Рішення № 78053647, 13.11.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1375/18

2/214/1529/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 листопада 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.,

при секретарі - Улятовській М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 25 083 грн. 77 коп. за кредитним договором №б/н від 21 червня 2007 року, судові витрати в розмірі 1762 грн. 00 коп.

В обґрунтування позову навів наступне. ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 21 червня 2007 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг.

Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 договору.

Овердрафт (п.1.1.1.63 договору) - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питанням банківського обслуговування з клієнтом через wеb-сайт банку (www.privatbank.ua/) або інший Інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

У відповідності з ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до cт.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних).

Згідно ч.2 cт.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи оферту банку відповідач підписом у заяві визнає та погоджується на запропоновані банком умови.

Також наряду із вищезазначеним свідченням визнання угоди відповідачем є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів, так як згідно ч.2 cт.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 правил користування платіжною карткою.

Пунктом 1.1.3.2.4 договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов'язки:

- у кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 договору;

- у позичальника: отримання виписки про етап та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.1.5 договору).

На підставі п.1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за даним договором.

Згідно п.п.1.1.6.1, 1.1.6.2 договору зміни в умови та правила надання банківських послуг вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв'язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування.

У разі незгоди зі змінами умов та правил надання банківських послуг або тарифів банку клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору, виконавши умови п.2.1.1.5.4 договору.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов та вимог закону.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.

Згідно ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідач зобов'язався: на підставі п.2.1.1.5.5 договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 договору, а у разі невиконання зобов'язань за договором, у відповідності до п.2.1.1.5.6, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Пунктом 2.1.1.12.1 договору сторонами погоджено, що зобов'язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов'язаннями.

Відповідно до п.2.1.1.3.3 договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену тарифами банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов'язань згідно п.п.2.1.1.12.9 договору, списувати з будь - якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

На підставі п.2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання). Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.2.1.1.12.2 договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на сайті htt://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 договору. У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно п.2.1.1.12.2.1 договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті htt://privatbank.ua/kredity/. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.549 ЦК України та п.2.1.1.7.6 договору, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми позову.

Відповідно до п.п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6. договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 11 лютого 2018 року має заборгованість в розмірі 25 083 грн. 77 коп., з яких: 1609 грн. 05 коп. - тіло кредиту, 13 820 грн. 50 коп. - проценти за користування кредитом, 7983 грн. 56 коп. - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина та 1170 грн. 66 коп. процентна складова. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Пунктом 1.1.7.12 умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

У ст.599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором, відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.

У судове засідання представник позивача Момот Ю.В. не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Згідно поданої заяви, в разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує про розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення суду. Пред'явлені вимоги підтримує, наполягає на їх задоволенні.

Згідно письмової позиції позивача, викладеної у відповіді на відзив, вказує, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 21 червня 2007 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Стосовно форми кредитного договору зазначив, що у відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності з ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою дієздатною особою і підтверджує, що позичальник ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання згідно ст.634 ЦК України. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком умов та тарифів. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з телеграмами та листами можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад електронні. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Відповідно до Розділу 1 Загальних положень умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) АТ КБ «Приватбанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує умови та правила надання банківських послуг. Тобто правила та умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку (п.п.1.1.1.58, 1.1.1.59 Умов).

