Рішення № 78086018, 16.11.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/5411/17

2/303/112/18

Номер стат. звіту - 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Славич М.В.

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2-Г.І.,

ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України - ОСОБА_6 в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах ОСОБА_7 оборони України, Державне підприємство ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд” до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

в с т а н о в и в :

Заступник військового прокурора Західного регіону України - ОСОБА_6 в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах ОСОБА_7 оборони України, Державне підприємство ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд” звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Позов мотивує тим, що 11.12.2003 року, між ДП МОУ “Західвійськбуд” та ОСОБА_8 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі та споруди загальною площею 930 м.кв. (будівлі пилорами, загальною площею 282,10 кв.м., гаражів-майстерні, загальною площею 439,60 кв.м., розчинного вузла, загальною площею 208,30 кв.м., що розташовані по вул.Артилерійська (нова назва - вул.Ерделі) 36А, м.Мукачево, Закарпатської області, згідно з яким вказане державне підприємство продало ОСОБА_8 дане нерухоме майно, а останній перерахував йому кошти відповідно до умов договору. Однак, зазначений договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням встановленого порядку відчуження нерухомого майна МОУ, виходячи з наступного. Відповідно до Статуту державного підприємства ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд”, затвердженого ОСОБА_7 оборони України 29.01.1998 року, дане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є ОСОБА_7 оборони України, яке є органом управління майном підприємства. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством. Зважаючи на те, що підприємство засноване на загальнодержавній власності, органом управління якого являється ОСОБА_7 оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством порядку щодо особливостей відчуження державного майна. Відповідно до вимог ст.10 діючого у 2003 році ЗУ “Про підприємства в Україні” відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Вимогами п.п. 1,4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999 року №1477, передбачалося, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Частиною 2 ст.33 ЗУ “Про власність” передбачала, що державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ч.1 ст.37 ЗУ “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Однак, у порушення зазначених норм 11.12.2003 року державним підприємством ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд” на підставі бізнес-плану на 2003 рік, затвердженого начальником центрального спеціалізованого будівельного управління ОСОБА_7 оборони України 10.02.2003 року, але без відповідного дозволу органу управління майном, було відчужено об’єкти нерухомості - будівлі та споруди загальною площею 930 м.кв. (будівлі пилорами, загальною площею 282,10 кв.м., гаражів-майстерні, загальною площею 439,60 кв.м., розчинного вузла, загальною площею 208,30 кв.м., що розташовані по вул.Артилерійська (нова назва - вул.Ерделі) 36А, м.Мукачево, Закарпатської області громадянину ОСОБА_8.

Представник позивача військової прокуратури Західного регіону України - ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов підтримав та просив суд задоволити його з підстав наведених в позові.

Представник позивача ОСОБА_7 оборони України - ОСОБА_10 в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов також підтримав та просив суд задоволити його з підстав наведених в позові.

Представник позивача Державного підприємства ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд” - ОСОБА_11 в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов також підтримав та просив суд задоволити його з підстав наведених в позові.

Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав наведених у відзиві, який був наданий суду.

Представник відповідача - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов також не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні з підстав наведених у відзиві.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову, пояснивши суду, що нею було посвідчено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який було укладено 11.12.2003 року, між представником ДП МОУ “Західвійськбуд” та ОСОБА_8, і даний договір було укладено відповідно до норм чинного законодавства, яке діяло на час його укладення.

Суд заслухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що 11.12.2003 року, між ДП МОУ “Західвійськбуд” та ОСОБА_8 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі та споруди загальною площею 930,00 м.кв., що розташовані по вул.Ерделі, 36-а, м.Мукачево, Закарпатської області, згідно з яким вказане державне підприємство продало ОСОБА_8 дане нерухоме майно, а останній перерахував йому кошти відповідно до умов договору.

Встановлено, що у відповідності до листа №672 від 03.05.2017 року ТВО директора ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_12 звернувся до військової прокурори Західного регіону України в якому зазначив, що в ДП МОУ “Західвійськбуд” немає в наявності документів, які б фактично підтверджували надання дозволу органом управління майном (ОСОБА_7 оборони України) на відчуження будівель та споруд загальною площею 930,00 м.кв., що розташовані за адресою: вул.Ерделі (стара назва вул.Артилерійська), 36А, м.Мукачево, Закарпатської області. Таким чином, керівником ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_13 без відповідного дозволу органу управління майном було відчужено нерухоме державне майно - будівлі та споруди загальною площею 930 м.кв., що розташовані по вул.Артилерійська (нова назва - вул.Ерделі) 36А, м.Мукачево, Закарпатської області.

Також згідно листа №689 від 18.05.2017 року ТВО директора ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_12 звернувся до військової прокурори Західного регіону України, щоб остання з метою захисту інтересів держави в особі ОСОБА_7 оборони України, ДП МОУ “Західвійськбуд” подала позовну заяву до фізичної особи ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.12.2003 року.

Відповідно до Рішення №286 від 27.11.2003 року виконавчого комітету Мукачівської міської ради “Про оформлення права власності на будівлю та споруди по вул.Ерделі 36 “А””, виконавчим комітетом міської ради було вирішено: оформити право загальнодержавної власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м.Мукачево, вул.Ерделі, 36 “А”, загальною площею 930,00 м.кв., а саме: літ. “А” - розчинний вузол, загальною площею 208,30 кв.м., літ. “Б” - пилорама, загальною площею 282,10 кв.м., літ. “В” - гараж-майстерня, загальною площею 439,60 кв.м..

Згідно Бізнес-плану ДП МОУ “Західвійськбуд” на 2003 рік було затверджено Детальний план заходів щодо повної ліквідації збиткових філій в тому числі продаж будівлі пилорами, гаражів та РБВ і складу в м.Мукачево по вул.Артилерійській, 36.

Відповідно до Статуту ДП МОУ “Західвійськбуд” затвердженого 29.01.1998 року ДП МОУ “Західвійськбуд” надалі - Підприємство, засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником Підприємства є МОУ, надалі - Орган управління майном або Засновник.

У відповідності до п.2.1. Статуту Підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для ОСОБА_7 оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності.

Згідно п.3.1. Статуту Підприємство є юридичною особою. Права і обов’язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до п.4.2. Статуту майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

У відповідності до п.4.4 Статуту відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за Підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти спрямовуються виключно на інвестиції Підприємства і є державною власністю.

Встановлено, що у відповідності до листа №303/1/6/558 від 14.06.2017 року заступника начальника Головного КЕУ ЗСУ ОСОБА_14 зазначається, що було опрацьовано звернення Військової прокуратури ЗРУ щодо надання інформації та підтвердних документів стосовно надання дозволу МОУ на відчуження нерухомого майна ДП МОУ “Західвійськбуд”, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Ерделі, 36-а та укладення договору купівлі-продажу від 11.12.2003 року. За результатами опрацювання повідомляється, що інформація та документи щодо надання дозволу ОСОБА_7 оборони України на відчуження зазначеного нерухомого майна у Головному КЕУ відсутні.

Згідно листа №35 від 23.01.2004 року керівник ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_13 звернувся до міського голови м.Мукачево Закарпатської області проте, що ДП МОУ “Західвійськбуд” добровільно відмовляється від постійного користування земельною ділянкою, що розташована в м.Мукачево, на вул.Ерделі, 36, будівлі та споруди, що розташовані на цій ділянці продані приватному підприємцю ОСОБА_8.

Відповідно до ОСОБА_14 з Рішення №296 від 27.11.2012 року виконавчого комітету Мукачівської міської ради “Про оформлення прав власності”, виконавчим комітетом міської ради було вирішено: оформити право приватної власності на: майновий комплекс по вул. Ерделі №36А розташований на земельній ділянці згідно фактичного користування площею 14 868 м.кв., а саме: побутова будівля літ. А-А’, столова літ. Б-Б’, адмінбудівля літ. В, гараж літ. Д, вбиральня літ. Е, навіс літ. З, вбиральня літ. К, мангал літ. Л, навіс літ. М, навіс літ. Н, мангал літ. О, навіс літ. П, навіс літ. Р, навіс літ. С, навіс літ. Т, вольєр літ. д оформити на праві приватної власності за ОСОБА_8.

У відповідності до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.12.2012 року ОСОБА_8 на праві приватної власності належить майновий комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Ерделі, (вулиця Артилерійська), будинок 36А. Відповідно до ОСОБА_14 про державну реєстрацію прав №36635762 від 10.12.2012 року ОСОБА_8 на праві приватної власності належить майновий комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Ерделі, (вулиця Артилерійська), будинок 36А.

