12 зазначеного Порядку, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом № 16 зазначеного Порядку встановлено, що у разі прийняття позитивного рішення комісією згідно з пунктом 15 цього Порядку соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат. Комісія може прийняти рішення про поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі з місяця припинення таких виплат у разі, коли така особа перебуває у складних життєвих обставинах і з поважних причин не виконала вимоги структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, передбачені пунктами 6 і 7 цього Порядку. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 15 Порядку передбачено, що поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, припинених відповідно до підпункту 2 пункту 12 цього Порядку, здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Однак за обставин справи, позивачці поновлено виплату соціальних виплат, припинених не відповідно до пп.2 п.12 Порядку № 365, а згідно пп.5 п.12 Порядку № 365, у зв'язку із чим суд критично оцінює зазначені доводи відповідача, як підставу для відмови у задоволенні позову. При викладених обставинах відповідач не довів суду законність підстав для обмеження виплати пенсії двома місяцями, що передували поновленню виплати такої пенсії, внаслідок чого допустив безпідставне звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду із даними вимогами з наступних підстав.

Пунктом 19 Порядку № 365 визначено, що спори, що виникають внаслідок розгляду питань щодо поновлення або припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішуються у судовому порядку.

Таким чином, з викладеного вище вбачається, що порушення прав позивача в частині невиплати пенсії триває з березня по квітень 2017 року, а тому кожного місяця, не отримуючи пенсію позивач мала бути обізнаною про порушення її прав та мала змогу звернутись до суду за їх захистом.

Разом з тим, до суду з позовом про захист своїх порушених прав позивач звернулась у жовтні 2018 року, у зв'язку із чим відповідач вважає строк звернення до суду, встановлений ст. 123 КАС України (в чинні редакції КАС України), пропущеним, а позов - підлягаючим залишенню без розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати пенсії відповідачем з березня по квітень 2017 року.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.3 ст.122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Так, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Оскільки припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень - Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Суд також враховує специфіку даної категорії спору та наявність поважних причин звернення позивача до адміністративного суду в 2018 року, що є незалежні безпосередньо від позивача, зокрема, похилий вік, переміщення з території проведення антитерористичної операції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява № 48787/99), в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Положеннями ч.2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справах «Кечко проти України» (заява № 63134/00), «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувані своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для нього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі №646/6250/17, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Однак відповідачем не доведено законності його правозастосування у спірних правовідносинах, зокрема законності звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. У відзиві фактично відсутні адекватні відповіді на доречні та важливі аргументи позивача, однак при цьому зазначається про правомірність перерахунку пенсії та відсутність підстав для задоволення позову.

Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65123, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_2) до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95: код ЄДРПОУ 40388751) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за березень та квітень в 2017 році.

Зобов'язати Суворовське об'єднане управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за березень та квітень 2017 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 34310206084032; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101; судовий збір) судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.