Відповідачем було підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованими на сайті банку www.privatbank.ua: http://client-bank.privatbank.ua/, тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що відповідачу було надано для ознайомлення умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заявці про приєднання. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до умов та правил з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку складають договір про надання банківських послуг. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, умовах та правилах надання банківських послуг та тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч.1 ст.202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заява, умови та правила надання банківських послуг та тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить його підпис в заяві. На підставі кредитного договору, відповідно до п.п.1.1.1.90, 2.1.1.11 умов та правил, відповідачу було відкрито картковий рахунок за № НОМЕР_2 з видачею пластикової картки, яку відповідач отримав, про що зазначив в заяві. Картковий рахунок - рахунок фізичної особи, до якого випущена карта (п.1.1.1.9 Умов) та по якому відображаються фінансові операції за допомогою ключів. Таким чином банк забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового різними можливими шляхами, зокрема за допомогою карти та фінансового телефону, на який приходить динамічний (змінюваний) ОТП - пароль. Тарифи - розмір винагороди за послуги банку є невід'ємною частиною договору. Їх перелік може змінюватись та доповнюватись, про що власник картки повідомляється відповідно до умов та правил. Позивач відзначив, що виконання позичальником умов кредитного договору засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. Так, з моменту оформлення кредитного договору пройшло 11 років, позичальник в банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Як доказ підтвердження цих фактів може слугувати розрахунок заборгованості, виписка по рахунку. Щодо ознайомлення відповідача з умовами кредитування позивач зазначив, що під час укладення договору відповідач надав банку інформацію, що містить його персональні дані, необхідну для отримання персональної кредитної картки. Крім того, з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява, разом із пам'ятками клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Крім того він засвідчив своє ознайомлення і згоду з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які були надані йому ознайомлення в письмовому вигляді. Також з анкети-заяви чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3 % на місяць (36% на рік), вказано розмір кредитного ліміту тощо. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Приймаючи до уваги те, що за ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то відсутність підпису відповідача в умовах, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та j згідний з умовами та тарифами, що заява разом із умовами та тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що умови укладені поза межами договору та не допустимими доказами. Відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до умов та правилами надання банківських послуг. Заява разом з умовами та тарифами є договором про надання банківських послуг - договором приєднання в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України. Із виписки по картковому рахунку позичальника чітко видно, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти готівкою через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. До того ж з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Пунктом 21 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача та погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсними з моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії. Статтею 11 ЦК України встановлено, що права сторін виникають на підставі договорів та інших правочинів. Згідно зі ст.ст.3, 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, і контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України та може спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, догові укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості з. договором, а тому правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов'язання не виконані та кредитором не прийняті. Позивач вважає невірними посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України у справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року у даному випадку, оскільки у вказаній справі відповідач заперечував проти пункту 5.5 умов надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка" (стандарт), яким був встановлений збільшений строк позовної давності та посилався на те, що зміст пункту, зазначений у цих умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Підставою розгляду справ №6-16цс15 від 11 березня 2015 року являлось неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.259 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. У даній справі позичальником порушено питання щодо ознайомлення його саме з умовами та правилами надання банківських послуг, а не застосування ст.259 ЦК України. Враховуючи норми закону та докази що містяться в матеріалах справи можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов'язання не виконані та кредитором не прийняті. В заяві - анкеті клієнта зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами договору визначено (п.2.1.1.2.3), що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4. умов та правил встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Додатково повідомляє, що встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового клієнта є виписка. У зв'язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму відзиві не відповідають дійсності, а позовні вимоги банку підлягають задоволенні в повному обсязі. Щодо правомірності стягнення неустойки банк зауважив, що ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту. Одним з фундаментальних принципів правових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п.3 ст.3 ЦК України, згідно з яким одним із загальних принципів цивільного законодавства є свобода договору. Таким чином, при укладенні кредитного договору між банком і клієнтом - позичальник дотримується принцип свободи договору. А саме, позичальник є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, підписуючи кредитний договір погоджується з усіма умовами, передбаченими кредитним договором. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Заперечення відповідача про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст.61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Більше того, загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнюється санкцій і вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій або їх набір при залученні до одного виду юридичної відповідальності. Відтак, тлумачення відповідача щодо неможливості одночасного застосування штрафу та пені прямо суперечить установленим засадам законодавця, який в законах України прямо передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу. Відповідно до ч. З ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону або із суті в сторін, дозволяє здійснити відповідне врегулювання в договорі. Штраф і пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах. Штраф - разове покарання, а пеня - покарання, має на меті домогтися якнайшвидшого виконання зобов'язання. Відповідно до ст.550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлено договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Постановою ВСУ у справі №6-2003цс15 визначено, що у відповідності до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним до свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Основним положенням даної постанови являється саме накладання санкцій за правопорушення, а тому не може прийматися до уваги в даному випадку, адже одночасне стягнення штрафу і пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки відповідно до ст.549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, а згідно зі ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний санкцій. Таким чином, штраф і пеня є окремими видами неустойки. Штраф застосовується за порушення виконання зобов'язання, а пеня - за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Враховуючи викладене, принцип свободи договору, дає право банку передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання - у вигляді штрафу, і за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання - у вигляді пені. Застосування банком в кредитному договорі штрафу і пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний. Щодо незгоди відповідача із наданими розрахунками, позивач вказує, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. При цьому надана виписка маж статус первинного бухгалтерського документу, в якій зафіксовані всі проведені за рахунком відповідача банківські операції. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково заборгованість за договором погашав і знову користувався кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Також позивач зауважив, що розрахунок заборгованості починається з 13 січня 2007 року, проте відсотки не нараховуються до 26 липня 2007 року, тому що карткою Відповідач почав користуватися лише з 25 червня 2007 року, що підтверджується випискою по рахунку. Додатково зазначає, що протягом дії договору до програмних комплексів банку в ряд змін, наслідком чого стало оновлення форми розрахунку заборгованості, саме тому розрахунок, який додається до позовної заяви складається з двох частин: перша частина розрахунку - є більш стислою та відображає рух коштів до моменту оновлення форми розрахунку, а саме до 31 травня 2015 року; друга частина розрахунку - формується з моменту оновлення форми розрахунку та має ряд переваг. Розмір заборгованості за тілом кредиту в двох частинах розрахунках має розбіжності тому що в першій частині зазначене тіло кредиту станом на 31 травня 2015 року, а в другій частині зазначено тіло кредиту станом на 11 лютого 2018 року. Оскільки після 31 травня 2015 року відповідач продовжив користуватися карткою, використовувати кредитні кошти, так і погашати заборгованість, тому розмір тіла кредиту станом на 11 лютого 2018 року змінився, що відображено в другій частині розрахунку заборгованості.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання заяв не надавав, у зв'язку з чим, на підставі ст. ст. 223, 280 ЦПК України, судом проведено заочний розгляд справи.

При цьому, не погоджуючись з пред'явленими вимогами, відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позов, в якому посилається на те, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають, а обставини, на які вказує позивач, не відповідають дійсності з наступних причин. Так, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 21 червня 2007 року він отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8000 грн. До позову позивач додає не чіткі копії анкет - заяв про приєднання до умов надання банківських послуг за 21 червня 2007 року (але в анкеті дата стоїть 25 червня 2007 pоку), анкету - заяву за 06 січня 2012 року (взагалі вбачається виправлення дати) та анкету - заяву за 13 грудня 2014 року та вказує, що зазначені заяви містять начебто його підпис, але у нього виникає сумнів щодо дійсності його підпису в даних анкетах - заявах. Окрім того позивач в своєму позові не зазначає ні розмір відсоткової ставки, ні номер кредитної карти та строку її дії, ні будь-які інші умови надання банківських послуг, ні суми виданого кредиту. Позивач в позовній заяві зазначає, що він, відповідач, підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, та тарифами банку, які викладені на банківському сайті httn://privatbank.ua/terms/na/cs/70/, складають між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві, але долучений позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з умов та правил надання банківських послуг, не містить його підпису та не містить відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Тож наведене в позовній заяві твердження про підтвердження ним своєї згоди на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг» та тарифами банку складає між ними договір, є безпідставним. Кредитний договір укладається у письмовій формі. У випадку недодержання письмової форми такий договір є нікчемним, що визначено ст.1055 ЦК України. Як визначено ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що укладений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Він, відповідач, не підписував умови та правилами надання банківських послуг та тарифи банку, працівники позивача його з цими документами не ознайомили. Отже, вважає, що вони не є складовою частиною договору. Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 11 лютого 2015 року в справі № 6-240цс14. Хоча в даному судовому рішення і йдеться про застосування строків позовної давності, але Верховним Судом України однозначно вказується на те, що не підписані умови не є складовою частиною договору. Також з даного приводу Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Крім того, зазначив, що до позовної заяви позивач додає зазначені вище анкети - заяви про приєднання до умов надання банківських послуг, але в жодній з наданих анкет в графі «сума кредитного ліміту» не зазначена сума ліміту, графа взагалі пуста. Отже, позивач в позовній заяві вказує кредитний ліміт, встановлений в анкеті - заяві, але в анкеті-заяві, котра додається до позову - кредитний ліміт взагалі відсутній. Тобто графа, де він має бути зазначений - пуста, а це в свою чергу говорить про те, що він не звертався до банку з проханням про видачу кредиту, оскільки сума бажаного кредитного ліміту не визначена. При цьому, не заперечує той факт, що отримав в АТ КБ «Приватбанк» банківську картку. Однак, йому невідомо, чи встановлений на ній був кредитний ліміт в розмірі 8000 грн., оскільки в анкеті-заяві відсутня інформація про те, в якій же сумі встановлений цей кредитний ліміт і чи встановлений він був взагалі. Разом з тим, до позовної заяви не додано документів, які б підтверджували факт встановлення кредитного ліміту, про який йдеться. Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Шляхом встановлення кредитного ліміту та видачі платіжної картки банк лише надає своїм клієнтам право отримати кредит. І обов'язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування ним виникає лише у випадку отримання готівки або використання іншим способом кредитних коштів. В позовній заяві позивач навіть не наводить посилань на той факт, що він, відповідач, дійсно отримав гроші готівкою, або іншим чином використав кошти банку та не надає доказів цього. Отже, вважає, що позивачем не підтверджений факт отримання ним кредитних коштів. Окремо звертає увагу на те, що до позовної заяви додано два розрахунки суми заборгованості: станом на 31 травня 2015 року; станом на 11 лютого 2018 року, з яких не зрозуміло, яким чином виникла заборгованість. Однак, перший з вказаних розрахунків починається з 13 січня 2007 року, а анкета - заява від 21 червня 2007 року. Хоча з розрахунку і неможливо точно встановити коли ж на думку позивача виникла заборгованість, але очевидно, що на його думку вона виникла на початку 2007 року. Отже виходить, що позивач почав нарахування штрафних санкцій ще до моменту виникнення анкети-заяви. Таким чином, вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим жодними належними та допустимими доказами, що суперечить ст.ст.78, 79 ЦПК України, та містить намагання стягнути з нього, відповідача, безпідставні борги. Окрім того, зазначені в розрахунку сум пені та штрафу в розмірах: пеня - 7983 грн. 56 коп., штраф 500 грн. та 1170 грн. 66 коп. свідчать лише про порушення позивачем ст.61 Конституції України, адже ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Правову позицію щодо заборони використання одночасно штрафу та пені сформульовано у постанові ВСУ від 11 жовтня 2017 року у справі №347/1910/15-ц. Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15. Частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Із розрахунку слідує, що позивач розраховує неустойку починаючи з 13 січня 2007 року. Правову позицію щодо строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) ВСУ висловлював у справі № 6-474цс16 від 18 травня 2016 року та від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15, від 25 травня 2016 року у справі №6-1138цс15. Зазначає, що АТ КБ «Приватбанк» посилається на анкету - заяву №б/н від 21 червня 2007 року як договір - оферту або приєднання відповідно до ст.643 ЦК України (укладання договору за пропозицією, в якій вказано строк для відповіді), але в тексті заяви відсутні будь які посилання на строк протягом якого оферент має очікувати одержання акцепту, та при цьому банк не надав жодного доказу, що відповідач в 2007 році, у 2012 році чи у 2014 році прийняв пропозицію приєднання (оферту) відповідно до ст.643 ЦК України, а банк акцептував цю оферту про укладення договору про надання банківських послуг. Він вважає, що анкета-заява за 2007 рік - це лише оферта, а квитанція про видачу кредитних коштів - це акцепт, тобто сама заява підтверджує лише ініціативу на укладання договору, і лише квитанція про видачу кредиту може підтверджувати факт прийняття пропозиції. У зв'язку з вищенаведеним, просить відмовити в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 21 червня 2007 року в розмірі 25 083 грн. 77 коп. в повному обсязі у зв'язку з недоведеністю суми боргу.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: розрахунки заборгованості (а.с.4-10), заява (а.с.11), анкета-заява (а.с.12), анкета та заява позичальника (а.с.13, 14, 15), витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.16-30), відомості з реєстру (а.с.34), банківська ліцензія (а.с.35), виписка з реєстру (а.с.36), Статут (а.с.37), повідомлення, довідки про отримання відповідачем повісток (а.с.49,50, 106, 147), виписки з рахунку позичальника (а.с.65-72, 118-130), інформація про зміну тарифів (а.с.73, 112-117, 131-134), заява (а.с.74), довідки про перевипуск кредитних карток відповідачеві та зміни умов кредитування (а.с.135), заяви позичальника (а.с.142, 143, 144), заява про збільшення кредитного ліміту (а.с.145).

В ході розгляду справи відповідачем заявлялося клопотання про витребування доказів, яке судом задоволено.

Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: заяву (а.с.11), анкета-заяву (а.с.12), витяг з умов та правил надання банківських послуг (а.с.16-30), ), інформацію про зміну тарифів (а.с.73, 112-117, 131-134), заяву (а.с.74), довідки про перевипуск кредитних карток відповідачеві та зміни умов кредитування (а.с.135), заяви позичальника (а.с.142, 143, 144), заяву про звільнення кредитного ліміту (а.с.145), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме укладення кредитного договору, умови надання кредиту та порядок його погашення, зміни в умовах кредитування, строк дії картки та її перевипуск, пролонгування дії договору.

Суд вважає належними доказами: відомості з реєстру (а.с.34), банківську ліцензію (а.с.35), виписку з реєстру (а.с.36), Статут (а.с.37), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме підстави здійснення позивачем діяльності щодо надання банківських послуг.

Суд вважає належними доказами: розрахунки заборгованості (а.с.4-10), виписки з рахунку позичальника (а.с.65-72, 118-130), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме суму заборгованості за кредитним договором, обсяг виконаних позичальником зобов'язань, проведенні банківські операції по його рахунку.

Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Суд вважає недопустимим доказом заяву позичальника № ANW1R3142410008 (а.с.15), оскільки в ній відсутні дата її підписання позичальником ОСОБА_1, по своїй суті вона стосується укладення кредитного договору на придбання ним товару, визначеного строком дії договору без видачі картки.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, стосовно його необізнаності з укладеними анкетами-заявами, які він начебто не підписував, номерами кредитних карток, строком їх дії, розміром кредитних лімітів, оспорювання факту отримання кредитної картки в АТ КБ «Приватбанк» суд вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними анкетами-заявами, власноруч заповненими та підписаними ним, в яких він особисто визначав суму кредитного ліміту (а.с.142-145). Вказані докази є достовірними та не спростовані жодними доказами з боку відповідача.

Посилання відповідача, викладені у відзиві, не незрозумілість, суперечливість розрахунків та здійснення першого розрахунку з початку 2007 року, в той час як заяву датовано 21 червня 2007 року, суд вважає безпідставними, оскільки надані розрахунки є обґрунтованими, в них відображено базу розрахунку, процентну ставку, зміни в кредитному ліміту та операції з погашення відповідачем боргу. Хоча в першому розрахунку із зазначено початок розрахунку 13.01.2007 року, однак це не впливає на його вірність, оскільки фактично розрахунок здійснено після 21 червня 2007 року - укладення договору.

Керуючись вимогами ст.80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ОСОБА_1 є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». З 21.05.2018 року найменування ПАТ КБ «Приватбанк» змінено на АТ КБ «Приватбанк», що не є перетворенням юридичної особи. Вказані обставини підтверджуються випискою та Статутом банку (а.с.36, 37).

21 червня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, пов'язаних з кредитуванням фізичних осіб. На підставі поданої ним анкети-заяви №б/н від 21 червня 2007 року, яка передбачає приєднання до умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанк», він отримав кредит у вигляді початково встановленого кредитного ліміту в розмірі 2000 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2, відкритий 21 червня 2007 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 3% на місяць.

Відповідно до розділу 1 Загальних положень умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», даний банк керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, який в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України є договором приєднання, тим самим позичальник приєднався до вказаних Умов та Правил, які по суті є публічною офертою. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в Приватбанк, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Як слідує з довідки про зміну умов кредитування (135-зворот), початково ОСОБА_1 отримав кредит із встановленим кредитним лімітом 2000 грн., вказаним ним в заяві в розділі «Банківські послуги» (а.с.143), збільшеним до 5000 грн. 26 червня 2007 року, зниженим до 1 000 грн. 31 жовтня 2008 року, збільшеним до 1200 грн. 22 грудня 2010 року, збільшеним до 1400 грн. 20 січня 2011 року, збільшеним до 1600 грн. 22 лютого 2011 року, збільшеним до 5 000 грн. 03 березня 2012 року, та кінцево збільшеним до 8000 грн. 20 квітня 2013 року.

Усі здійснені банком зміни в кредитному ліміті виконано на підставі попередньо поданих ОСОБА_1 анкет-заяв, в яких він особисто визначав суму кредитного ліміту (а.с.142-145).

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим, та відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов та правил, кредитна картка є дійсною до останнього календарного дня зазначеного на ній місяця. По закінченню строку дії відповідна картка пролонгується банком на новий строк дії (якщо раніше, до початку місяця закінчення строку дії не надходило письмових заяв від позичальника про закриття карткового рахунку).

У разі незгоди зі змінами умов та правил надання банківських послуг або тарифів банку, клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4 договору.

Так, як слідує з довідки Приватбанк (а.с.135), банком неодноразово здійснювався перевипуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 21 червня 2007 року із встановленням нових строків її дії, тобто пролонгування договору. Востаннє за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 було видано кредитну картку 27 листопада 2017 року із терміном дії до 09/21. Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору, який співпадає зі строком дії кредитної картки, визначено до 30 вересня 2021 року. З огляду на відсутність заяв з боку позичальника про припинення дії договору, його розірвання, кредитні відносини між сторонами є діючими.

Згідно п. 2.1.1.12.2 договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті privatbank.ua.kredity з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору. У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2.1. договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в тарифах, що діють на дату нарахування.

Погашення заборгованості за кредитом, сплата відсотків за користування ним, комісії здійснюються позичальником шляхом поповнення картки через внесення на неї коштів в готівковому чи безготівковому порядку та зарахування їх банком на картковий рахунок позичальника (п.2.1.1.6.7 Умов та правил).

Так, на підставі п. 2.1.1.5.5 договору відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

На підставі п. 2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

Відповідно до п.п.2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6. договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов'язків за цим договором.

Вказані факти й обставини встановлені судом на підставі письмових доказів: розрахунків заборгованості (а.с.4-10), заяви (а.с.11), анкети-заяви (а.с.12), анкети та заяви позичальника (а.с.13, 14, 15), витягу з умов та правил надання банківських послуг (а.с.16-30), відомостей з реєстру (а.с.34), банківської ліцензії (а.с.35), виписки з реєстру (а.с.36), Статуту (а.с.37), виписок з рахунку позичальника (а.с.65-72, 118-130), інформації про зміну тарифів (а.с.73, 112-117, 131-134), заяви (а.с.74), довідки про перевипуск кредитних карток відповідачеві та зміни умов кредитування (а.с.135), заяв позичальника (а.с.142, 143, 144), заяви про збільшення кредитного ліміту (а.с.145).

Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України.

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладений, передбачений ст.1054 ЦК України, кредитний договір.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку встановлені договором.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Як передбачено ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею), є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разу порушення зобов'язання.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що факт підписання анкети-заяви, ознайомлення з Умовами та правилами надання кредиту відповідач не спростував, як і дійсність виконаного ним підпису на заявах про надання кредиту, а також з огляду на те, що вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди, суд приходить до висновку про дійсність виникнення між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договірних відносини, пов'язаних з наданням фінансово-кредитних послуг в рамках договору №б/н від 21 червня 2007 року, із погодженням всіх його істотних умов, з дотриманням вимог законодавства України, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», а тому доводи ОСОБА_1 про неукладення ним договору суд розцінює як безпідставні.

