Рішення № 78088314, 20.11.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/5062/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Заяць Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби у Галицькому районі м.Львова Львівської області про повернення безпідставно сплачених коштів,-

В с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання відповідача подати до управління Державної казначейської служби у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_3 5240,20 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції від 25.04.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 25.04.2018 вперше придбав нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі - продажу. Вказує, що при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу квартири сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 5240, 20 грн. Позивач вважає, що сплатив такий збір безпідставно, оскільки придбавав житло вперше. У зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 5240, 20 грн, однак отримав відповідь про відмову у поверненні коштів. Відмова мотивована тим, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією щодо права власності громадян на нерухоме майно, а видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше, не належить до його компетенції. Зазначив, що на даний час органу, який видає такі довідки немає, тому особа, що придбаває житло вперше, може бути визнана в судовому порядку. На переконання позивача відповідач протиправно відмовив повернути кошти, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідача у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають до задоволення. Заперечення обґрунтовує тим, що відповідач не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, тому не має можливості встановити факти придбання житла фізичними особами вперше. Відповідач стверджує, що громадяни які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на підставі Закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Отже, питання про звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Окрім того, відповідач зазначив, що позивач володіє правом власності нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що свідчить про відсутність у позивача права на звільнення від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

16 листопада 2018 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відзив на позов не спростовує доводи позивача, оскільки неможливість перевірити інформацію щодо придбання житла особою вперше не може бути підставою для відмови у поверненні сплаченого збору. Також позивач зазначив, що він не заперечує щодо наявності у нього на праві власності нерухомого майна. Проте, звертає увагу суду, що таке нерухоме майно є нежитловим приміщенням, що не є житлом ні в розумінні положень Цивільного кодексу України, ні в розумінні Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління державної казначейської служби у Галицькому районі м. Львова Львівської області у встановлений судом строк пояснень суду не надала.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2018 року було прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

13 листопада 2018 року в судовому засіданні судом протокольною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління державної казначейської служби у Галицькому районі м. Львова Львівської області.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Суд встановив, що 25 квітня 2018 року між ТОВ "Будівельна компанія "Олімпус"" та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І., зареєстрований у реєстрі за № 257.

Для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 25 квітня 2018 року сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості придбаного нерухомого майна, що становить 5240, 20 грн, що підтверджується копією квитанції № 0.0.1021704585.1 від 25.04.2018.

2 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 5240, 20 грн, у зв'язку з придбанням ним житла вперше.

7 травня 2018 року Головне управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області листом № 8601/05-78 відмовило ОСОБА_3 у задоволенні заяви та поверненні коштів. Відмова обґрунтована тим, що відповідач не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, тому не має можливості встановити факти придбання житла фізичними особами вперше. Вказує, що видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше, не належить до його компетенції. Також, відповідач зазначив, що на даний час орган, який видає такі довідки відсутній, тому особа, що придбаває житло вперше, може бути визнана в судовому порядку.

У зв'язку із відмовою відповідача повернути позивачу збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740.

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787.

Пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, з наведених норм слідує, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як встановлено судом, факт придбання позивачем квартири у власність за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим в нотаріальному порядку та зареєстрованим в реєстрі за № 257.

В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта наявні відомості про право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1, яке було набуте на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2018 та нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним саме житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна (житлового) та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на те, що саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Отже, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири фізичними особами вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Аналогічного змісту позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 819/1249/17, від 19.06.2018 у справі № 819/1554/16.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з врахування позиції Верховного Суду, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова подання про повернення ОСОБА_3, помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5240, 20 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3000, 00 грн витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з аналізу наведених правових норм слідує, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Суд встановив, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю згідно свідоцтва.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 25.10.2018 № 25/10 та рахунок № 16/11-01 від 16.11.2018, акт прийняття виконаних робіт (послуг) від 16.11.2018.

Як слідує із змісту рахунку № 16/11-01 від 16.11.2018, гонорар Адвоката за надання послуг Клієнту по наданню правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги від 25.10.2018 № 25/10 становить 3000, 00 грн та складається з наступних послуг, зокрема:

- ознайомлення з матеріалами клієнта, їх вивчення та аналіз (0, 5 год) - 250, 00 грн;

- дослідження судової практики (1 год) - 500, 00 грн;

- консультація з питань сплати судового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та його повернення (0,5 год) - 250, 00 грн;

- підготовка, написання та подача до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви про зобов'язання вчинити дії (2 год) - 1000, 00 грн;

- судодень 13.11.2018 у Львівському окружному адміністративному суді у справі № 1340/5062/18 - 500, 00 грн;

- ознайомлення з відзивом на позовну заяву, підготовка та подача до суду відповіді на відзив у справі № 1340/5062/18 - 500, 00 грн.

Як вбачається із акта прийняття виконаних робіт (послуг) від 16.11.2018 розмір договірної оплати за наданні послуги складає 3000, 00 грн.

Також в матеріалах справи наявна виписка за період з 01.01.2018 по 19.11.2018, згідно з якою ОСОБА_3 перерахував кошти у розмірі 3000, 00 грн за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги від 25.10.2018 № 25/10 на рахунок ОСОБА_1

Так, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Суд зазначає, що позивач просить суд зобов'язати відповідача сформувати та подати подання про повернення 5240, 20 грн збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а гонорар адвоката у даній справі становить 3000, 00 грн, що на думку суду не є співпірним та розумним, а розмір такого гонорару необґрунтованим відносно заявлених позовних вимог та складності даної справи.

Враховуючи те, що наданими позивачем документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що вимога у цій частині не підлягає задоволенню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до управління Державної казначейської служби у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_3 5240,20 грн сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна згідно квитанції від 25.04.2018.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок його бюджетних асигнувань 704 (сімсот чотири) грн 80 коп сплаченого судового збору на користь ОСОБА_3 (79020, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

В частині позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2018.

Суддя Р.М. Брильовський