Згідно листа №370 від 17.02.2014 року начальник Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку ОСОБА_15 звертався до керівника Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області в якому просив доручити підлеглим працівникам провести перевірку, щодо законності використання земельної ділянки приватним підприємцем ОСОБА_8. Також в листі було зазначено, що відділенням виявлення та розслідування корупційних правопорушень відділу по боротьбі з корупцією Західного територіального управління Військової служби правопорядку проводиться перевірка щодо правомірності використання земельних ділянок військових містечок, які закріплені за військовими частинами, установами та організаціями ОСОБА_7 оборони України. Також було встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Мукачівського міжрегіонального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №2410252 від 24.12.2003 року за реєстраційним номером 3757559 номер запису 446-юр в книзі 3-юр підприємець ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу від 11.12.2003 року з керівником ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_13, який діяв віл імені Держави в особі Верховної Ради України 20 УНР на підставі Статуту, зареєстрованого за №13515 від 24 червня 1998 року Головою реєстраційної палати Департаменту економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому та наказу МОУ від 13 вересня 2001 року за №324 про те, що продавець продав, а покупець купив належні продавцю будівлі та споруди загальною площею 930,00 м.кв., що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Ерделі, 36-а, в 2004 році за вих..№35 від 23.01.2004 року керівник ДП МОУ “Західвійськбуд” звернувся до міського голови м.Мукачево щодо добровільної відмови від постійного користування земельною ділянкою на підставі ст.142 ЗК України, так як будівлі та споруди загальною площею 930,00 м.кв. продано приватному підприємцю ОСОБА_8.

У відповідності до листа №142-вих. від 24.10.2018 року директора КП “Мукачівське МБТІ та ЕО” ОСОБА_16 встановлено, що придбане в 2003 році майно складалося з будівлі розчинного вузла літ. А площею 208,30 кв.м., будівлі пилорами літ. Б площею 282,10 кв.м. та будівлі гаражу-майстерні літ. В площею 439,60 кв.м.. Після проведення перепланування в 2012-2014 роках будівлю літ. А-А’-А” переобладнано під кафе-бар площею 532,70 кв.м., будівлю літ. Б-Б’ переобладнано під ресторан площею 586,10 кв.м., частину будівлі літ. В переобладнано під адмінбудівлю площею 475,30 кв.м., а іншу частину переобладнано під гараж літ. В’ площею 195,10 кв.м.. Крім того встановлено металевий ангар площею 291,50 кв.м., мангал літ. Л та літ. О, навіси літ. Ж та літ. У, вольєр літ. д, літні тераси літ. З та літ. М альтанки літ. С, літ. Р, літ. П, літ. Н та літ. Т., споруди №1 (металеві ворота) та огорожа (бетонні плити), мощення №I-II (бетонні плити та бетонна плитка), побудовано будівлю прохідної літ. Д площею 5,90 кв.м., вбиральні літ. К та літ. Е.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1, 2 та ч.3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1-4 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1, 2 та 3 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В судовому засіданні було встановлено, що відносини між сторонами виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстави позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.41 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.48 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.63 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ч.1 ст.71 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

У відповідності до ч.1 ст.75 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно ч.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ “Про власність” (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Згідно ч.2 ст.33 ЗУ “Про власність” (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів

України.

Відповідно до ч.1 ст.37 ЗУ “Про власність” (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) майно, що є державною власністю і закріплене за державним

підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

У відповідності до п.1 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого Наказом Фонду державного майна України

від 30 липня 1999 року N1477 та зареєстровано в ОСОБА_7 юстиції України

19 серпня 1999 р. за N573/3866 (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного правочину) відчуження майна - передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб’єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

Згідно п.4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного правочину) відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (надалі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим (далі - ФДМ).

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що Договір купівлі-продажу від 11.12.2003 року було укладено без відповідного дозволу органу управління майном.

Крім вищезазначеного, суд також враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року”, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

У відповідності до ст.1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Новоселецький проти України” від 11 березня 2003 року, “Федоренко проти України” від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. До того ж у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” від 24.06.2003 року Європейський суд з прав людини зробив висновок, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце “непропорційне втручання” у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 07.12.1976 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене та позбавлення державою відповідача права власності на майно, яке йому продала сама ж держава з посиланням на порушення при укладенні договору купівлі-продажу є невиправданим втручанням держави у мирне володіння особою своїм майном та таким, що суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” Військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі – військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Згідно ч.4 ст.5 ЗУ “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” Служба правопорядку створюється на базі відповідних структурних підрозділів і служб ОСОБА_7 оборони України, функції яких цим Законом покладені на Службу правопорядку.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд зобов’язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Відповідач заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин та просив відмовити з цих підстав у позові.

