Рішення № 78073358, 22.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року м. Житомир справа № 806/1386/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд

у складі: судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про зобов'язання призначити та виплатити разову грошову допомогу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року в сумі 206700,00 грн.

В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач указує, що керуючись рішеннями судів у справі № 296/9377/16-а він звернувся до Головного управління Національної поліції в Житомирській області із письмовою заявою про проведення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги. Проте відповідач відмовив йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 206700,00 грн, оскільки група інвалідності встановлена до звільнення зі служби, а не протягом шести місяців після звільнення. Позивач вважає, що такі дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області є протиправними, позаяк його право на отримання відповідної допомоги передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі на 16.04.2018.

16.04.2018 судове засідання в справі відкладено до 14.05.2018 за клопотанням позивача.

14 травня 2018 року судове засідання відкладено, у зв'язку з надходженням заяв позивача та представника відповідача про відкладення. Нове судове засідання в справі призначено на 29.05.2018.

29.05.2018 справа в судовому засіданні не слухалася у зв'язку з неприбуттям позивача щодо якого немає відомостей про вручення йому повістки. Судове засідання призначено на 11.06.2018.

11.06.2018 розгляд справи відкладено до 19.07.2018, оскільки позивач подав заяву про відкладення розгляду справи з поважних причин.

19.07.2018 справа не слухалася в судовому засіданні у зв'язку з неявкою позивача. Судове засідання в справи призначено на 02.08.2018.

Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області подано до суду відзив на позов з проханням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що позивачем не дотримано обов'язкової умови для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, визначеної у ст. 97 Законом України "Про Національну поліцію", а саме встановлення інвалідності у шестимісячний термін після звільнення особи з органів поліції, що виключає можливість претендувати на виплату такої соціальної виплати у разі встановлення інвалідності у період проходження служби та у разі перебігу шестимісячного терміну після звільнення зі служби в поліції. У зв'язку з цим та враховуючи норми чинного законодавства, що регулюють підстави, порядок та умови виплатити одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідач наголошував, що рішення про відмову у виплаті такої допомоги на користь позивача є законодавчо обґрунтованим та правомірним, а доводи наведені стороною позивача - безпідставними.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав і просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши усні пояснення позивача та представника відповідача, приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України від 05.11.2015 № 315 о/с згідно з п. 9 розд. XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) майора міліції ОСОБА_1, помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Олевського районного відділу УМВС України в Житомирській області.

З 07 листопада 2015 року ОСОБА_1, який мав спеціальне звання "майор міліції", відповідно до п.п. 9 та 12 розд. XI Закону України "Про Національну поліцію", призначено як такого, що прибув з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціального звання поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно штатного розпису на посаду старшого інспектора - чергового Олевського відділення поліції Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, присвоївши йому звання "майор поліції" (витяг з наказу ГУНП в Житомирській області від 07.11.2015 № 13о/с).

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 31.03.2016 № 58о/с, позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".

Свідоцтвом про хворобу № 29/25 від 16 березня 2016 року, виданим Військово-лікарською комісією ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області", підтверджено наявність у позивача захворювання, що пов'язане з проходження служби в органах внутрішніх справ.

За результатами первинного огляду 18.04.2016 позивачу з 29.03.2016 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, що, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, про що свідчить виписки із акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 518133 від 18.04.2016.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 788120 від 16.03.2017, ОСОБА_1 за результатами повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 14.02.2017, внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

У січні 2018 року позивач звернувся до Начальника ГУНП в Житомирській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Разом із заявою позивачем подано:

- оригінал довідки про результати визначення ступеня втрати працездатності у відсотках застрахованого від 18.03.2017;

- копія виписки з акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12ААА № 788120 від 16.03.2017;

- копія довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12ААА № 788120 від 16.03.2017;

- копія свідоцтва про хворобу № 29/25 від 16.03.2016;

- оригінал довідки УМВС України в Житомирській області № 1303/29/02/2017 від 17.11.2017;

- оригінал довідки ПАТ НАСК "Оранта" № 0090-00-05/664 від 26.09.2017;

- копія посвідчення;

- копія паспорта та картки платника податків.

Листом від 16.02.2018 № 251/29/105/05-2018 Головне управління Національної поліції в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 про те, що для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги немає правових підстав, оскільки група інвалідності йому встановлена до звільнення зі служби, а не протягом шести місяців після звільнення.

Позивач, не погоджуючись із такою відмовою, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, з урахуванням наведеного вище, суд зазначає наступне.

Питання виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського врегульовано статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

Пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, далі - Закон), установлено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону).

В силу приписів пункту 4 частини 1 статті 99 Закону розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Згідно зі ч. 2 ст. 100 Закону, у разі встановлення факту настання смерті поліцейського, а також особи, звільненої зі служби в поліції, внаслідок обставин, зазначених у пунктах 3 - 6 частини першої статті 97 цього Закону, якщо смерть настала протягом шести місяців після отримання інвалідності чи травми, внаслідок отримання яких поліцейський раніше отримував одноразову грошову допомогу згідно із зазначеними пунктами, виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання, зазначеним у цьому Законі, здійснюється з вирахуванням суми допомоги, отриманої померлим.

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у частині другій цієї статті, призначається і виплачується за останнім місцем проходження служби поліцейським (ч. 4 ст. 100 Закону).

Відповідно до статей 97 - 101 Закону України "Про Національну поліцію" та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Підпунктом 4 пункту 4 розділу І Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року N 788), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, установлені випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: пов'язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Згідно із пп. 2 п. 1 розд. ІІ вищезгаданого Порядку та умов, днем виникнення права на отримання ОГД є у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку та умов визначено, що для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає:

1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;

2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках);

3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати);

4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності);

8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Копії документів завіряються підписом власноруч, та перевіряються особою, що приймає документи.

Відповідно до пункту 3 розд. ІІІ Порядку та умов, заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається керівнику органу поліції, навчального закладу за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до інших органів (далі - останнім місцем проходження служби). У разі коли такий орган (заклад, установу) ліквідовано, заява подається до органу (закладу, установи) за місцем зберігання особової справи.

Згідно зі п. 3 розд. IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року N 788), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються наведені у статті 101 Закону.

Так, за змістом указаної статті Закону призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Слід указати, що згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Як зазначалося вище, єдиною та фактичною підставою відмови Головного управління Національної поліції в Житомирській області у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є те, що відповідно до виписки із акту огляду МСЕК від 18.04.2016 ОСОБА_1 встановлено з 29.03.2016 третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а звільнений він з посади старшого інспектора чергового Олевського відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУНП в Житомирській області, відповідно до наказу ГУНП в Житомирській області від 31.03.2016 № 58о/с, з 31.03.2016.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з органів поліції через хворобу з 31 березня 2016 року (наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 31.03.2016 № 58о/с).

18 квітня 2016 року (після звільнення) Медико - соціальною експертною комісією проведено первинний огляд ОСОБА_1 та встановлено йому з 29.03.2016 третю групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Суд зауважує, що положення статей 97 - 100 Закону України "Про Національну поліцію" застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

- інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

- інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

- причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

При цьому слід указати, що особа може втратити право на звернення за допомогою тоді, коли інвалідність наступить після спливу шести місяців після звільнення особи з поліції.

Також, суд ураховує, що із аналізу положень Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року N 788), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, вбачається, що виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов'язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності, тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії, та може бути реалізоване особою протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок вищевказаних причин.

Судом установлено, що позивача звільнено з органів поліції через хворобу; інвалідність встановлена до спливу шести місяців із дня звільнення позивача з поліції; звільнення позивача відбулося внаслідок причин, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», що є обов'язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги.

Факт надання позивачем усіх необхідних документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а також факт того, що позивачу інвалідність встановлена внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби відповідачем не заперечувались.

З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з установлення йому інвалідності, по причині захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в ОВС.

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача щодо відсутності правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що група інвалідності йому встановлена до звільненні зі служби, є хибними.

На думку суду, позивач не втратив права на отримання одноразової грошової допомоги, лише через те що набув інвалідність саме під час проходження служби в поліції, а не протягом шести місяців після звільнення, оскільки законодавець продовжив право на отримання одноразової грошової допомоги не лише часом проходження служби, але і додатковим строком шість місяців після звільнення.

Разом з цим, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що одноразова грошова допомога повинна бути виплачена йому відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, та зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. N 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", яка набрала чинності з 10.11.2015 прийнята на виконання статті 23 Закону України "Про міліцію".

У свою чергу статтею 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII встановлена виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

При цьому відповідно до положень статті 23 Закону України «Про міліцію» та статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» право на отримання допомоги виникає з часу встановлення інвалідності.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з часу встановлення інвалідності, а тому правила пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" поширюються виключно на тих працівників поліції, яким інвалідність встановлена до 07.11.2015 - часу набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію».

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу третя група інвалідності встановлена з 29.03.2016 відповідно до Акту огляду МСЕК від 18.04.2016, а друга - з 14.02.2017 (довідка до акту огляду МСЕК від 16.03.2017), тобто право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293.

Відтак, одноразова грошова допомога підлягає нарахуванню та виплаті позивачу в розмірі, передбаченому статтею 99 Закону (90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату), а не Законом України «Про міліцію» та прийнятої на його виконання постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 як просить позивач.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2018 року в справі № 757/22267/17-а, від 19 вересня 2018 року у справі № 806/1200/16, від 14 листопада 2018 року в справах № 823/1225/18 та № 821/182/18.

Поряд з цим, суд ураховує, що положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

За змістом пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

При розгляді справи "Кечко проти України", Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, як що чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Окрім того, суд враховує, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі відповідачем правомірності відмови позивачу у нарахуванні і виплаті одноразової грошової допомоги за його заявою від 16.01.2018 доведено не було.

Беручи до уваги викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд виходить за межі позовних вимог і визнає протиправною відмову ГУНП в Житомирській області у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на підставі заяви від 16.01.2018.

Одночасно, з метою відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року N 788), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Таким чином, суд дійшов переконання, що позов слід задовольнити частково.

В силу приписів ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 40108625) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,11000, РНОКПП НОМЕР_1) на підставі заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності від 16.01.2018.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 40108625) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,11000, РНОКПП НОМЕР_1) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності від 16.01.2018, відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року N 4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року N 788), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за N 163/28293, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко