Рішення № 78053720, 08.11.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/3761/18

Провадження 2/206/1119/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року в залі суду в м.Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДРІМКАР» про стягнення безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позову позивачем було зазначено наступне. 02 липня 2018 року між ним і ТОВ "ДРІМКАР" був укладений попередній договір купівлі - продажу транспортного засобу №0017, за яким сторони зобов’язались у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіль марки Renault, модель Duster, рік випуску 2015, на умовах попереднього договору. Згідно з пунктом 1.3 попереднього договору основний договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти основний договір і прийняття пропозиції другою стороною. Згідно з пунктом 1.5 попереднього договору сторони зобов’язались укласти основний договір «07» липня 2018 року за умови повного виконання ним пункту 2.1 попереднього договору. На виконання умов пункту 2.1 попереднього договору від 02.07.2018р. він здійснив оплату авансу відповідачу в сумі 45501 гривню 50 коп. Станом на 07.07.2018р. (передбачену попереднім договором дату укладання основного договору) основний договір між ним і відповідачем укладений не був, жодних повідомлень від відповідача про придбання чи не придбання транспортного засобу для його наступної передачі йому на його адресу не надходило, пропозиції про укладення основного договору сторонами не направлялись, що, з огляду на норми частини третьої статті 635 ЦК України, свідчить про припинення зобов’язань, встановлених попереднім договором. Враховуючи те, що зобов'язання між ним і відповідачем за попереднім договором припинились на підставі частини третьої статті 635 ЦК України, грошові кошти в сумі 45501 гривня 50 коп., сплачені ним на користь відповідача в якості авансу за попереднім договором, з огляду на положення статті 1212 ЦК України, є такими, що набуті без достатньої правової підстави (є безпідставно набутим майном) та підлягають поверненню йому (потерпілому). Керуючись викладеним позивач просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДРІМКАР" (ідентифікаційний код 42150380, місцезнаходження: 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 4/20, р/р № 26006010006864 в АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», код банка 313849) на його користь 45501 гривню 50 коп., суму безпідставно набутих грошових коштів (а.с.1-2).

14 серпня 2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДРІМКАР» надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ДРІМКАР» був укладений попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02 липня 2018 року №0017. Цей Договір укладено відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері купівлі-продажу транспортного засобу. Отже, договір, який був укладений між Позивачем та ТОВ «ДРІМКАР», повністю відповідає чинному законодавству України, а тому при вирішенні спору між сторонами повинні застосовуватись положення Договору. Договір містить детальний опис умов отримання предмета Договору, строк виконання зобов’язань та порядок сплати за предмет Договору. Укладаючи цей Договір, сторони погодились, що строк дії Договору зафіксований в пункті 1.5. Договору. Таким чином, умови купівлі продажу на підставі Договору та інформація про строк дії Договору викладені досить детально і ясно в Договорі. Тому, відповідач вважає, що позивач мав повну і достовірну інформацію про предмет Договору. Укладаючи Договір Позивач був ознайомлений зі строками зазначеними у п. 1.5. Договору. В пункті 1.5 Договору зазначено: «Сторони зобов'язуються укласти Основний договір «07» липня 2018 року, за умови повного виконання п. 2.1. цього Попереднього договору. Якщо на зазначену дату майно не буде придбано продавцем з метою його відчуження покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п'ятий) день після придбання продавцем майна, про що останній зобов’язується повідомити Покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення Основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення Основного договору сторони визначили «31» грудня 2019 р.» Таким чином не складно зробити висновок, що пропозиція щодо укладення основного договору має бути надіслана не пізніше 31.12.2019 року. А цей строк ще не настав. З огляду на вищезазначене грошові кошти у розмірі 45 501 гривень 50 коп. сплачені позивачем в якості авансу на поточний рахунок відповідача не можуть вважатися безпідставно набутим майном згідно положень ст.1212 ЦК України. Укладаючи попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02 липня 2018 року №0017 відповідач взяв на себе обов’язок одноразово для конкретної особи позивача підібрати автомобіль конкретної марки та комплектації придбати його та продати позивачу.». Саме тому дія ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на відносини позивача і відповідача у контексті виконання зобов’язань за попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу (а.с.22-25).

19 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що посилання відповідача на передбачену договором кінцеву дату надіслання пропозиції щодо укладання основного договору, яка має бути надіслана не пізніше 31 грудня 2019 року, не обґрунтована і не відповідає договору, оскільки пунктом 1.5 попереднього договору, датою укладання основного договору сторонами вже було визначено «07» липня 2018 року, за умови внесення замовником грошових коштів у розмірі 45501 гривні 50 коп., що і є узгодженою сторонами датою укладання основного договору. При цьому важливо зазначити, що кінцевою датою укладання основного договору за певних умов могло бути 31.12.2019 року, але в разі не виконання ним вимог п. 2.1 договору і не внесення грошових коштів на рахунок відповідача, але він свої зобов'язання за договором виконав повністю і своєчасно, тому мав всі підстави розраховувати на виконання відповідачем умов договору і укладання основного договору «07» липня 2018 року, але відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав. У зв'язку з тим, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав відповідно до пункту 1.5 попереднього договору і у зазначений в попередньому договорі строк, а саме. «07» липня 2018 року основний договір купівлі-продажу транспортного засобу сторони не уклали з вини відповідача, тому відповідно до положень ст. 635 ч. 3 ЦК України зобов'язання, встановлені попереднім договором, припиняються. Спірний договір укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, тому на дані правовідносини поширюється Закон України «Про захист прав споживачів». Твердження відповідача, про те що на правовідносини не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» є не обґрунтованим і не відповідає зазначеному закону (а.с.39-40).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому. Зазначив, що на його дзвінки відповідач не відповідає. Є і інші люди, які зверталися до відповідача про повернення коштів, оскільки була машина не в справному вигляді. Гроші повертати та розривати попередній договір відповідач відмовляється.

Відповідач не використав своє право бути присутнім у судовому засіданні, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України, судом була визнана обов’язкова явка сторін.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

16 липня 2018 року у даній справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів (а.с.7-8, 10).

28 липня 2018 року позивачем подано клопотання про забезпечення позову (а.с.12-14).

Ухвалою судді від 28 липня 2018 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на грошові кошти в сумі 45501 грн. 50коп. що знаходяться на розрахунковому рахунку №26006010006864 в АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», код банку 313849, який належить ТОВ «ДРІМКАР» (індетифікаційний код 42150380, місцезнаходження: 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 4/20) (а.с.15).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2018 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДРІМКАР» на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2018 року повернуто заявникові (а.с.23 виділені матеріали).

06.08.2018р., 27.08.2018р., 19.09.2018р. позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.17, 32, 41).

08 листопада 2018 року у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Під час розгляду справи судом, заслухано позивача, дослідженописьмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 (покупець) і ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ДРІМКАР» (продавець) було укладено попередній договір № 0017 купівлі-продажу транспортного засобу (а.с.3-4).

Пунктом 1.1. цього договору сторони обумовили, що сторони зобов’язуються у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу, (надалі також як «Основний договір») на умовах, встановлених у цьому попередньому договорі.

Пунктом 1.2. договору визначено, що транспортний засіб (далі за текстом «майно»), який продавець зобов’язується придбати у третіх осіб для його відчуження покупцеві за основним договором, та який являється предметом основного договору - марка Renault, модель Duster, рік випуску 2015, колір чорний, МТ, дизель, 4x4.

Відповідно до п. 1.3. цього договору визначено, що основний договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти основний договір і прийняття пропозиції другою стороною. .

Пунктом 1.5. визначено, що сторони зобов’язуються укласти основний договір 07 липня 2018 року за умовами повного виконання п. 2.1. цього попереднього договору. Якщо на зазначену дату майно не буде придбано продавцем з метою його відчуження покупцеві, то сторони визначили, що основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання продавцем майна, про що останній зобов’язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 31 грудня 2019 року.

Згідно п. 1.8. цей попередній договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до моменту укладення основного договору. Якщо укладення основного договору у визначений термін не відбулося, то попередній договір та передбачені ним зобов’язання втрачають чинність в день коли мав бути укладений основний договір, якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Пунктом 2.1. визначено, що на підтвердження дійсних намірів сторін на укладення основного договору в момент укладення попереднього договору покупець перераховує на поточний рахунок продавця кошти в розмірі 45501,50грн., а продавець своїм підписом під цим попереднім договором підтверджує отримання таких коштів.

Згідно п. 2.2 зазначена сума розцінюється сторонами, як аванс за основним договором, а при оформленні основного договору вартість майна, що підлягає сплаті покупцем/, буде зменшена на суму, сплаченої за цим договором.

02 липня 2018 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «ДРІМКАР» за договором № 0017 від 02.07.2018 року за т/з – автомобіль 45501,50грн., що підтверджується квитанцією № П117/6653987/1 від 02 липня 2018 року (а.с.5).

На підтвердження відмови відповідача повертати кошти за попереднім договором позивач надав фотокопії: попереднього договору № 0016 від 02.07.2018р. купівлі-продажу транспортного засобу укладеного між ОСОБА_4 і ТОВ «ДРІМКАР», квитанцію про перерахування коштів ОСОБА_4 на рахунок ТОВ «ДРІМКАР», заяви ОСОБА_4 на ім’я директора ТОВ «ДРІМКАР» з проханням повернути кошти сплачені за попереднім договором, відповідь ТОВ «ДРІМКАР» на ім’я ОСОБА_4 про те, що його звернення розглянуто, вони заперечують проти розірвання договору і здійснюють дії направлені на відбір та подальшу купівлю транспортного засобу, що є предметом договору (а.с.47-53).

Між тим, зазначені докази судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Таким чином, аналізуючи текст зазначених документів (а.с.47-53), суд приходить до висновку про відхилення таких доказів. Вказаного висновку суд дійшов з огляду на те, що вони не мають відношення до позивача та не стосуються предмету спору.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зробити висновок, що укладанням попереднього договору сторони при відсутності фактичної можливості укласти договір на той час зафіксували свої наміри, надавши їм статус взаємного зобов'язання, у певний термін укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, передбачених попереднім договором.

Таким чином, попередній договір не створив для сторін будь-яких матеріальних прав і обов'язків, крім одного зобов'язання - укласти протягом узгодженого терміну основний договір на заздалегідь визначених умовах.

За таких обставин, вчинений позивачем платіж жодним чином не пов'язаний з зобов'язанням та з виконанням зобов'язань саме по попередньому договору.

При цьому обов'язок у покупця сплатити грошову суму (частками або повністю), а у продавця - право вимагати сплати цієї суми виникає лише після укладення договору купівлі-продажу. Тобто, такий платіж, як аванс міг бути сплачений лише по основному договору, який так і не був ще укладений, оскільки не є авансом сума, передана покупцем продавцеві за попереднім договором.

Аванс - це частина платежу за договором (тобто частина платежу, який вчинює, покупець за договором купівлі-продажу продавцю до моменту передачі йому товару). Тобто, по відношенню до договорів купівлі-продажу "аванс" відповідає поняттю "попередньої оплати", визначення якої наведено у ст. 693 ЦК України, відповідно до якої така попередня оплата проводиться згідно з укладанням договору купівлі-продажу і у випадках, коли договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Отже, аванс є лише доказом, який посвідчує факт наявності грошового зобов'язання та зараховується в рахунок майбутніх платежів за таким грошовим зобов'язанням, тому його використання для забезпечення не грошового зобов'язання, яким є попередній договір, є неможливим, т.я. не відповідає чинному законодавству щодо правових підстав передачі авансу.

Тобто за попереднім договором кошти були отримані без достатніх правових підстав, оскільки попередній договір не відноситься до грошового зобов'язання, він тільки передбачає зобов'язання його сторін укласти в майбутньому основний договір.

Відтак, як встановлено п. 2.1 попереднього договору від 02 липня 2018 року, позивач передав, а відповідач отримав грошові кошти у сумі 45501,50грн. що є безпідставно набутими останнім.

Як передбачено ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Обов’язок повернути безпідставно отримане майно є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності. Тому наявність вини в поведінці особи, що безпідставно збагатіла, не вимагається. Означена цивільно-правова санкція застосовується і в тих випадках, коли безпідставне набуття майна є результатом події, поведінки самого потерпілого або третіх осіб.

При цьому, термін «майно», що вживається в частині першій статті, як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) – як матеріальних, так і нематеріальних.

Таким чином, грошові кошти були передані позивачем відповідачу, як аванс, що був встановлений, як ціна майна за основний договором, що її позивач мав сплатити відповідачу при укладанні основного договору, який на момент передачі грошових коштів ще не був укладений та до цього часу не уклався, то відповідні кошті фактично були отримані відповідачем без правових підстав, та відповідно підлягають поверненню позивачу.

Крім цього слід зазначити, що відповідно до п. 1.5 попереднього договору сторони зобов’язалися укласти основний договір 07 липня 2018 року за умовами повного виконання п. 2.1 цього попереднього договору. Якщо на зазначену дату майно не буде придбано продавцем з метою його відчуження покупцеві, то сторони визначили, що основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання продавцем майна, про що останній зобов’язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 31 грудня 2019 року.

Позивачем п. 2.1 попереднього договору виконано та сплачено кошти. Проте основний договір укладено не було, повідомлень про не придбання в цю дату майна відповідачем на адресу позивача не направлялося.

Крім того, всупереч ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження не придбання на зазначену дату майна продавцем з метою його відчуження покупцеві.

Отже відповідачем були порушені умови попереднього договору.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Також слід зазначити, що при розгляді цієї цивільної справи не було підстав для задоволення клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю за місцезнаходженням відповідача, оскільки на спірні правовідносин не поширюються норми ЗУ «Про захист прав споживачів» суд зазначає таке.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Попередній договір між позивачем і відповідачем укладався з метою придбання автомобіля для особистих потреб позивача, тому на дані правовідносини поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», а отже вказане свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім цього, слід зазначити, що відповідачем не оскаржувалася ухвала судді про відкриття провадження з підстав порушення правил підсудності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80грн.

Керуючись ст.ст. 3-13, 76-82, 89, 141, 227- 229, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ДРІМКАР" (ідентифікаційний код 42150380, місцезнаходження: 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 4/20, р/р № 26006010006864 в АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», код банка 313849) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) 45501 (сорок п’ять тисяч п’ятсот одну) гривню 50 коп., суму безпідставно набутих грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ДРІМКАР" (ідентифікаційний код 42150380, місцезнаходження: 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Руставелі, буд. 4/20, р/р № 26006010006864 в АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», код банка 313849) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2018 року.

Суддя А.О. Сухоруков