Рішення № 78047741, 14.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2018 р.

Справа № 910/10719/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант сервіс"

до 1) Публічного акціонерного товариства комерційний банк

"Приватбанк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілоріс"

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги,

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Ліпіна В.В.,

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант сервіс" (надалі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (надалі – відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілоріс" (надалі – відповідач-2) про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги.

У поданій позовній заяві ТОВ "Айлант сервіс" просить суд визнати його право вимоги до ТОВ "Вілоріс" щодо сплати боргу за Кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р., укладеним між ТОВ "Вілоріс" та ПАТ КБ "Приватбанк"; та визнати відсутнім у ПАТ КБ "Приватбанк" вимагати від ТОВ ТОВ "Вілоріс" сплати боргу за Кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов’язань ТОВ "Вілоріс" щодо сплати боргу за Кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р., укладеним між ТОВ "Вілоріс" та ПАТ КБ "Приватбанк".

Ухвалою від 17.08.2018 р. відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 12.09.2018 р.

Протокольною ухвалою від 12.09.2018 р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача, яке міститься у позовній заяві, про витребування доказів, та відкладено підготовче провадження на 17.10.2018 р.

18.09.2018 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позову з підстав необґрунтованості заявлених вимог.

Протокольною ухвалою від 17.10.2018 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.11.2018 р.

У судове засідання 14.11.2018 р. з'явились представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 14.11.2018 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 14.11.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлант сервіс" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор) було укладено договір поруки №4В13645И/П, предметом якого згідно п.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілоріс" (боржник) своїх зобов'язань, зокрема, за Кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р., укладеним між ТОВ "Вілоріс" та ПАТ КБ "Приватбанк", а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

За умовами п.2 вказаного договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов’язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У п. 3 договору поруки №4В13645И/П від 16.11.2016 р. визначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з п. п. 5, 6 договору №4В13645И/П від 16.11.2016 р., у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов’язання. Поручитель зобов’язаний виконати обов’язок. Зазначений у письмовій вимозі кредитора впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов’язань за договором (п. 11 договору).

Договір №4В13645И/П від 16.11.2016 р. було укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 09.09.2016 р., укладеної сторонами (п. 17 договору).

З наявної у матеріалах справи копії платіжного доручення №15 від 17.11.2016 р. (а.с. 16), вбачається, що позивачем перераховано відповідачу-1 кошти у розмірі 247 952 037,31 грн., з призначенням платежу: виконання обов’язків по кредитному договору №4В13645И від 10.10.2013 р. згідно договору поруки №4В13645И/П від 16.11.2016 р.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що, за твердженням позивача, він як поручитель, виконав обов’язок ТОВ "Вілоріс" перед ПАТ "КБ "Приватбанк" за кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р. на загальну суму 247 952 037,31 грн.

Відтак, позивач зазначає, що у відповідності до ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України він став новим кредитором за кредитним договором №4В13645И від 10.10.2013 р., проте відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Зобов’язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 8 Договору поруки №4В13645И/П від 16.11.2016 р. позивач та ПАТ "КБ "Приватбанк" визначили, що до Поручителя, що виконав обов’язки Боржника за Кредитним договором переходять усі права Кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов’язань Боржника перед Кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб’єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідачів.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов’язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

При цьому, ПАТ "КБ "Приватбанк" не заперечує факт отримання коштів від позивача на загальну суму 247 952 037,31 грн. та не надає доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, а посилання позивача на те, що Банк не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов’язані після виконання ним обов’язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Крім того, суд зазначає, що факт переходу до позивача прав кредитора внаслідок сплати коштів по Договору поруки, не підлягає встановленню в окрему судовому провадженні (оскільки такі вимоги являють собою вимоги про встановлення юридичних фактів) та має досліджуватись і оцінюватись поряд з іншими доказами при розгляді спору щодо певної матеріально-правової вимоги.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем-1, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант сервіс" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілоріс про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.11.2018 р.

Суддя Н.І. Зеленіна