Рішення № 78088152, 17.10.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/3462/18

Пр. № 2/333/1979/18

ЗАОЧНЕ рішення

Іменем України

17 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Носаченка О.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб у залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживачів, застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживачів, застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

В березні 2018 року позивач в мережі інтернет дізнався про наявну пропозицію придбання нового автомобіля «Renault Kango» за заниженою ціною – 156 000 грн., оскільки він є виставковим зразком, 2014 року випуску. Зателефонувавши на вказаний на сайті номер, позивач дізнався про те, що продаж відбувається в офісі ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ», розташованому у м. Нікополі. 22.03.2018 року позивач приїхав до офісу відповідача, де йому було запропоновано придбати автомобіль «Renault Kango» зі знижкою, а саме за 144 000 грн. Проте, для оформлення правочину необхідно було сплатити авансовий платіж у розмірі 25 % відсотків від вартості транспортного засобу у сумі 36 000 грн. Після чого, відповідачем було обіцяно оформити всі необхідні документи та передати автомобіль ОСОБА_1 Позивач на рахунок відповідача вніс вказану вище суму внеску. Після чого, замість договору купівлі-продажу автомобілю, відповідач надав позивачу договір фінансового лізингу від 22.03.2018 року за № 01359, пояснивши, що це така форма договору.

Проте, пізніше позивач ретельно ознайомившись зі своїм примірником вказаного договору фінансового лізингу, з’ясував, що у п. 1.1 договору вказано транспортний засіб не такий, який він бажав придбати та за який сплачував авансовий платіж, а саме: автомобіль марки «Nissan Juke», комплектації Base, об’ємом двигуна 1,6/бензин, тип КПП 5 мех., привід 4х2. При цьому, у п. 8.2 договору було зазначено ціну предмету лізингу у сумі 13 494 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 359 630 грн., тобто не ту суму, на яку позивач погоджувався та з якої сплачував авансовий внесок.

Відповідачем жодний транспортний засіб позивачу переданий не був. Спочатку, за номером телефону особи, яка мала передати йому транспортний засіб, позивачу повідомляли про те, що автомобіль знаходиться в несправному технічному стані та потребує ремонту, що займає близько двох тижнів. Після спливу двохтижневого строку позивачу повідомили, що автомобіль ремонту не підлягає та йому необхідно звернутись до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» з письмовою заявою з проханням повернути авансовий платіж, а договір фінансового лізингу вважати розірваним.

06.04.2018 року позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача та направив її рекомендованим листом. 08.05.2018 року листом за № 142 відповідач повідомив позивача про те, що його авансовий платіж на підстав п. 9.6 договору фінансового лізингу від 22.03.2018 року № 0319 було зараховано як комісію за організацію договору в розмірі 35 963 грн., при цьому ця комісія за умовами договору не повертається.

Позивач зазначає, що вказаний договір лізингу не було посвідчено нотаріально, як це передбачено ст. 799 ЦК України, отже укладений з порушенням вимог закону, то такий договір є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається, а відтак сплачені позивачем грошові кошти на виконання цього договору підлягають поверненню, як це передбачено ч. 2 ст. 216 ЦК України. В договорі фінансового лізингу від 22.03.2018 року № 01359 обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом; звужені обов’язки лізингодавця, які передбачене Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на вищезазначене, просить суд застосувати наслідки нікчемного правочину – договору фінансового лізингу від 22.03.2018 року № 01359 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 36 000 грн. та витрат на правничу допомогу, пов’язані з розглядом справи.

Ухвалою від 09.07.2018 року суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, а також відповідно до ст. 274 ЦПК України вирішив розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у встановлений законом строк відзив на позовну заяву не подав, в зв’язку з чим, суд відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку, свої інтереси довірив представляти адвокату ОСОБА_2 Представник позивача надала суду заяву, в якій просить розглянути справу без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення суду не заперечує.

Відповідач – ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. про що свідчать зворотні повідомлення в матеріалах справи, заперечень не надав. Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до приписів ч. 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди представника позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Матеріалами справи встановлено, що 22.03.2018 року між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» було укладено договір фінансового лізингу № 01359 (а.с. 15-29).

Відповідно до п. 1.1. вище вказаного договору предметом договору лізингу є транспортний засіб автомобіль марки «Nissan Juke», комплектації Base, об’ємом двигуна 1,6/бензин, тип КПП 5 мех., привід 4х2 (п. 1.1 Договору).

Пунктом 8.2 договору визначено ціну предмету лізингу у сумі 13 494 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 359 630 грн.

22.03.2018 року позивач сплатив за умовами договору авансовий платіж в розмірі 36 000 грн. (а.с. 11, 12).

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За приписами ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, договір лізингу від 22.03.2018 року між позивачем та відповідачем нотаріально посвідчений не був, а отже в силу ст. 220 ЦК України є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, судом встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-330цс16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначенню ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

У п. 12.1 договору фінансового лізингу від 22.03.2018 року № 01359 зазначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 80% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій (п. 12.2).

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проаналізувавши зміст спірного договору фінансового лізингу суд приходить до висновку, що положення вказаного договору обмежують права позивача, як споживача, передбачені Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі та в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, а тому є несправедливими і порушують вимоги чинного законодавства.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 36 000 грн., які відповідно до матеріалів справи, позивачем було внесено на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 36 000 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно з доданими до позовної заяви матеріалами, встановлено, що позивач при зверненні до суду поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500 грн. 00 коп. в зв’язку із чим, на підставі ст. 137 ЦПК України, суд вважає, що ці витрати необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави суму судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 215, 230 ЦК України, ст. ст. 19, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 279, 280, 284, 288 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживачів, застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів – задовольнити повністю.

Встановити нікчемність договору фінансового лізингу № 01359 від 22 березня 2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-а, офіс 404-3) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, 02096, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-а, офіс 404-3) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, кошти, сплачені за договором фінансового лізингу № 01359 від 22 березня 2018 року в сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп., витрати пов’язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 500 грн. (одна тисяча п’ятсот) грн. 00 коп., всього у розмірі 37 500 (тридцять сім тисяч п’ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, 02096, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-а, офіс 404-3) на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2018 року.

Суддя: В.Б. Кулик