У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також відповідач ОСОБА_8 просив суд застосувати позовну давність до даного позову, виходячи з того, що за останні десять років до нього із численними перевірками навідувалися органи влади, і ці перевірки були ініційовані саме ОСОБА_7 оборони України в особі його структурних підрозділів. Однією з таких перевірок займалася інспекція сільського господарства в Закарпатській області на підставі звернення начальника Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка діє на підставі ЗУ “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” і відповідно до ст.5 цього закону створюється і підпорядковується безпосередньо ОСОБА_7 оборони України. Даний факт підтверджується дорученням військової служби правопорядку №370 від 17.02.2014 року про проведення перевірки законності використання земельної ділянки під об’єктом, який він купив. Тому позивачі, а саме як ОСОБА_7 оборони України так і ДП МОУ “Західвійськбуд” знали про порушення їх прав чи могли про них знати ще 17.02.2014 року. Тобто із зазначеним позовом вони звернулися із пропуском строку позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_7 оборони України могло довідатися про порушення своїх прав 17.02.2014 року, оскільки саме цього дня начальник Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку, який діє у структурі ОСОБА_7 оборони України звертався із листом №370 до керівника Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області в якому просив доручити підлеглим працівникам провести перевірку, щодо законності використання земельної ділянки приватним підприємцем ОСОБА_8. Також в листі було зазначено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Мукачівського міжрегіонального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №2410252 від 24.12.2003 року за реєстраційним номером 3757559 номер запису 446-юр в книзі 3-юр підприємець ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу від 11.12.2003 року з керівником ДП МОУ “Західвійськбуд” ОСОБА_13, який діяв віл імені Держави в особі Верховної Ради України 20 УНР на підставі Статуту, зареєстрованого за №13515 від 24 червня 1998 року Головою реєстраційної палати Департаменту економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому та наказу МОУ від 13 вересня 2001 року за №324. А з позовом про захист своїх прав позивач ОСОБА_7 оборони України звернулося до суду 22.09.2017 року, чим самим пропустило передбачений законом строк звернення до суду за захистом своїх прав. Щодо позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав ДП МОУ “Західвійськбуд” то перебіг позовної давності для нього почався з моменту укладення Договору купівлі-продажу, а саме 11.12.2003 року і закінчився 11.12.2006 року.

Таким чином, суд вважає, що позивачі звернулися до суду з даним позовом 22.09.2017 року пропустили строк для звернення до суду з даними вимогами, а підстав для його поновлення у суду не має.

Таким чином, саме на цій підставі, тобто у зв’язку із спливом позовної давності, суд приходить до висновку, що позов позивачів не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 23, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 41, 48, 63, 71, 75 ЦК Української РСР, ст. ст.4, 33, 37 ЗУ “Про власність”, п.1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, суд, -

р і ш и в :

У задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України - ОСОБА_6 в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України та Державного підприємства ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд” про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 11 грудня 2003 року, укладений між ДП МО України “Західвійськбуд” та ОСОБА_8 щодо відчуження нерухомого майна - будівлі та споруди загальною площею 930,00 кв.м. (будівлі пилорами, загальною площею 282,10 кв.м., гаражів-майстерні, загальною площею 439,60 кв.м., розчинного вузла, загальною площею 208,30 кв.м., що розташовані по вул.Артилерійська (нова назва - вул. Ерделі), 36А у м.Мукачево, Закарпатської області та застосувати наслідки недійсності правочину - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області.

Позивач: ОСОБА_7 оборони України, інд. 03168, місцезнаходження: м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6.

Позивач: Державне підприємство ОСОБА_7 оборони України “Західвійськбуд”, інд. 80383, місцезнаходження: с.Малехів, вул.Київська, 18, Жовківський район, Львівська область.

Відповідач: ОСОБА_8, інд.89600, мешканець м.Мукачево, вул. Набережна, буд.37.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотарус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, інд.89600, місцезнаходження м.Мукачево, вул.Возз’єднання, 10/5.

Повний текст рішення буде складений 26.11.2018 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір