Рішення № 78065568, 23.11.2018, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

606/2008/18

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 листопада 2018 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Малярчука В.В.

при секретарі Зіньковській Н.Д.

розглянувши письмово у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кобиловолоцької сільської ради, третя особа: приватний нотаріус Теребовлянського районного нотаріального округу Гордєєва Л.І. про визнання права власності на спадкове майно, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою доКобиловолоцької сільської ради, третя особа: приватний нотаріус Теребовлянського районного нотаріального округу Гордєєва Л.І. про визнання права власності на спадкове майно, в якій просить визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1 після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, мотивуючи тим, що вона не може отримати у нотаріальній конторі свідоцтва про право власності на дане майно, а тому змушена звернутися з позовом до суду.

Позивач подала до суду заяву про слухання справи у її відсутності, в якій вказали, що позовні вимоги підтримує та просять їх задовільнити.

Представник відповідача Кобиловолоцької сільської ради у судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься заява про слухання справи у його відсутності, проти позовних вимог не заперечує.

Приватний нотаріус Теребовлянського районного нотаріального округу Гордєєва Л.І. в судове засідання не з'явився, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, але не повідомила суд про причини своєї неявки.

Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Кобиловолоцької сільської ради народних депутатів 10 вересня 1991 року, про те, що ціле домоволодіння, яке розташоване у АДРЕСА_1, дійсно належав колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_5 та складається з 2-х членів.

Колгоспний двір, головою якого була ОСОБА_5, знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Згідно довідки від 07 травня 2018 року № 370 виданої виконкомом Кобиловолоцької сільської ради ОСОБА_1 про те, що станом на 1991 рік на час видачі свідоцтва на право власності в будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року - голова колгоспного двору, дочка - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, зять - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про власність", майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до підпункту "а" та "б" пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до частини 1 статті 120 Цивільного кодексу України (редакція 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Враховуючи вище наведене слідує, що власниками домоволодіння, що на АДРЕСА_1, були ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із врахуванням рівності їх часток відповідно до частини 2 статті 123 Цивільного кодексу України (редакція 1963 року).

Таким чином, із вищевказаного вбачається, що кожному із власників домоволодіння, що в АДРЕСА_1, які проживали в ньому станом на 15 квітня 1991 року із врахуванням їх часток відповідно до частини 2 статті 123 Цивільного кодексу України (редакція 1963 року), належало на праві спільної сумісної власності, з яких ОСОБА_5, як голові колишнього колгоспного двору належало 1/3 частка вищевказаного будинковолодіння, іншим співвласникам - належало по 1/3 частці вищевказаного будинковолодіння.

Таким чином ОСОБА_5 як член колишнього колгоспного двору мала право на 1/3 частку у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 як член колишнього колгоспного двору мала право на 1/3 частку у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 як член колишнього колгоспного двору мав право на 1/3 частку у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Після смерті ОСОБА_5, її дочка ОСОБА_7 прийняла спадщину, але не оформила за собою спадкових прав у встановленому законом порядку.

Отже, ОСОБА_7 мала право власності на 1\3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, як член колгоспного двору та мала право власності на 1\3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до ст. 526 ЦК Української РСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Оскільки відповідно до ч. 1,2 ст. 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1, частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України (редакція 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що є часом відкриття спадщини на належне їй майно.

Після смерті ОСОБА_7 її чоловік ОСОБА_4 прийняв спадщину, але не оформив за собою спадкових прав у встановленому законом порядку. ОСОБА_4 мав право власності на 1\3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, як член колишнього колгоспного двору та мав право власності на 2\3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_7.

За життя ОСОБА_4 13 липня 2009 року склав заповіт, яким заповів житловий будинок по АДРЕСА_1 та все своє майно, яке буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що він матиме право, в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_9.

Даний заповіт на день смерті ОСОБА_4 не змінювався і не скасовувався.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що є часом відкриття спадщини на належне йому майно.

ОСОБА_9 29 травня 2017 року подав заяву в нотаріальну контору про не бажання спадкувати за заповітом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Позивачка фактично вступила в оперативне управління спадковим майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Постановою виданої приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Гордєєвою Л.І. № 453/02-31 від 16 травня 2018 року було відмовлено ОСОБА_1 у вчинені нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у зв'язку з тим, що житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є колгоспним двором.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспор'юється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі викладеного, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги слід задовільнити, визнавши право власності за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителькою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, суд відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись 4, 10, 12, 13, 76, 80, 258, 259, 263-265, 268, 273, 355 ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 526, 527, 529, 549 ЦК Української РСР, п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року, 392, 1261, 1268 ЦК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителькою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що у АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4.

Повернути позивачу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительці АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, із Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, що складає 733 грн. 50 коп., сплаченого при поданні позову на підставі квитанції № 84 від 05 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Тернопільського апеляційного суду через Теребовлянський районний суд.

Розяснити учасникам справи, що інформацію щодо справи що розглядається вони можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://tr.te.court.gov.ua.

Головуючий В.В.Малярчук