Рішення № 78085979, 23.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 листопада 2018 р. № 2040/5444/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Харківська область,63544), до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (вул. Леонова, буд. 4-а, секція А,м. Чугуїв,Харківська область,63503, код ЄДРПОУ40386356) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

встановив

Позивач, звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд: визнати неправомірними дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити позивачу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, заборгованість із пенсії в сумі 35573,35 (тридцять п'ять тисяч п'ятьсот сімдесят три гривні35 коп). та провести корегування на індекс зростання споживчих цін у відповідності до діючого законодавства; зобов'язати відповідача повернути позивачу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків 230201387, судових витрат в розмірі 704,80 грн; зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити позивачу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, нанесену йому моральну шкоду у розмірі заборгованості із пенсії в сумі 35573,35 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят три гривні 35 коп); зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області не вчиняти протиправні дії по припиненню в подальшому виплати пенсії позивачу, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, з причин не встановлених Законами України; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати відповідача Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Чугуївського району Харківської області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з січня по травень 2018 року припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

Представником відповідача, 26.07.2018 року надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив що розпорядженням від 27.12.2017 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.01.2018 року у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання/перебування згідно протоколу №68 від 21.12.2017 п.5 №77. В подальшому 08.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області з заявою про поновлення виплати пенсії. Протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.02.2018 №8 прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії ОСОБА_1 Протоколом призначення пенсії від 16.04.2018 року Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії. В травні 2018 ОСОБА_1 була виплачена пенсія за травень 2018 року в розмірі 7514,67 грн., в червні 2018 пенсія виплачена за червень 2018 в розмірі 7514.67 грн. Сума невиплаченої пенсії ("поточна" доплата в розмірі 22544,01 грн. та "відкладена" доплата в розмірі 7514,67 грн.) складає 30058,68 грн., що підтверджується витягом з Підсистеми призначення та виплати пенсії Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (а.с. 35).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.12). Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення від 29.05.2017 р. № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: вул. Літвінова (Кочеток), б. 49, кв. 18, смт. Кочеток, 63513, Чугуївський район, Харківська обл. (а.с.11). Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Чугуївському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та отримував пенсію за віком, що підтверджується матеріалами справи.

Після переведення пенсійної справи до Харківської області отримував пенсію, а період з січня 2018 по квітень 2018 року виплата пенсійних виплат припинена та залишається невиплаченою станом на момент подачі позову.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Статтями 19, 22, 46 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Як встановлено судом з відзиву відповідача та листа від 05.06.2018 року № 5879-07/23 виплата доплати за минулий час внаслідок перерахунку пенсій, в результаті продовження строку призначення пенсії, неоплати попередніх періодів тощо, включається до "поточної" або "відкладеної" доплати в залежності від періоду, за який вона обчислена. "Поточна" доплата включається у виплатні документи в загальному порядку, "відкладена" доплата обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Згідно заяви пенсіонера "поточна" доплата складає 22544,01грн і буде сплачена в червні 2018 року в загальному порядку, "відкладена" доплат; складає 7514,67грн за січень і буде сплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд зазначає, що надходження інформації про відсутність особи за місцем проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, призупинив виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії та зобов'язання здійснити виплату пенсії підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Чугуївське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Харківській області не вчиняти протиправні дії по припиненню в подальшому виплати пенсії позивачу та зобов'язання провести індексацію, суд зазначає наступне.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

При цьому, суд звертає увагу на те, що доказів порушення права позивача в частині подальшої виплати пенсії, а також не здійснення індексації суду не надано.

Чинним КАСУ не передбачено здійснювати захист не порушених прав та законних інтересів позивача на підставі правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про не вчинення в подальшому незаконних дій по припиненню позивачу належної йому пенсії та проведення індексації є передчасною, а тому, задоволенню не підлягає.

У зв'язку з викладеним, адміністративний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає, що аналіз ст. 23 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що моральна шкода має полягати саме у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позивачем наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправна бездіяльність відповідача свідчить про наявність заподіяної моральної шкоди та наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправною бездіяльністю заподіювача шкоди.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Суд зауважує, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди. Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області суму моральної шкоди такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача, заявлених в порядку ст. 382 КАС України, відносно встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зазначене є правом суду, а не обов'язком, водночас, позивачем не наведено обставин, які б викликали у суду сумнів у тому, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав викладених вище.

Суд також зазначає, що п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.ст.133, 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2 Чугуївський район, Харківська обл., 63513) до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356, адреса: вул. Леонова, буд. 4-а, секція А,м. Чугуїв, Харківська область,63503) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з січня 2018 року по квітень 2018 року включно.

Зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (код ЄДРПОУ 40386356) виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) заборгованість із пенсії в сумі 30058,68 грн. (тридцять тисяч п'ятдесят вісім) грн.68 коп.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2 Чугуївський район, Харківська обл., 63513) за рахунок бюджетних асигнувань Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 40386356, адреса: вул. Леонова, буд. 4-а, секція А, м. Чугуїв, Харківська область,63503) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

В частині інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Зоркіна Ю.В.