Рішення № 78085238, 19.11.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1903/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гуцалюк І.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ковельської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовною заявою до Ковельської міської ради про визнання протиправними дій щодо скасування підпункту 46 пункту 1 рішення від 30.06.2015 №73/31 "Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" в частині надання гр. ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; про визнання нечинним пункту 9 рішення Ковельської міської ради від 27.06.2018 №39/27 "Про внесення змін до рішень міської ради"; про зобов'язання прийняти рішення про внесення змін в рішення Ковельської міської ради від 30.06.2015 №73/31 щодо адресного номера та площі земельної ділянки, а саме по вул. Яблунева, 19 площею 759 кв.м; про зобов'язання Ковельської міської ради утриматись від вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 до вирішення по суті питання про надання у приватну власність вказаної земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі її заяви рішенням Ковельської міської ради № 73/31 від 30.06.2015 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» їй було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування орієнтовною площею 900 кв.м. в районі вул. Міяковського. Протягом трьох років позивач не могла подати на розгляд міської ради проект землеустрою з незалежних від неї причин, оскільки відповідач не затверджував детальний план території в районі наданої їй земельної ділянки. Після прийняття рішення Ковельською міською радою № 36/51 від 26.04.2018, яким затверджені зміни до детального плану території кварталу житлової забудови по вул. Володимира Кияна та присвоєно назви новоствореним вулиці та провулку (рішення 38/44 від 24.05.2018), позивач 10.07.2018 звернулася до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради із заявою про внесення змін в рішення відповідача № 73/31 від 30.06.2015 в частині зміни адресного номера та площі земельної ділянки відповідно до затвердженого детального плану території. З відповіді вона дізналася, що її заяву задовольнити немає можливості, оскільки пунктом 9 рішенням Ковельської міської ради від 27.06.2018 №39/27 скасовано підпункт 46 пункту 1 рішення від 30.06.2015 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" в частині надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач вважає пункт 9 рішення Ковельської міської ради від 27.06.2018 №39/27 "Про внесення змін до рішень міської ради" протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2009 зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Позивач, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначає, що після звернення до відповідача у спосіб, передбачений Земельним кодексом України, із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території міста Ковеля та отримання такого дозволу, у неї виникли «правомірні очікування» і вона мала всі підстави розраховувати на певний стан речей. Водночас, дії відповідача щодо скасування наданого їй дозволу на складання проекту землеустрою вчинені буз дотримання принципу правомірних очікувань та принципу правової визначеності і мають ознаки свавілля.

З наведених підстав просила позовні вимоги задовольнити повністю.

У відзиві на позов представник відповідача позовних вимог не визнав та зазначив, що згідно з пунктом 34 ч.1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень міської ради входить вирішення питань регулювання земельних відносин. Органи місцевого самоврядування самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції та приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Вказує на те, що з моменту прийняття рішення від 30.06.2015 №73/31 громадянкою ОСОБА_2 на протязі трьох років не було подано до Ковельської міської ради на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, 16.05.2018 Комісія по розподілу земельних ділянок між учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, та членам сім'ї загиблого учасника антитерористичної операції, для передачі земельних ділянок безоплатно у власність на своєму засіданні доручила відділу земельних ресурсів підготувати проект рішення про скасування наданого дозволу позивачу, зокрема, підпункту 46 пункту 1 рішення Ковельської міської ради № 73/31 від 30.06.2015.

27.06.2018 було прийнято рішення за № 39/27 «Про внесення змін до рішень міської ради» та скасовано означений вище дозвіл. Зазначив, що згідно з статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, серед яких першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Вважає, що оскаржуване рішення прийнято у межах, на підставі повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 26.09.2018 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомлення (викликом) учасників справи.

У судовому засіданні представник позивача зменшив позовні вимоги та просив визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення Ковельської міської ради від 27.06.2018 №39/27 «Про внесення змін до рішень міської ради» з мотивів та підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи у судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з таких мотивів і підстав.

Судом встановлено, що пунктом 46 рішення Ковельської міської ради від 30.06.2015 № 73/31 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського (а.с. 14).

Рішенням Ковельської міської ради від 26.04.2018 № 36/51 затверджено містобудівну документацію «Внесення змін до детального плану території кварталу житлової забудови по вулиці Володимира Кияна в місті Ковелі Волинської області (колишнє військове містечко)», а рішенням від 24.05.2018 №38/44 присвоєно назви новоствореним вулицям: вулиця Яблунева та провулок Яблуневий (а.с. 18-20).

З протоколу №6 Комісії по розподілу земельних ділянок між учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, та членам сім'ї загиблого учасника антитерористичної операції, для передачі земельних ділянок безоплатно у власність (далі Комісія) вбачається, що Комісія, розглянувши заяви учасників АТО з доданими документами, вирішила доручити відділу земельних ресурсів підготувати проект рішення на сесію Ковельської міської ради про скасування підпункту 46 пункту 1 рішення міської ради № 73/31 від 30.06.2015, оскільки громадянка ОСОБА_2 не учасник АТО (посвідчення громадянина, який потерпів внаслідок Чорнобильської катастрофи, серія НОМЕР_2 від 14.07.1994, 3 категорія) (а.с. 24).

Пунктом 9 рішення Ковельської міської ради № 39/27 від 27.06.2018 «Про внесення змін до рішень міської ради» скасовано підпункт 46 пункту 1 рішення міської ради від 30.06.2015 № 73/31 "Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" в частині надання гр. ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Після звернення 10.07.2018 до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради із заявою про внесення змін в рішення відповідача № 73/31 від 30.06.2015 в частині зміни адресного номера та площі земельної ділянки відповідно до затвердженого детального плану території, позивач (з відповіді заступника міського голови) дізналася про оскаржуване рішення і звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Так згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

Положеннями пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що питання регулювання земельних відносин, відповідно до закону, вирішується виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією. Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про землеустрій" рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, отримавши заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність, розглянув таку заяву і керуючись ст.ст. 12, 118, 121 Земельного кодексу України, пп. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надав дозвіл громадянці ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

А в подальшому, без відома та згоди позивача, відповідач пунктом 9 рішення Ковельської міської ради № 39/27 від 27.06.2018 «Про внесення змін до рішень міської ради» скасував підпункт 46 пункту 1 рішення міської ради від 27.06.2018 № 39/27 "Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" в частині надання гр. ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано на наступне.

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Разом з тим, Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд вказує на те, що рішення Ковельської міської ради від 30.06.2015 № 73/31 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", яким надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність є індивідуально-правовим актом. А тому відповідач не мав права його скасовувати, змінювати без відома та згоди позивача, оскільки на підставі вказаного рішення у позивача виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і позивач (як суб'єкт цих правовідносин) заперечує проти їх зміни чи припинення.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на ту обставину, що громадянкою ОСОБА_2 на протязі трьох років не було подано до Ковельської міської ради на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не могла подати на розгляд міської ради проект землеустрою з незалежних від неї причин, так як відповідач не затверджував детальний план території в районі наданої їй земельної ділянки. Після прийняття рішення Ковельською міською радою № 36/51 від 26.04.2018, яким затверджені зміни до детального плану території кварталу житлової забудови по вул. Володимира Кияна та присвоєно назви новоствореним вулиці та провулку, позивач без зайвих зволікань звернулася до відповідача з проханням внести зміни в рішення відповідача № 73/31 від 30.06.2015 в частині зміни адресного номера та площі земельної ділянки відповідно до затвердженого детального плану території.

Звертаючись до відповідача у спосіб, передбачений Земельним кодексом України, із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території міста Ковеля позивач мала «правомірні очікування», які виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства та отримала відповідне рішення уповноваженого органу про надання дозволу, а тому мала всі підстави розраховувати на певний стан речей.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питання щодо порушення державами - учасниками положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 Рішення ЄСПЛ «Федоренко проти України»).

Крім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також, у Рішенні від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Норми ч.ч. 6-7 ст.118 Земельного Кодексу України, як єдині правові норми, котрі регулюють порядок (процедуру) отримання громадянами безоплатно у власність земельної ділянки із комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у межах норм безоплатної приватизації, є «передбачуваними, тобто, вираженими з достатньою точністю, щоб дати змогу позивачу регулювати свою поведінку» в розумінні практики ЄСПЛ.

Водночас, дії відповідача щодо скасування наданого дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд позивачу, вчинені без дотримання принципу «правомірних або законних очікувань» та принципу «правової визначеності».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення діяв не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно та без урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому позовні вимоги є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Ковельської міської ради слід стягнути судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення Ковельської міської ради від 27.06.2018 №39/27 "Про внесення змін до рішень міської ради", яким скасовано підпункт 46 пункту 1 рішення Ковельської міської ради від 30.06.2015 №73/31 "Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" в частині надання громадянці ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність орієнтовною площею 900 кв.м в районі вул. Міяковського для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Присудити на користь ОСОБА_2 (45000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Ковельської міської ради (45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 21735504) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 26 листопада 2018 року.

Суддя Т.М. Димарчук