Рішення № 78073115, 21.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 р. Справа№0540/6639/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Буряк І.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення оформленого у вигляді листа № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про відмову у виплаті пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року, оформленого у вигляді листа № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року; визнати протиправною бездіяльність Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка виразилась у не виплаті пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року; зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити позивачу належні суми пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 лютого 2015 року позивач перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та з цього часу отримує пенсію за віком. Пенсія призначена на загальних умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначив , що виплата пенсії йому була припинена з квітня 2015 року, в зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача з цього приводу, та отримав відповідь, в якій зазначено, що враховуючи те, що він має статус особи, яка працює в органах місцевого самоврядування пенсія йому не виплачується на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ. З огляду на наведене, позивач просить у судовому порядку визнати протиправним та скасування рішення оформлене у вигляді листа № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року, визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити позивачу належні суми пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що з 28 лютого 2015 року позивач перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та з цього часу отримує пенсію за віком. Відповідач звернув увагу суду на те, що ОСОБА_1 має статус особи, яка працює в органах місцевого самоврядування, в зв'язку з чим з 01.04.2015 року позивачу припинено виплату пенсії з набранням чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VІІІ. Відповідач вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими у зв'язку з чим просив відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 0540/6639/18-а та призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження на 06 вересня 2018 року.

05 вересня 2018 року представником відповідача відділ діловодства та документообігу суду надано відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06 вересня 2018 року замінено первинного відповідача Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області на його правонаступника Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

19 вересня 2018 року позивачем надано відповідь на відзив відповідача та заяву про розгляд справи без його участі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 22 жовтня 2018 року № 400 "Щодо повторного автоматичного розподілу справи" призначено повторний автоматичний розподіл справи №0540/6639/18-а, у зв'язку з перебуванням судді Черникової А.О. у відрядженні.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Буряк І.В., судове засідання у справі призначено на 15.11.2018 року. У зв'язку із перебуванням судді Буряк І.В. на лікарняному, розгляд справи відкладено та призначено на іншу дату, а саме на 21.11.2018 року, про що повідомлено сторони які беруть участь у справі.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Щодо явки позивача, то матеріали справи містять заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 28 лютого 2015 року перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та з цього часу отримує пенсію за віком. З 2010 року ОСОБА_1 перебуває на посаді голови Мирненської селищної ради Волноваського району.

07 лютого 2018 року позивачем до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області було направлено заяву про виплату йому пенсії за період з 01 квітня 2015 року по 01 січня 2017 року.

Листом № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області надало позивачу відповідь в якій відмовила у виплаті пенсії за спірний період посилаючись на ч. 7 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» із змінами внесеними Законами України № 2105-IV від 21.10.2004 р., № 213-VIII від 02.03.2015 року, № 911-VIII від 24.12.2015 р., № 1774- VIII від 06.12.2016 р. та № 2148- VIII від 03.10.2017 р., які встановлювали, що тимчасово, в період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Не погодившись з даною відповіддю позивачем 04 квітня 2018 року, було подано скаргу до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на яку була надана відповідь у вигляді листа № 1270-Л-01 від 23 квітня 2018 року, яким було відмовлено в задоволенні скарги позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення",Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"та іншими нормативно-правовим актами.

01.04.2015 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-УІІІ від 02.03.2015 року (далі - закон № 213-VIII від 02.03.2015 року).

Вказаним законом внесені зміни до ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», а саме частину сьому статті 21 вказаного закону доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються».

В той же час, в п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року зазначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України.

За змістом цієї правової норми, вона чітко визначає подію з ненастанням якої припиняють свою дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», та «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Тобто, суд приходить до висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком.

Тобто, право на пенсію виникло ще при призначенні пенсії, а отже з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати вказаної пенсії відсутні, а отже з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року позивачу, який займає посаду в органі місцевого самоврядування, тобто на посаді та умовах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», призначена пенсія не виплачувалась відповідачем неправомірно.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2016 року у справі №333/6710/15-а.

Статтею 1 Закону №1058-І V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Ст. 64 Конституції України передбачає обмеження соціально-економічних прав (в тому числі зупиненням дії законів та їх окремих положень) на певний строк лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Водночас, на момент прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» й до виникнення спору такий стан в Україні у передбаченому законом порядку запроваджено не було, встановлення обмежень щодо отримання пенсії деяким категоріям громадян є порушенням конституційних вимог щодо рівності всіх громадян, ставить громадян у нерівні умови, що також є порушенням принципів правової держави.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Ст. 14 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Водночас, всупереч ст. 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на його рід занять припинено виплату пенсії в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки. Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останнім права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» №10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» /Willis v. the United Kingdom/, заява №36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Ст. 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини поняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння.

Таким чином, запроваджені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №911-VІІІ від 24.12.2015 року та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213- VІІІ від 02.03.2015 р. тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбачених законом України «Про державну службу» суперечать ст.14, ст. 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат, ст.ст.22,46,58 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат, а також основоположним принципам, закріпленим у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.

Відповідно до роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. У його рішеннях зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004).

Згідно п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України (254к/96-ВР) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами».

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч.2 ст.3 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Застосування правових норм про строки звернення до адміністративного суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як видно з позовної заяви та доданих документів відповідач направив відповідь № 28/Л-02-01-08 позивачу 22 лютого 2018 року з роз'ясненнями періоду і підстав відновлення пенсії.

З урахуванням наведених норм законодавства про порушення прав у сфері соціального забезпечення позивачем позов був направлений до суду за захистом своїх прав 03 серпня 2018 року, тобто в межах шестимісячного строку, а отже, позивачем строк щодо звернення до суду не пропущений.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав відповідь № 1270-Л-01 від 23 квітня 2018 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на свою каргу 02 травня 2018 року, а позов був направлений позивачем до суду за захистом своїх прав 03 серпня 2018 року, тобто в межах тримісячного строку, а отже, позивачем строк щодо звернення до суду не пропущений.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, місцезнаходження: Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17, про визнання протиправним та скасування рішення оформленого у вигляді листа № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про відмову у виплаті пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року, оформлене у вигляді листа № 28/Л-02-01-08 від 22 лютого 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка виразилась у не виплаті пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року.

Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити позивачу належні суми пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2016 року, з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169496).

Рішення прийнято в порядку письмового провадження повний текст виготовлено 21 листопада 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями293,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.