Рішення № 78055463, 23.11.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16570/17

Провадження № 2/344/1918/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.

за участі секретаря судового засідання Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування шкоди та стягнення винагороди за безпосередню участь в Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до відповідача до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування шкоди та стягнення винагороди за безпосередню участь в Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, в обґрунтування якого зазначив, що на виконання Указу Президента України від 22.07.2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», позивача було призвано на військову службу до в/ч пп В-0120, що підтверджується довідкою від 23.09.2014 року № 4/2779. Згідно наказу № 126 від 31.08.2014 року, позивач, старший солдат ОСОБА_1 приступив до виконання службових обовязків - старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально- технічного забезпечення 5 батальйону територіальної оборони, ВОС - 8376702А.

31.08.2014 року позивача та інших військовослужбовців було направлено (відряджено) в м. Артемівськ Донецької області в в/ч А 2730 , що підтверджується витягом з наказу № 126 від 31.08.2014 року. Згідно данного наказу, позивач прибув у в/ч А 2730 01.09.2014 року. Дана військова частина в той час вже приймала участь у АТО, про що свідчить витяг з наказу Генерального штабу ЗСУ від 30.07.2014 року «Про внесення змін до наказу Генерального штабу ЗСУ від 20.06.2014 року «Про залучення сил та засобів ЗСУ до безпосередньої участі в АТО». Згідно данного наказу було залучено до безпосередньої участі в антитерористичній операції сили і засоби військових частин: А 0598, А 03074, А 1589, А2730, А 4176, що підтверджується телеграммою від 13.08.2014 року.

Позивач вважався таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків з 01.09.2014 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 2730 від 02.09.2014 року № 160. З 02.09.2014 року позивача зараховано на продовольче забезпечення. У даній військовій частині ОСОБА_1 перебував та виконував свої службові обов'язки до 17.10.2014 року. Крім нього у відрядження у м. Артемівськ до військової частини А2730 були направлені: ст. сержант ОСОБА_2, рядовий ОСОБА_3, рядовий ОСОБА_4, старшим групи був призначений майор ОСОБА_5, пізніше до них приєднався ОСОБА_6, який також був направлений в/ч п/п В0120 в відрядження в м. Артемівськ до військової частини А 2730. У військову частину п/п В0120 позивач повернувся з 20.09.2014 року.

13.11.2017 року позивач звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 10.11.2017 року щодо надання копії атестата військовослужбовця, з якого чітко б вбачалося, чим лише було забезпечено позивача. Однак відповідач проігнорував дану вимогу закону та в пятиденний термін не надав ні відповіді на адвокатський запит, ні копії атестата військовослужбовця. З відповіді відповідача від 30.11.2017 року вбачається, що 24.11.2017 року ним було знищено прихідні-розхідні документи по речовій службі. Згідно закону відповідач до 20.11.12017 року мав надати один з цих документів на адвокатський запит та достеменно знав що з приводу неотримання позивачем військової форми у них виник спір. Серед цих документів є й оригінал аттестата військовослужбовся ОСОБА_3 , з яким у відповідача є наявний спір.

Згідно переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та орагнізацій із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом МЮУ від 12.04.2012 року № 587/5, вказані документи у разі виникнення спорів (суперечок, порушення кримінальних справ, відкриття судами провадження у правах) - зберігаються до ухвалення остаточного рішення. Позивач вказує, що відповідач умисно знищує докази по справі, щоб уникнути матеріальної відповідальності.

Відповідно до Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках, і знаках розрізнення, санітарно-господарському майнф, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.

Однак позивачу та ряду його товаришів після їх мобілізації та подальшого направлення у відрядженні у м. Артемівськ Донецької області в в/ч А 2730 не було надано навіть військової форми. Позивач був вимушений за власні кошти придбати як військову форму (літню і зимову) так і інше майно, що відноситься до речового забезпечення військовослужбовців. На прохання батька позивача ОСОБА_7 позивачу було придбано 03.09.2014 року літню форму та предано її в зону проведення АТО в м. Артемівськ Донецької області в в/ч 2730. Згідно накладної № 0314 від 03.09.2014 року вартість форми становила 7770грн. Крім того, коли позивач прибув у військову частину п/п В0120, то сам придбав собі зимову форму, вартість якої згідно накладної № 0541 від 20.10.2014 року становила 8900грн.

Оскільки речовим забезпеченням забезпечити позивача повинні були при проходженні ним військової служби, то таким чином позивачу фактично було завдано матеріальну шкоду в розмірі 16670грн., яку відповідач має відшкодувати позивачу.

Відповідач повинен був здійснювати матеріальне забезпечення 5 батальйону територіальної оборони, ВОС - 8376702А, в який входила вйськова частина п/п В0120, що передбачено Положенням «Про військові комісаріати» та Указом Президента «Про затвердження положення про територіальну оборону України», так і встановлено ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської обалсті від 05.10.2017 року у справі № 344/1656/17, з посиланням на лист Міністерства оборони України. Крім цього дана обставина є загально відомою, оскільки дана інформація міститься в заяві пресс-служби МОУ опублікований 30.04.2014 року на урядовому порталі.

Після того, як 5 батальйон територіальної оборони (в який входила і військова частина п/п В0120) було розформовано (січень 2016 року), позивача було направлено для продовження служби в іншу військову частину. Під час цього позивач продовжував приймати участь в АТО, був поранений, отримав військові нагороди. 08.09.2015 року позивача було демобілізовано. 29.09.2015 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_2 учасника бойових дій. Внаслідок отриманого на військовій службі поранення він став інвалідом 3 групи. 29.03.2017 року позивачу було видано посвідчення ветерана- інваліда війни серії НОМЕР_3.

Після демобілізації, позивач довідався, що відповідачем неправильно було проведено виплату грошової винагороди за період участі в антитерористичній операції під час перебування в відрядженні у м. Артемівськ Донецької області в в/ч А2730 з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року (46 діб).

Про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції в період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року свідчить Довідка № 356 від 21.10.2014 року , накази № 126 від 31.08.2014 року, № 160 від 02.09.2014 року, № 202 від 16.10.2014 року та телеграмма про витяг з наказу Генерального штабу ЗСУ від 30.07.2014 року . тана обставина частково підтверджується також судовими рішеннями в справа № 876/5770/16, №876/792/16.

Ряд долучених до позову письмових документів позивачем свідчить про те, що грошова винагорода за період його безпосередньої участі у антитерористичній операції в період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року не виплачувалась в належному розмірі відповідно до Постанови КМУ № 158 від 04.06.2014 року «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». Зокрема згідно довідки № 10/4577 від 06.07.2017 року щомісячна додаткова грошова винагорода за вересень 2014 року складала 381грн., за жовтень 381грн. (що за 16 днів довтня складає 196,65грн.). За вересень 2014 року позивачу не доплачено 2619грн., за 16 днів довтня 2014 року - 1351,74грн., тобто за 46 днів участі позивача в антитерористичній операції йому не було виплачено грошові винагороди в розмірі 3970,74грн. на підставі наведенного просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача в користь позивача завдану матеріальну шкоду в розмірі 16670грн. та недоплачену грошову винагороду за безпосередню участь в Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року в розмірі 3970,74грн., стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, посилаючись на письмове заперечення (а.с.123-125), вказав, що позивач не надав суду доказів того, що у період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року не мав по місцю проходження ним військової служби, тобто військової частини - польова пошта В0120 певного виду дисциплінарних стягнень, які передбачені п. 15.8 Наказу МОУ від 11.06.2008 № 260. Під час проходження позивачем служби у військовій частині польова пошта В0120 наказ про виплату йому надбавки за виконання особливо важливих завдань, як того вимагає п. 15.9 наказу МОУ № 260 від 11.06.2008 року не видавався, а тому стягнення цієї надбавки з правонаступника розформованої військової частини є таким, що не відповідає очевидним документам. Посилання позивача на невидання йому речового майна також не заслуговує на увагу, оскільки надані ним суду накладні на обмундирування та інше речове майно, є таким, яким не забезпечуються військовослужбовці згідно норми № 1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців ЗСУ. Зокрема Чоботи гумові, які куплені позивачем згідно накладної від 03.09.2014 року являються інвентарним спорядженням та здається після їх видачі на склад військової частини. Такі види речового майна як каремат, наплічники, накидка дощова, не входить до норми № 1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців ЗСУ (бойовий единий комплект). Тушонка свинно-говяжа на суму 500грн. не є речовим майном, а є продовольчим забезпеченням військовослужбовців. Накладна від 20.10.2014 року про закупку ОСОБА_1 предметів обмундирування взагалі не береться до уваги, оскільки вказані види позивачем було закуплено після повернення із зони проведення АТО, а позовні вимоги зводяться до стягнення завданої шкоди під час виконання позивачем завдань в зоні проведення АТО. Позивачем не надано доказів того, що при службі у військовій частині польова пошта В0120 він не був забезпечений будь-яким речовим майном.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з копією довідки № 4/2779 від 23.09.2014 року на виконання Указу Президента України від 22.07.2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», ОСОБА_1 було призвано на військову службу до в/ч пп В-0120 з 31.08.2014 року (а.с.34).