За даних обставин суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно відсутності між сторонами договору приєднання, не прийняття ним оферти банку, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та по своїй суті є свідченням надання ним суб'єктивної оцінки виниклим між сторонами договірним правовідносинам із помилковим тлумаченням норм матеріального права, які їх регулюють.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач за кредитним договором, укладеним з позивачем, станом на 11 лютого 2018 року має заборгованість за тілом кредиту - 1609 грн. 05 коп., по відсоткам за користування кредитом - 13 820 грн. 50 коп.

Що стосується нарахування пені в розмірі 7983 грн. 56 коп. та штрафу 500 грн. 00 коп. фіксована складова, 1170 грн. 66 коп. процентна складова, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення штрафів належить відмовити, виходячи з наступного.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Як визначено п.2.1.6.10 умов та правил, за несвоєчасне погашення заборгованості стягується неустойка відповідно до передбачених тарифів. Сума неустойки нараховується на залишок простроченого основного боргу і розраховується з дати виникнення простроченої заборгованості до дати внесення платежу.

При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті privatbank.ua.kredity/. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до п.2.1.6.14 умов та правил, у разі виникнення прострочених зобов'язань, клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів або штраф, розмір якого встановлений в тарифах.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 5000 грн. (в еквіваленті 5000 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми позову.

Згідно п. 2.1.6.14 умов та правил надання банківських послуг, передбачено, що у разі виникнення прострочення зобов'язань, клієнт сплачує банку: пеню відповідно до встановлених тарифів, або штраф, розмір якого встановлюється в тарифах.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за попереднім погодженням сторони передбачили покладення на позичальника цивільно-правової відповідальності за порушення виконання кредитно-договірних зобов'язань шляхом нарахування та стягнення неустойки виключно у формі пені або штрафу, без можливості їх одночасного стягнення.

Як слідує з розрахунку заборгованості (а.с.4-10), за порушення виконання відповідачем кредитно-договірних зобов'язань, банком нарахована пеня в розмірі 7983 грн. 56 коп. та штраф 500 грн. фіксована частина й 1170 грн. 66 коп. процентна складова.

У постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, у зазначеній постанові Верховного Суду України відсутній висновок про те, який же вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення ст.ст.3, 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п.6 ст.3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру. На цьому також акцентує увагу Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 року у справі №664/2784/15-ц.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідача штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов'язаннями за одним і тим самим кредитним договором.

З огляду на рівень виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, допущення систематичного істотного прострочення вимог, що призвело до зростання кредитної заборгованості, дотримуючись принципів розумності та справедливості, уникнення подвійної відповідальності за одне порушення, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення неустойки, відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності. Натомість суд не може з цим погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст. 261 ч.1 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з виписки, відповідач неодноразово здійснював погашення заборгованості, останнє з яких було внесено 26 грудня 2017 року (а.с.67). Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 02 березня 2018 року, тобто до спливу передбаченого ст.258 ЦК України строку позовної давності. У зв'язку з чим, заява відповідача щодо застосування до позовних вимог у частині стягнення пені строку спеціальної позовної давності в 1 рік, задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню, а тому суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України звернувся за захистом своїх прав до суду.

Дослідивши письмові докази, суд на підставі ст.12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст.13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 23 413 грн. 11 коп.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 1638 грн. 66 коп. пропорційно частині задоволених вимог (93%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.253, 256, 257, 264, 267, 525, 526, 546, 549, 551, 553, 554, 559, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 256-258, 258-261, 263-265, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-д, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №б/н від 21 червня 2007 року станом на 11 лютого 2018 року в загальному розмірі 23 413 грн. 11 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1609 грн. 05 коп., процентів за користування кредитом - 13 820 грн. 50 коп., пені - 7983 грн. 56 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-д, м. Київ) 1638 грн. 66 коп. в рахунок часткового відшкодування судового збору.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 19 листопада 2018 року.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов