Рішення № 78073503, 23.11.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року Справа № 280/4417/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши у за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 69000) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (вул. Карпенка-Карого, буд. 25-А, м. Запоріжжя, 69014) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу на підставі ухвали суду із збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 у розмірі 31177,95 грн.;

зобов'язати відповідача встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.09.2018 у розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на виконання постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 по справі №336/7959/16-а відповідач повинен був збільшити пенсію позивачу на 15 % від заробітку, а не від мінімального розміру пенсії, як це зазначено в листі відповіді відповідача №430/Ч-1 від 15.08.2018. Таким чином пенсія позивача з липня 2016 року повинна була збільшитись на 629,00 грн., а з 01.10.2017 повинна збільшитись на 1976,63 грн. Проте відповідач не виконав вимоги вищезазначених судових рішень та не зробив позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/4417/18. Судове засідання призначено на 20.11.2018 о 10:00 без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх. №36646 від 13.11.2018), в якому зазначив, що не відмовляв позивачу в розрахунку пенсії відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак при проведенні зазначеного розрахунку розмір пенсії позивача зменшився. Відповідно до норм п. 4 розділу 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VІ, якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується у попередньому розмірі. В зв'язку з чим пенсія позивачу виплачується в попередньому розмірі, про що позивача було повідомлено. Формула (механізм) розрахунку пенсії, яка зазначена в позовній заяві, не передбачена чинним законодавством. Крім того, повноваження щодо механізму нарахування (перерахування) пенсій відносяться до дискреційних повноважень відповідача в які не можуть втручатися інші органи. Також зазначив, що позивач неодноразово звертався до суду з вимогами щодо перерахунку пенсії відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та данні вимоги вже розглянута судом по суті, а судові рішення набрали законної сили.

З підстав викладених в запереченнях на адміністративний позов просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Частиною 3 ст. 263 КАС України встановлено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Згідно з ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (а.с. 9) є особою, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1, виданим 02.08.2012 (а.с. 10) та має статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області та з 10.08.1999 року отримує пенсію за віком.

ОСОБА_1 звертався до суду з приводу невірного обрахунку його пенсії. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 у справі №336/7959/16-а, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року, визнано незаконною відмову Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язано здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 20-21).

03 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя із заявою про здійснення позивачу перерахування пенсії за віком з 30.06.2016 року, відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплати заборгованості у відповідності до постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 у справі № 336/7959/16-а.

Листом №33/Ч-1 від 25.01.2018 року Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя повідомило про зменшення розміру пенсії позивача у зв'язку з її перерахунком у відповідності до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», через що перерахунок, є недоцільним, оскільки станом на 30.06.2016 року розмір пенсії у попередньому розрахунку більший за розмір який буде після перерахунку.

Не погодившись з даною відповіддю позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з вимогами:

визнати незаконними дії Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя в частині застосування двоскладової формули при перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно із постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017;

зобов'язати Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплату позивачу пенсії відповідно до постанови суду від 13.06.2017, без застосування двоскладової формули з розрахунку за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років пенсія повинна збільшуватися на 1 % розміру пенсії.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 по справі №808/1156/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №808/1156/18 залишено без змін.

З матеріалів справи судом також встановлено, що 27.08.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив:

сплатити заборгованість зі збільшення пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 у розмірі 31177,95 грн.

встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.07.2017 в розмірі 01.10.2017 у розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули (а.с. 13).

Листом №430/Ч-1 від 15.09.2018 року Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя повідомило про зменшення розміру пенсії у разі її перерахунку у відповідності до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим, є недоцільним, оскільки станом на 30.06.2016 року розмір пенсії у попередньому розрахунку більший за розмір який буде після можливого перерахунку.

Не погодившись з відповіддю позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (надалі - Закон № 1058).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян» від 20.11.2003 № 1783 передбачено проведення з 01.01.2004 перерахунку трудових пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника з цих же причин) згідно до статті 43 Закону № 1058.

Відповідно до ст. 43 Закону № 1058 (в редакції станом на 01.01.2004), перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших, документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII, в редакції чинній з 11.10.2017 (далі Закон № 796), право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням обставин справи та норми ч. 2 ст. 56 Закону №796, судом встановлено, що збільшення розміру пенсії за кожен рік роботи позивача понад 20 років здійснюється на один процент від того заробітку, який отриманий позивачем у кожному з 15 років понад 20 років стажу. Тобто, базою обрахунку одного проценту за кожен рік стажу понад 20 років є середньомісячний заробіток, отриманий у кожному з цих років, а не середньомісячний заробіток, який береться для обрахунку пенсії за вислугу років.

Крім того, приписами ч. 2 ст. 54 «Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника» Закону №796 визначено, що в усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 №762/96 та постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 №1002 «Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формуванням вартісних показників в умовах грошової реформи» у довідках про зарплату, для обрахування пенсії заробітна платня за період до 1 вересня 1996 року і після цієї дати повинна вказуватися в гривнях. Відповідно, перерахування зарплаті за період з 01 вересня 1996 року здійснюється так: сума заробітку ділиться на 100000 і закругляється до 5 знаків після коми.

Отже, 3000 карбованців дорівнює 0,03 грн.

Як вбачається з листа відповідача від 15.09.2018 №430/Ч-1, відповідач не відмовляв позивачу в проведенні перерахунку пенсії в порядку, передбаченому ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а повідомив про зменшення її розміру у разі перерахунку, відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 30.06.2016 року розмір пенсії позивача більш вигідний ніж буде після перерахунку. Також у відповіді зроблений розрахунок теперішньої пенсії позивача та розрахунок пенсії позивача який би був у разі її перерахунку відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 14).

Відповідно до п.4 розділу 15 Закону №1058 у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Матеріали справи не містять належних доказів невиконання відповідачем судового рішення щодо здійснення позивачу перерахунку, як то постанова виконавця, прийнята на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином вимога позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу на підставі ухвали суду із збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 у розмірі 31177,95 грн., то суд зазначає наступне.

Заборгованістю є сума нарахованої (перерахованої) але не виплаченої пенсії. В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу була нарахована але не виплачена сума пенсії в розмірі 31177,95 грн.

Як вбачається з позовної заяви позивач вважає, що йому не перерахована пенсія у відповідності до постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а. Тобто на думку позивача правовідносини щодо підстав проведення перерахунку пенсії вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В абз. 1 пп.3.2 п.3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

В судовому рішенні від 14.05.2018 у справі №808/1156/18, яким ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог, Запорізький окружний адміністративний суд зазначив, що «… процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.

У зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 у справі №336/7959/16-а, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.».

З зазначеним висновком погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд.

Докази того, що позивач звертався до суду з відповідною заявою (обрав вірний спосіб захисту своїх прав) в матеріалах справи відсутні. Також відсутні докази того, що позивач звертався до органів виконавчої служби за примусовим виконанням судового рішення або до правоохоронних органів з відповідною заявою про невиконання відповідачем або іншими особами рішення суду, як набрало законної сили.

Крім того, слід зазначити, що позивач самостійно нарахував собі збільшення пенсії за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 на суму 31177,95 грн., яку просить стягнути з відповідача. Проте функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені на Пенсійний Фонд України в особі його територіальних органів. Отже самостійний перерахунок позивачем собі розміру пенсії не відповідає нормам чинного законодавства.

Крім того, як зазначено вище, згідно вимог ч. 2 ст. 54 Закону №796 розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за цим Законом є 0,03 грн., а не той заробіток, який визначений у розрахунку позивача.

Таким чином вимоги позивача в цій частині є також необґрунтованими.

Що стосується вимоги зобов'язати відповідача встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.09.2018 у розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач працював після набрання чинності Законом №1058, тобто набув частину трудового стажу після цієї події, а тому норма абзаців 1 та 2 ч. 2 ст. 27 Закону №27 до позивача не може застосовуватися та, як свідчать матеріали справи, не застосовується.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до пп. 7 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Отже, згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.

Таким чином, з огляду на зазначені норми, суд не може зобов'язувати відповідача встановити збільшення до пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року у визначеному позивачем розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене вище суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

При зверненні до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не сплачувався судовий збір, в зв'язку з чим, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль