Рішення № 78084215, 26.11.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2018 р. справа № 0940/1968/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пенсійний Фонд України про визнання протиправним рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання поновити її виплату, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пенсійний Фонд України про визнання протиправним рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання поновити її виплату.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.07.2017 року ОСОБА_1 через представника за довіреністю звернулася до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак, відповідачем листом позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 в даний час перебуває за кордоном, а для позитивного вирішення даного питання необхідно з'явитись особисто. Представник позивача вважає вказану відмову незаконною та безпідставною, оскільки відповідачем не враховано висновків Конституційного Суду України у рішенні від 07.10.2009 року по справі №25-рп/200. Зазначає, що причини, які перешкоджають ОСОБА_1 на сьогодні з'явитись до відповідача є дійсно поважними оскільки позивач маючи необхідність у лікуванні, яке проводиться за кордоном, не може з'явитись особисто. Таким чином, на думку представника позивача, відмова управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області у поновленні виплати позивачу пенсії є протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.11.2018. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.59-63). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що відповідно до порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду для продовження виплати пенсії. При цьому, враховуючи вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер зобов'язаний особисто подати заяву про поновлення виплати пенсії, разом із додатковими документами, однак, таких позивачем не надано.

12.11.2018 року на адресу суду від представника Пенсійного Фонду України надійшли пояснення на позовну заяву згідно яких останній зазначає, що згідно статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, станом на дату розгляду справи, між Україною та Королівством Бельгії такого договору неукладено.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії СС номер НОМЕР_2 (а.с.15-17).

Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.10.2005 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є одержувачем пенсії в разі утрати годувальника (а.с.10-11).

Відповідно до рішення від 01.05.2017 року, відповідачем припинено здійснення виплати позивачу призначеної пенсії.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач 14.07.2017 року звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (а.с.14).

У відповідь на таке звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направлено позивачу листа №682/М-15 від 06.09.201 року, згідно якого позивачу відмовлено у поновленні виплати раніше призначеної пенсії та роз'яснено, що згідно вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер зобов'язаний особисто подати заяву про поновлення виплати пенсії, разом із додатковими документами (а.с.22-24).

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, в органах цивільного захисту, є Закон України від 09 квітня 1992 року за №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі, також - Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом с тим, Конституційний Суд України рішенням від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено Конституційним Судом, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі, також - Європейський Суд) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії, відповідно до пункту 51 цього рішення.

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд зазначив, що наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(надалі, також - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Додатково слід вказати на висновки Європейського Суду, викладені у рішенні "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014. Суд вказав, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Відповідно до Розділу 11 Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Також звуження змісту та обсягу і скасування зазначених прав і свобод не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою їх обмеження.

З огляду на наведене, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Аналогічна правова позиція висвітлена в рішенні Верховного Суду №569/6114/17 від 27.03.2018.

Таким чином, враховуючи висновки викладені Конституційним Судом України у рішенні №25-рп/2009, суд дійшов висновку, що відповідач, згідно із рішенням від 24.04.2017 року про припинення виплати пенсії, 01.05.2017 року припинив виплату пенсії позивачу на підставі правової норми, яка визнана неконституційною, а отже такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є протиправними.

Стосовно посилань відповідача на те, що згідно вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер зобов'язаний особисто подати заяву про поновлення виплати пенсії, разом із додатковими документами, однак, таких позивачем не надано, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч. 2 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, відповідно до п. п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Одночасно суд зазначає, що п. 1.5 Порядку не доповнює норму статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а обмежує. Положення Закону надають можливість отримувати пенсію за довіреністю, а Порядок вводить обмеження шляхом подачі таких заяв особисто. Більшу юридичну силу має Закон, а не Порядок. Тому, при вирішенні даного питання необхідно керуватися нормами Закону. Водночас, згідно його положень, перешкоди до отримання пенсії за довіреністю чи подання заяви на продовження виплати пенсії - відсутні.

При цьому, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як передбачено можливість подання заяви про призначення пенсії представником пенсіонера, так і не встановлено обмежень на подачу ним заяви про поновлення її виплати.

Проаналізувавши вимоги законодавства вбачається, що вказаним вище Законом чи Порядком відсутні будь-які обмеження позивача (на підставі Доручення) в праві подавати заяви про продовження виплати пенсії.

Повноваження представника - ОСОБА_2 підтверджені посвідченою віце-консулом України в Бельгії довіреністю від 03.06.2016, яка міститься в матеріалах справи (а.с.36-40).

Крім того, суд зазначає, що на підтвердження неможливості з'явитись особисто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивачем подано довідку від уповноважених осіб лікувальної установи за місцем проживання та лікування в країні Бельгія від 10.10.2018 року, якою ОСОБА_1 визнано недієздатною для поїздки за кордон через її хворобу на період з 28.08.2016 року до 31.12.2022 року (а.с.13).

За вказаних обставин, суд вважає відмову відповідача у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії через неподання нею особисто відповідної заяви обмеженням її конституційних прав, оскільки підстави поновлення цієї виплати дійсно наявні відповідно до статей 46, 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а заборони на подання заяви про її поновлення представником пенсіонера Законом не передбачено.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами пункту 6 частини 5 статті 1160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору

Як зазначено у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, позивач протягом 2017-2018 року неодноразово зверталася із заявами на рішення відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії, тобто вживала заходи досудового врегулювання спору. А відтак суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою.

Окрім того, суд враховує стан здоров'я позивача та її місце перебування, що також є тими обставинами, які перешкоджали їй своєчасно скористатись своїм правом на своєчасне звернення до суду.

Враховуючи вищенаведене, припинення відповідачем виплати пенсії, опираючись на приписи Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що визнані неконституційними і втратили чинність, свідчить про протиправність таких дій, що призвели до порушення гарантованих Конституцією прав позивача, а відтак, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії та зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії з часу припинення такої виплати, підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений, згідно квитанції за № 20421 від 13.10.2018 року, судовий збір в розмірі 704,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пенсійний Фонд України (код ЄДРПОУ 00035323, віл. Бастіона, 9, м. Київ, 01601) про визнання протиправним рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання поновити її виплату - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1) з 01.05.2017 року, згідно до нотаріально посвідченої заяви від 14.07.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.