Рішення № 78085146, 26.11.2018, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/4758/17

Провадженя№ 2-а/266/15/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2018 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області

в складі головуючого судді Курбанової Н.М.,

за участі секретаря Макогон С.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Маріуполі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення шляхом списання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік, суми інфляції, 3 відсотків річних та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (далі - УСЗН ММР), Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, в якому просить визнати неправомірною (протиправною) бездіяльність УСЗН Приморського району ММР щодо тривалого виконання постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а по виплаті йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік в розмірі 4623,00 грн. Стягнути з УСЗН Приморського району ММР в особі правонаступника Департаменту соціального захисту населення ММР, шляхом списання, вказаних сум з відповідного рахунку в управлінні Державної Казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, на його користь, а також моральну шкоду в розмірі 63920 грн., суму інфляції в розмірі 4082,10 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 416,07 грн., а всього 68 418,17 грн. Встановити строк - 10 днів з часу набрання рішення законної сили для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, так як вона вимагає вчинення певних дій, розподілити судові витрати між сторонами.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015р. його позовні вимоги задоволено: визнано протиправними дії УСЗН Приморського району Маріупольської міської ради при виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік та зобов'язано УПСЗН Приморського району ММР зробити перерахунок та стягнути з управління недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2014 рік на користь позивача в розмірі 4623,00 грн. До 09.11.2017р. УСЗН Приморського району Маріупольської міської ради не виконувало свого обов'язку по сплаті щорічної разової грошової допомоги, а лише 09.11.2017 р. позивачу на банківський рахунок було здійснене безготівкове зарахування заборгованості в сумі 4623,00 грн. Протиправною бездіяльністю відповідача УСЗН ММР йому було спричинену моральну шкоду, яку він виходячи з встановленої практики Європейського суду, визначає у розмірі 63920,00грн., що еквівалентно 2000 євро. Також просить стягнути на його користь компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочки з урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 4082,10грн., і 3 процентів річних від простроченої суми, що становить 416,07грн., а загалом 68418,17грн.

Представник відповідача УСЗН Приморського району Маріупольської міської ради у письмових запереченнях зазначив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин та розміру заподіяння йому моральної шкоди. Зауважив, що постанова суду була виконана органами Казначейства у порядку черговості надходження виконавчого листа, у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань, відповідно до постанови № 845 від 03.08.2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представники Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області неодноразово належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилися, причини не явки не повідомили, письмові заперечення до суду не надали.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а, визнано протиправними дії УПСЗН Приморського району Маріупольської міської ради при виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік та зобов'язано УПСЗН Приморського району Маріупольської міської ради зробити перерахунок та стягнути з УПСЗН Приморського району Маріупольської міської ради недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2014 рік на користь ОСОБА_1 в розмірі 4623,00 грн. Вказана постанова набрала законної сили 01.04.2015р., згідно з ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, якою постанова залишена без змін (а.с. 9-12).

ОСОБА_1 07.05.2015р. було пред'явлено до виконання виконавчий лист по справі №266/4812/14-а до Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (а.с. 13, 15).

Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_1, відкритого у ПАТ КБ «Приватбанк», 09.11.2017р. на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшло 4623,00 грн. (а.с. 16).

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Так, частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Закон № 4901-VI), держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 №845 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників-у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

За приписами пункту 50 Порядку компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Згідно із ч. 2 ст. 9 КУпАП, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги встановлені судом в рамках розгляду даної справи обставини, відносно тривалого виконання постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а по виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік в розмірі 4623,00 грн., яка була виконана значно пізніше, що завдало позивачеві шкоду, у зв'язку зі знеціненням національної грошової одиниці, суд враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, виходить за межі позовних вимог ОСОБА_1, з метою повного захисту прав свобод та інтересів позивача, і приходить до висновку, що позивач має право на отримання в порядку ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за весь час прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради щодо тривалого виконання Постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а по виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік в розмірі 4623,00 грн., та зобов'язує Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за весь час прострочення платежу,за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Правова позиція щодо аналогічного спору викладена в рішенні Верховного Суду України від 11.05.2018 у справі №К/9901/4567/17, №К/9901/1828/18, висновок якого враховуються судом, в порядку статті ч. 5 ст. 242 КАС України.

Вирішуючи питання, щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем та відповідачем відсутні, а тому приходить до висновку що між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема зобов'язального характеру.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

За таких підстав норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 63920,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням, під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не надано суду доказів спричинення йому моральної шкоди, в чому вона полягає, не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача, тому в цій частині позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 8-10, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення шляхом списання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік, суми інфляції, 3 відсотків річних та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірною (протиправною) бездіяльність Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради щодо тривалого виконання постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а по виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2014 рік в розмірі 4623,00 грн.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за несвоєчасне виконання постанови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року по справі № 266/4812/14-а, в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за весь час прострочення платежу,за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Дата складання повного судового рішення - 26.11.2018 року.

Суддя Курбанова Н. М.