Згідно копії витягу з наказу № 126 від 31.08.2014 року, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, зокрема, солдата ОСОБА_1, призваного 31.08.2014 року - старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5 батальйону територіальної оборони, ВОС - 8376702А. Вважати таким, що 31.08.2014 року справи та посаду прийняв і приступив до виконанн службових обовязків за посадою з посадовим окладом 605грн. на місяць шпк «старший солдат». Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 125% посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (а.с.36).

Даним наказом ОСОБА_1 та інших військовослужбовців відряджено в м. Артемівськ Донецької області в в/ч А 2730.

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини А 2730 від 02.09.2014 року № 160, ОСОБА_1 прибув та приступив до виконання службових обов'язків з 02.09.2014 року, також ОСОБА_1 зараховано на продовольче забезпечення військовослужбовців віцськово частини п/п В0120 (а.с.37,38).

З копії телеграми від 13.08.2014 року (а.с.35) вбачається, що відповідно до наказу Генерального штабу ЗСУ від 30.07.2014 року «Про внесення змін до наказу Генерального штабу ЗСУ від 20.06.2014 року «Про залучення сил та засобів ЗСУ до безпосередньої участі в АТО», залучено до безпосередньої участі в антитерористичній операції сили і засоби військових частин: А 0598, А 03074, А 1589, А2730, А 4176.

У військовій частині А2730 ОСОБА_1 перебував та виконував свої службові обов'язки до 17.10.2014 року, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини А2730 № 202 від 16.10.2014 року (а.с.39), та прибув з відрядження з м. Артемівськ у військову частину - польова пошта В0120 18.10.2014 року, що підтверджується копією витягу з наказу № 177 від 20.10.2014 року (а.с.40).

Як зазначено в позові, після того як 5 батальйон територіальної борони (в який входила і військова частина п/п В0120) було розформовано (січень 2016 року), ОСОБА_1 було направлено для продовження служби в іншу військову частину. Під час цього він продовжував приймати участь в АТО, був поранений (а.с.67,68, 69,70,71,72,73,74,75,76), отримав військові нагороди (а.с.64,65).

В судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду пояснили, що ОСОБА_1 В період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року виконував спеціальні завдання, пов"язані з антитерористичною діяльністю, брав участі у проведенні заходів щодо запобігання терористичним проявам та їх припинення.

08.09.2015 року ОСОБА_1 було демобілізовано (а.с.41).

29.09.2015 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_2 учасника бойових дій. Внаслідок отриманого на військовій службі поранення він став інвалідом 3 групи. 29.03.2017 року позивачу було видано посвідчення ветерана- інваліда війни серії НОМЕР_3 (а.с. ).

Позивач вказує, що в порушення вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час проходження військової служби його не було забезпечено за рахунок держави речовим майном відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України норм, тому він змушений був самостійно за свої кошти придбати все необхідне для проходження служби, фактично було завдано відповідачем матеріальну шкоду в розмірі 16670грн., яку йому не відшкодовано по даний час.

