Рішення № 78081430, 23.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2018

Справа № 905/1578/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м. Добропілля, м. Білицьке, Донецької області

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман, Донецької області

про стягнення 9 382,57 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" (відповідач) суми збитків в розмірі 9 382,57 грн., що виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.08.2018р. матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Супровідним листом від 13.09.2018р. матеріали позовної заяви надіслано до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" передано судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

17.10.2018р. до суду від відповідача засобами поштового зв’язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з посиланням на положення ст. ст. 130, 133 Статуту залізниць України з огляду на відсутність у переступних написах на спірних накладних головного (старшого) бухгалтера вантажоодержувача, такий напис, на думку відповідача, є недійсним та у позивача відсутнє право на пред’явлення позову за несхоронність вантажу при перевезенні. Крім того, відповідач вказує на безпідставність об’єднання вимог позивача по трьох договорах перевезення.

23.10.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній вказує на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві, з огляду на те, що за приписами чинного законодавства для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, а така форма організації бухгалтерського обліку на підприємстві як введення в штат головного бухгалтера без створення бухгалтерської служби законодавством не передбачена.

Надіслана позивачем засобами поштового зв’язку відповідь на відзив, датована 05.11.2018р., яка надійшла до суду 09.11.2018р. залишається судом без розгляду зважаючи на пропуск останнім визначеного судом строку для її подання та відсутність доданого до неї мотивованого клопотання про його поновлення.

Відповідач своїм правом на подання заперечень щодо відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі – позивач) відповідно до залізничних накладних №49069859 від 02.04.2018р. та №49295637 від 17.04.2018р. здійснило відправлення вугілля зі станції Добропілля Донецької залізниці на станцію Кривий Торець Донецької залізниці вантажоодержувачу – ТОВ "Донінтервугілля".

По прибуттю вагону № 53577706 на станцію Синельникове-1 Придніпровської залізниці було складено комерційний акт № 453603/36 від 07.04.2018р., відповідно до якого, недостача вугілля у вказаному вагоні складає 5 700 кг, а по прибуттю вагону № 62965918 на станцію Кривий Торець Донецької залізниці було складено комерційний акт № 491003/21 від 23.04.2018р., відповідно до якого, недостача вугілля у вказаному вагоні складає 11 500 кг.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує на те, відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов'язання щодо збереження вантажу під час його перевезення, у зв’язку з чим зобов’язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 9 382,57 грн., заподіяні внаслідок незбереження прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничних накладних №49069859 від 02.04.2018р. та №49295637 від 17.04.2018р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі – Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно з статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.

Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційним актом № 453603/36 від 07.04.2018р., відповідно до якого недостача вугілля у вагоні № 53577706 складає 5 700 кг та комерційним актом № 491003/21 від 23.04.2018р., відповідно до якого, недостача вугілля у вагоні № 62965918 складає 11 500 кг.

Приписами статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду довідку про вартість вугільної продукції, підписаної Заступником директора Філії "Добропільське ВТУ" ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" та Головним бухгалтером ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", відповідно до якої, вартість вугільної продукції у вагонах № 53577706 по накладній №49069859 та № 62965918 по накладній №49295637 становить 644,23 грн. з ПДВ.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах для вантажу, зданого до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

Беручи до уваги найменування вантажу, зазначене у залізничних накладних з вказівкою на його завантаження у вологому стані, суд дійшов висновку про застосування норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто як для вологого вантажу (2% маси).

Відповідачем усупереч вищевказаним положенням чинного законодавства України та ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовано відсутність своєї вини у не забезпеченні схоронності переданого йому вантажу.

Як передбачено п. 2.7. роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.02. № 04-5/601 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею”, згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

За розрахунками позивача, які як встановлено судом є обґрунтованими та не спростовані відповідачем у встановленому законом порядку, загальна вартість недостачі вантажу з урахуванням природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у названих вище вагонах становить 9 382,57 грн.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо недійсності переступних написах з огляду на відсутність у спірних накладних другого підпису (головного (старшого) бухгалтера вантажоодержувача) та у зв’язку з цим відсутності у позивача права на пред’явлення позову за несхоронність вантажу при перевезенні, суд відхиляє як необґрунтовані зважаючи на наступне.

Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334 встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

Так, на підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" передало право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого за залізничними накладними вантажовідправнику, що підтверджується належним чином оформленими та засвідченими переуступними підписами вантажоодержувача на відповідних залізничних накладних, які міститься в матеріалах справи.

У матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія довідки вантажоодержувача № 12-368 від 27.06.2018р. про відсутність у штаті ТОВ "Донінтервугілля" посади головного бухгалтера (старшого бухгалтера, посадової особи, яка виконує його функції).

Суд визнає достатніми подані позивачем докази на підтвердження вчинення відповідних переуступних написів вантажоодержувачем до ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", відтак право вимоги за несхоронність вантажу при здійсненні спірного перевезення належить останньому.

Суд також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані доводи відповідача щодо неправомірності об’єднання вимог позивача по трьох договорах перевезення з огляду на положення п. 3 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, згідно з яким претензії про відшкодування за втрату, псування або пошкодження вантажу пред'являються щодо кожної відправки окремо. На однорідні вантажі, завантажені на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача, допускається пред'явлення однієї претензії на групу відправок, але не більше п'яти, а на вантажі, на які складено один комерційний акт на маршрут або групу вагонів, - на всі відправки, зазначені в акті.

З огляду на встановлені судом вище обставини однорідності вантажу, що завантажені на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача, названі Правила допускають об’єднання заявлених позивачем вимог.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, контррозрахунку розміру збитків не надано.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №905/1578/18 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 9 382,57 грн. збитків, які виникли у зв’язку із незбереженням вантажу при перевезенні.

Судовій збір в розмірі 1 762,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40150216, місцезнаходження ВП: 84400, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (ідентифікаційний код 37014600, місцезнаходження: 85043, Донецька обл., м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, буд. 1А) 9 382,57 грн. (дев’ять тисяч триста вісімдесят дві гривні 57 коп.) збитків, які виникли у зв’язку із незбереженням вантажу при перевезенні та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.11.2018р.

Суддя С.М. Морозов