Рішення № 78061352, 16.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________ Справа № 520/5982/17

Провадження № 2/520/1726/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2018 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Огренич І.В.

при секретарі - Бусленко О.О.

за участю представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просить здійснити поділ спільного майна подружжя, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а саме ? частину квартири №141, що розташована: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, будинок №2, загальною площею 58,8 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., зареєстрована на ім’я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2009 року, зареєстровано в реєстрі за №3504, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, визнавши за кожним право власності на ? частку вказаної квартири. При цьому позивачка посилається на те, що з 05 жовтня 2002 року вона знаходилась з відповідачем у шлюбі. Рішенням Київського райсуду м.Одеси від 08.07.2013 року шлюб між сторонами розірваний. 03 грудня 2009 року була придбана спірна квартира, ? частина якої оформлена на мати відповідача – ОСОБА_5, а ? частина оформлена на ОСОБА_4 та була придбана за рахунок сімейних заощаджень, що були накопичені подружжям. Оскільки ? частини квартири №141, що розташована: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, будинок №2 була придбана в період шлюбу, належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу, ОСОБА_3 посилаючись на ст.ст.57,59-63,69-71 СК України, звернулась до суду з даним позовом.

Представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що спірну квартиру він придбав за особисті кошти, які отримав з продажу квартири №63 по вул. 25 Чапаєвської дивізії, в будинку №3/1, яка належала ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 лютого 1995 року, а тому спірна частина квартири є його особистою власністю.

Представник відповідача також просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

3-я особа: ОСОБА_5 також просила у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з п.п. 9 п. 1 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як встановлено у судовому засіданні, 05 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладено шлюб, який рішенням Київського райсуду м.Одеси від 08.07.2013 року розірвано.

27 серпня 2004 року у сторін народився син – Святослав, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого виконкомом Сербківської сільскради Комінтерновського району Одеської області 22.09.2004 року, актовий запис №16.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до. п. 24 вищевказаної постанови, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, які були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до договору купівлі продажу від 03 грудня 2009 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали в рівних частках квартиру №141, що розташована: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, будинок №2, продаж вчинено за 15027 гривень. Вказаний договір засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно витягу з Державного реєстру №8027120, дата видачі 03.12.2009 року 14.13годин.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідач на підтвердження того, що спірна квартира не є спільною власністю подружжя та була придбана за кошти із продажу дошлюбного майна, яке належало відповідачу та його матері – ОСОБА_5 надав засвідчену копію договору купівлі продажу, з якого вбачається, що за 50 хвилин до придбання спірної квартири, 03 грудня 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_8 купила квартиру №63 по вул.25 Чапаєвської дивізії, в будинку №3/1, яка належала ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 лютого 1995 року. Продаж вчинено за 25350 гривень. Вказаний договір засвідчений також приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Згідно витягу з Державного реєстру №806653, дата видачі 03.12.2009 року 13.22 годин.

З вищевказаних договорів купівлі-продажу достовірно встановлено, що ? частина квартири №141, що розташована: м.Одеса, вул.Ак.Корольова, будинок №2, яка була придбана в період шлюбу між сторонами, є особистою власністю відповідача.

Доводи позивачки, що спірна частина квартири є спільною сумісною власністю, безпідставні, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а надання нотаріальної згоди на придбання майна не є підставою для набуття права власності.

При розгляді даної справи сторонам пропонувалось вирішити справу мирним шляхом, враховуючи інтереси спільної дитини - Святослава, відповідач на початку слухання справи пропонував відповідачці кошти в розмірі 4000 доларів США, в подальшому пропонував оформити спірну частину квартири на дитину, однак позивачка відмовилась від пропозицій, в зв’язку з чим сторони не змогли домовитись і врегулювати спір мировим шляхом.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 5 ст. 263 ЦПК України передбачає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому суд зазначає, що ст. 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доказування та надання доказів, а саме, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При таких обставинах суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_3 недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10,12,13,18,81,211,247,258,259,273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимогОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Огренич І. В.