В обгрунтування заявлених вимог позивачем подані накладні.

Згідно накладної № 0314 від 03.09.2014 року вартість форми становила 7770грн. Крім того, як зазначив позивач, коли він прибув у військову частину п/п В0120, то сам придбав собі зимову форму, вартість якої згідно накладної № 0541 від 20.10.2014 року становила 8900грн.

Суд вважає, що подані позивачем докази в обгрунтування відшкодування шкоди є неналежними, оскільки відомості про приватного підтприємця ОСОБА_8 В Єдиному реєстрі фізичних осіб-підприємців відсутні.

13.11.2017 року представник позивача звернувся до Івано-Франківського обласного військового комісаріату з адвокатським запитом від 10.11.2017 року щодо надання довідки в якій зазначити які виплати проводились ОСОБА_1 в період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року за час проходження військової служби (знаходження у відрядженні в в/ч А2730 м. Артемівськ) в/ч п/п В 0120, зазначити причини не надання ОСОБА_1 військової форми та спорядження, надати копію атестата військовослужбовця (а.с.56).

З відповіді Івано-Франківського обласного військового комісаріату від 30.11.2017 року № 1/8409 вбачається, що із Акту про виділення для знищення документів, що не підлягають зберіганню від 24.11.2017 року прихідні-розхідні документи по речовій службі, в т.ч. атестати розформованої військової частини - польова пошта В0120, які знаходились на зберіганні в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті були знищені встановленим порядком. Встановити причини не видання командируванням військової частини - польова пошта В020 ОСОБА_1 предметів речового спорядження (обмудирування) не вдається можливим, оскільки військовий комісаріат такою інформацією не володіє (а.с.59,60-61).

У відповідності до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014р. № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" встановлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Згідно довідки № 10/4577 від 06.07.2017р., яка міститься в матеріалах справи, щомісячна додаткова грошова винагорода за вересень 2014 року складала- 381,00 грн., а за жовтень- 381,00 грн. (а.с.63).

Оскільки, позивачу грошова винагорода за період його безпосередньої участі в антитерористичній операції в період з 01.09.2014 року по 16.10.2014року не виплачена, то за вересень 2014 року йому не доплачено 2619 грн., а за 16 днів жовтня 2014 року - 1351,32грн. (3000 грн. : 31 день х 16 днів - 224грн.) Тобто за 46 днів (з 01.09.2014року по 16.10.2014року) його участі в антитерористичній операції позивачу не було виплачено грошової винагороди в розмірі 3970,74грн.

Суд відхиляє доводи про те, що ОСОБА_1 не виконував спеціальних завдань, пов"язаних з антитерористичною діяльністю, не брав участі у проведенні заходів щодо запобігання терористичним проявам та їх припинення, а тому не має права на отримання надбавки за виконання особливо важливих завдань, оплата яких передбачена п.15.3 наказу Міністрерства оборони України від 11 червня 2008 року №260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сили України, так як спростовується даними, які містяться у матеріалах справи.

Також суд вважає, що позивачем не пропущено строку позовної давності звернення до суду з позовом, оскільки позивач ОСОБА_1 був демобілізований лише в вересні 2015 року та довідався, що відповідачем неправильно було проведено виплату грошової винагороди за період участі в антитерористичній операції під час перебування в відрядженні у м. Артемівськ Донецької області в в/ч А2730 з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року .

Відповідно до п.3. ч.2. ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином стягненню підлягають грн. коп. витрат на правову допомогу (3970,74 грн : 20640,74 грн = 0,1923 %; 2000.00 грн х 0,1923 % = 384 грн, 74 коп.)

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України,п. 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування шкоди та стягнення винагороди за безпосередню участь в Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення -задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного військового комісаріату, місце знаходження: м.Івано-Франківськ, вул.Довженка,21 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 недоплачену грошову винагороду за безпосередню участь в Антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01.09.2014 року по 16.10.2014 року в розмірі 3970 ( три тисячі дев"ятсот сімдесят) гривень 74 копійки та витрати на правову допомогу у розмірі 384 ( триста вісімдесят чотири) гривні 74 копійки.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Татарінова О.А.