Рішення № 78053626, 14.11.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/6623/18

2/310/2597/18

РІШЕННЯ

Іменем України

14 листопада 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди та витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про стягнення моральної шкоди та витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач є потерпілим по кримінальному провадженню № 42017081120000027, досудове розслідування по вказаному провадженню проводилось слідчим відділом прокуратури Запорізької області. 29 червня 2017 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ОСОБА_4 було прийнято рішення про закриття кримінального провадження, яке позивачем було оскаржено до Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя. Ухвалою слідчого судді від 05 червня 2018 року рішення слідчого про закриття кримінального провадження було скасовано. Скасування постанови про закриття кримінального провадження свідчить про незаконність такого рішення слідчого. Слідчий не провів об’єктивно необхідних слідчих дій, не допитав в якості потерпілого ОСОБА_1, заявлених ним свідків, не встановив причину розбіжностей в поясненнях потерпілого та співробітників Бердянського ВП, не витребував та не долучив до матеріалів кримінального провадження процесуальні документи, які просив витребувати заявник, тобто навмисно порушив права потерпілого. Приймаючи постанову, слідчий висловив думку, що ініціюючи досудове розслідування даного кримінального провадження, ОСОБА_1 намагається уникнути кримінальної відповідальності по іншому кримінальному провадженню, тобто безпідставно, без ухвалення судом вироку стверджує про винність заявника. Для участі в судових засіданнях по розгляду його скарги на постанову слідчого Герасютін О.В. був вимушений прибути до м. Запоріжжя, в зв’язку із чим поніс витрати на придбання палива для транспортного засобу в розмірі 479,10 грн. Будучи приватним підприємцем, позивач поніс витрати в зв’язку із неможливістю здійснювати підприємницьку діяльність. Враховуючи мінімальний розмір заробітної плати та кількість засідань по справі, втрачений ОСОБА_1 заробіток складає 463,51 грн. Крім зазначеного, позивачем були здійснені витрати на поштові відправлення в розмірі 100 грн. Участь позивача при розгляді його скарги, переказ та аналіз образливих висловів слідчого, вимушена підготовка до розгляду скарги, вивчення правових норм є психотравмуючим фактором для ОСОБА_1 Позивач переживає емоційний стрес, що супроводжується почуттям образи, приниженої гідності, було порушено його сон. Моральні страждання він відчуває до теперішнього часу. Просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь у відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 10 000 грн. та понесені ним матеріальні витрати в розмірі 942,61 грн.

Прокуратурою Запорізької області було надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. У даній справі між позивачем та прокуратурою Запорізької області не виникли правовідносини, які регулюються ст.ст. 15, 16 ЦК України, тому такі справи взагалі не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження, відповідно до вимог цього Кодексу є самостійним у своїй процесуальній діяльності. Ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Отже, чинне кримінальне процесуальне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження рішення слідчого, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) якого, вчинених під час досудового розслідування конкретного кримінального провадження, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального або судового контролю. У справах щодо відшкодування моральної шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає факт наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправністю діяння заподіювача. Відповідно до ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу, яка може бути про скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов’язання припинити дію, зобов’язання вчинити певну дію, відмову в задоволенні скарги. В силу наведеного та вимог ст. 19 Конституції України суд не може визнати в порядку судового контролю рішення чи бездіяльність слідчого незаконними або протиправними. Враховуючи викладене, вищевказана ухвала не є належним, достовірним та достатнім доказом на підтвердження протиправності або незаконності рішення слідчого під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017081120000027. ОСОБА_5 не навів жодної норми Конституції України або іншого закону, які б визначили цивільне право громадянина, яке було порушено діями чи бездіяльністю відповідачів, та не надав жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди. Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди відповідач зазначив, що заявлені позивачем витрати є збитками, оскільки вони не мають обов’язкового характеру, факт їх наявності та розмір не знаходиться у безпосередньому причинному зв’язку з винесенням слідчим постанови про закриття кримінального провадження. Оскільки прокуратурою не було порушено цивільних прав позивача, відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з викладених в позов підстав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Прокурори, які приймали участь в судовому засіданні, надали пояснення, аналогічні, викладеним у відзиві, просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явився, був повідомлений належгним чином про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позов не надав.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року було закрито кримінальне провадження № 42017081120000027 від 01 червня 2017 року в зв’язку із відсутністю в діянні слідчого СВ Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, а в діях співробітників ВКР Бердянського МВ ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України.

ОСОБА_10 по даному кримінальному провадженню визнано потерпілим.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2018 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 на вищевказану постанову, постанову від 29 червня 2017 року було скасовано, матеріали кримінального провадження направлено для подальшого проведення досудового розслідування.

З вказаної ухвали вбачається, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, а також належної обґрунтованості.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме – у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

П.п. 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов’язаний роз’яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Таким чином, до спірних правовідносин в частині вимог позову про стягнення моральної шкоди підлягають застосуванню положення ст.ст. 1167, 1176 ЦК України.

За правилами ч. 6 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи (ст.ст. 1173-1174 ЦК України).

В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п. 10.1 вказаної Постанови при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно із ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Згідно з п/п 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Факт неналежного виконання своїх службових обов’язків слідчим слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 під час досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено в ЄРДР за заявою потерпілого ОСОБА_1, знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи, що підтверджується наданими письмовими доказами та встановлено ухвалою слідчого судді.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, у зміні нормального життєвого ритму позивача. ОСОБА_1 був вимушений докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав в суді, витрачати свій особистий час, час, відведений для відпочинку і роботи, для відновлення своїх порушених прав.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про визначення позивачу на відшкодування моральної шкоди суми в розмірі 2 000 грн.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

ОСОБА_1 просив суд стягнути витрати на придбання палива для транспортного засобу в розмірі 479,10 грн., втрачений заробіток, який складає 463,51 грн., а всього – 942,610 грн.

За правилами п.п. 7, 10 ч. 1 ст. 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Таким правом позивач скористався і поніс у зв’язку з цим матеріальні збитки у вигляді втраченого заробітку.

За правилами ст. 118 КПК України процесуальні витрати (у кримінальному процесі) складаються із: витрат на правову допомогу; витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Згідно із ч. 1 ст. 121 КПК України до витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, віднесено зокрема і втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять.

Тобто, матеріальні збитки позивача у цій справі мають ознаки витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора Герасютіним О.В. проводилося в порядку, передбаченому КПК України, на стадії досудового розслідування, і ці відповідні дії відносяться саме до кримінального провадження за правилами п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України.

Таким чином питання щодо процесуальних витрат у кримінальному процесі вирішується судом у вироку суду або ухвалі (стаття 126 КПК України) в порядку статей 124, 125 КПК України, а не в порядку цивільного судочинства.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, в тому числі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження в частині стягнення витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування, необхідно закрити

Вирішуючи, відповідно до вимог ст. 144 ЦПК України питання розподілу судових витрат та беручи до уваги, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, слід дійти висновку, що судові витрати розподілу не підлягають та відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Набережна, буд.18), 2 000,00 (дві тисячі) грн. у відшкодування моральної шкоди шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку, призначено для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Провадження в частині стягнення витрат, заподіяних незаконним рішенням органу досудового розслідування, закрити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2018 року.

Суддя Бердянського

міськрайонного суду

Запорізької області ОСОБА_11