Рішення № 78056821, 14.11.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6170/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2018 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Мисько С.М.

за участю: позивача ОСОБА_1,

та представника відповідача

прокуратури Львівської області ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (81105 с. Наварія, вул. Зелена №3, Пустомитівського р-ну, Львівської області; ІПН: НОМЕР_1) до Держави України, в особі Державної казначейської служби України (01601 м. Київ , вул. Бастіонна, №6; код за ЄДРПОУ: 37567646), Прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка 17/19, код за ЄДРПОУ: 02910031), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Міністерство Юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Міністерство Юстиції України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує на те, що старшим слідчим СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 поводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 13.04.2018 року за №42018141040000083 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3.ст.365, ч.3 ст. 382, ч.2 ст. 366 КК України. Процесуальним керівником у межах даного провадження є прокурор Прокуратури Львівської області І.М.Шинкарчук. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілим. Стверджує, що дане кримінальне провадження стосується невиконання судових рішень, перевищення влади та службових повноважень, службове підроблення посадовими особами в межах кримінального провадження №12013150090001476 по захопленню державного майна, яке вибуло з управління держави поза її волею та не повернене по рішенню судів Державі Україна, а також рухомого та нерухомого майна позивача, яке належало йому на праві власності, що спричинило шкоду в особливо великих розмірах та, в подальшому, приховування злочину правоохоронним органом з метою, на думку позивача, отримання неправомірної вигоди. Вважає, що ОСОБА_4 Львівської області порушено вимоги ЗУ «Про прокуратуру» та ст.2 КПК України в частині швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування та судового розгляду. Зазначає, що у вказаній справі не проведено жодних слідчих, процесуальних дій відповідно статті 94 КПК України. Натомість, постановою слідчого дане кримінальне провадження закрито, яку позивач до сьогоднішнього дня не отримав. Ухвалою слідчого судді постанову слідчого скасовано. Даною ухвалою було встановлено, що слідчим неналежно проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42018141040000083, останнім не виконано ряд слідчих дій. Позивач вважає, що такою бездіяльністю слідчого та прокурора йому завдано моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн., яка полягає у тому, що ОСОБА_1 був вимушений неодноразово звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, постійно з цього приводу переживав та отримав душевні страждання. Тому просить позов задовольнити.

24 вересня 2018 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_4 Львівської області надійшов відзив на позов, згідно якого такий вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки не конкретизовано, яким органом вчинені протиправні дії та в чому полягає їх протиправність. Відповідач вважає, що постанови про закриття кримінальних проваджень скасовувались для з'ясування додаткових обставин і вчинення додаткових процесуальних дій з метою перевірки всіх доводів позивача. При цьому, предметом судового розгляду у вказаних судових справах є саме постанови слідчого про закриття кримінального провадження, а тому, вказані судові рішення не можуть свідчити про незаконність рішень, дій чи бездіяльності прокуратури. Вказують, що жодним судовим рішенням не визнано неправомірними дії прокурора. ОСОБА_1 також зазначає, що органом досудового розслідування з умислом не проведено слідчих дій, при цьому не зазначає яких саме дій не проведено, не наводить докази в підтвердження вказаного. Відтак, у позові не зазначено якими саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів, зокрема прокуратури завдано моральну шкоду позивачеві та не зазначено докази, які це підтверджують. Окрім того, зазначили, що позивач не долучає жодних доказів, які б підтверджували настання вищевказаних негативних наслідків (в тому числі висновків експертиз щодо стану здоров'я) та не зазначає в чому полягають погіршення стану здоров'я, негативний вплив на звичайним ритм життя, втрата можливостей.

24 вересня 2018 року на адресу суду ОСОБА_1 скеровано відзив на позов. Згідно поданого відзиву позивач наголосив, що прокуратура, як єдина система України діє відповідно ЗУ «Про прокуратуру», наділена правами та обов'язками, які зобов'язана виконувати в межах передбачених Конституцією України та законів України. Натомість, вважає, що прокуратура Львівської області не тільки не виконує покладені Державою на неї функції, а є органом, який сприяє злочинним організаціям (ст. 256 КК України). Вважає твердження прокуратури Львівської області, викладені у відзиві помилковими. Слідчий суддя в ухвалі від 13.08.2018 року справа № 461/5667/18 зазначив про порушення слідчим істотних вимог кримінального процесуального закону, всіх заходів для повного та всебічного дослідження обставин справи, неповноту досудового розслідування при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження. Заперечує посилання відповідача на незрозумілу йому експертизу, так, як в даному кримінальному провадженні позивачем не заявлялося клопотань про проведення експертиз та, наскільки йому відомо, слідчий прокуратури Львівської області не звертався до слідчого судді, щодо проведення експертизи. Окрім того, заперечує посилання прокуратури на неконкретизованість вимог позивача. Звертає увагу, що в позовній заяві вказано одну постанову про закриття кримінального провадження, одне судове рішення (судова справа) про скасування постанови про закриття кримінального провадження. Разом з тим, доповнив, що моральна шкода відшкодовується відповідно ст. 1176, ст.23 ЦК України, ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в редакції Протоколу №11) практики ЄСПЛ «Горбені проти ОСОБА_5», Правового висновку ВСУ від 22.06 2017 у справі №6- 501цс17.

В судовому засіданні, яке відбулось 31 жовтня 2018 року оголошена перерва до 14 листопада 2018 року, оскільки ухвалою судового засідання від 31 жовтня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та залучено до участі у справі Міністерство Юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

14 листопада 2018 року у судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

14 листопада 2018 року у судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_4 Львівської області ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Міністерство Юстиції України у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Суд, заслухавши виступи сторін, повно та всебічно з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженими в судовому засіданні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Старшим слідчим СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 поводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 13.04.2018 року за №42018141040000083 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3.ст.365, ч.3 ст. 382, ч.2 ст. 366 КК України.

Процесуальним керівником у межах даного провадження є прокурор Прокуратури Львівської області І.М.Шинкарчук.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілим.

За результатами проведення досудового розслідування 27 червня 2018 року постановою слідчого СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 кримінальне провадження №42018141040000083 від 13.04.2018 року закрито.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді із скаргою на постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 13 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 від 27 червня 2018 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42018141040000083 від 13.04.2018 року задоволено та скасовано вказану постанову.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, що встановлено ст. 5 ЦПК України.

Позивач просить стягнути моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн., завдану внаслідок постановлення 27 червня 2018 року слідчим слідчого СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42018141040000083 від 13.04.2018 року.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першої ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті і така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що оскільки підставою для відшкодування шкоди позивач зазначав бездіяльність працівників ОСОБА_4 Львівської області в частині неналежного виконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.

Разом з тим, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-440-цс16.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідачів та спричинення моральної шкоди позивачу.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність вищевказаних обставин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачами зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, на підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його переконання, свідчать про незаконність і протиправність дій (бездіяльності) працівників прокуратури.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що працівники ОСОБА_4 Львівської області не проведено слідчих дій в порушення ЗУ «Про прокуратуру», порушено вимоги статті 2 КПК України та постановою від 27 червня 2018 року закрито кримінальне провадження, внесеного до ЄРДР за №42018141040000083 від 13.04.2018 року.

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на оскарження рішення слідчого та звернувся до слідчого судді із скаргою на постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 13 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ прокуратури Львівській області ОСОБА_3 від 27 червня 2018 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42018141040000083 від 13.04.2018 року задоволено та скасовано вказану постанову.

Суд зазначає, що скасування процесуального рішення слідчого або органу прокуратури не є безумовним доказом неправомірності такого процесуального рішення, дії або бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Окрім цього, ця обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вищезазначене свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає ОСОБА_1, по своєму інтерпретуючи зміст частини 6 статті 1176 ЦК України.

Окрім цього суд зазначає, що позивач не надав достатніх і допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому ОСОБА_4 Львівської області моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи з вищезазначеного, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.

Такі висновки збігаються з позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо покликання позивача на рішення Європейського Суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти ОСОБА_5», то слід зазначити, що справа, яка розглядалась стосувалась двох рішень, якими директор середньої школи відмовив заявникам у дозволі на відкриття мовної школи виключно на підставі їхнього громадянства, скасовані Верховним адміністративним судом – у своїх повторних зверненнях заявники нагадали адміністративним органам про їхній обов'язок приймати рішення відповідно до правових норм, порушення яких призвело до скасування оспорених рішень, - чинне на той час законодавство ОСОБА_5 не передбачало будь-яких особливих вимог для громадян ЄЕС, які мали бажання відкрити таку школу в ОСОБА_5, крім вимоги, що стосувалася і громадян ОСОБА_5 (наявність диплома про вищу освіту). Цю вимогу заявники виконали.

Органи державної влади ОСОБА_5, понад п'ять років ухиляючись від вжиття необхідних заходів щодо виконання остаточного і чинного судового рішення у даній справі, позбавили положення пункту 1 статті 6 їхньої доцільності.

Суд наголосив, що виконання рішення, ухваленого судом, має розглядатися як складова частина «судового розгляду», передбаченого статтею 6, - важливість цього принципу в контексті адміністративного провадження - обов'язок адміністративних органів виконати рішення найвищого адміністративного суду держави.

Тобто, слід прийти до висновку, що правовідносини, які були предметом розгляду у справі Європейським судом з прав людини жодним чином не кореспондуються із правовідносинами, які виникли у даному спорі.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стосовно покликання ОСОБА_1 на порушення ОСОБА_4 Львівської області норм вказаної статті, то суд вважає таке не підтвердженим доказами.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачем не надано об’єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди у причинному зв’язку з діями відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої ним суми моральної шкоди з відповідачів, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Також, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (81105 с. Наварія, вул. Зелена №3, Пустомитівського р-ну, Львівської області; ІПН: НОМЕР_1) до Держави України, в особі Державної казначейської служби України (01601 м. Київ , вул. Бастіонна, №6; код за ЄДРПОУ: 37567646), Прокуратури Львівської області (79005, м. Львів, пр. Шевченка 17/19, код за ЄДРПОУ: 02910031), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Міністерство Юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про відшкодування моральної шкоди – відмовити повністю.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: 81105 с. Наварія, вул. Зелена №3, Пустомитівського р-ну, Львівської області; ІПН: НОМЕР_1.

Відповідач: Держава України в особі Державної казначейської служби України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач: ОСОБА_4 Львівської області, місце знаходження: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – Міністерство Юстиції України місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2018 року.

Суддя І.Р.Волоско.