Рішення № 78047630, 19.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2018Справа № 910/10447/18

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг»простягнення 633 850,14 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

позивача:не з'явився;відповідача:Зарицький А.Д.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - ПАТ «Українська залізниця») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» (надалі - ТОВ «Техноекотрейдінг») про стягнення 633 850,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару згідно договору поставки №ОД/НХ-16-369НЮ від 22.06.2016, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення пені у розмірі 269 890,14 грн. та штрафу у розмірі 363 960,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2018, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

12.09.2018 через канцелярію суду від ТОВ «Техноекотрейдінг» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 підготовче судове засідання відкладено на 22.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2018.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.10.2018 та підписом уповноваженого представника у розписці про встановлення судом наступного судового засідання.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено у відзиві на позовну заяву.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки позивача було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, суд вважає, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 19.11.2018 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2016 між ПАТ «Українська залізниця» (замовник) та ТОВ «Техноекотрейдінг» (постачальник) був укладений договір поставки №ОД/НХ-16-369НЮ (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що товар має бути поставлений на підставі письмових заявок замовника впродовж 15 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факсом, електронною поштою, листом за адресою: 04114, м. Київ, вул. Лісозахисна, буд. 11, корпус Б, офіс 12) постачальником у кількості, визначені у заявці.

На виконання умов Договору, 29.06.2018 позивач направив, а відповідач отримав заявку №НХ-13/5821 від 24.06.2016, згідно якої замовник просить постачальника поставити йому холодоагент в кількості 4,896 т на загальну суму 2 643 840,00 грн.

В свою чергу, відповідачем поставлено позивачу товар (холодоагент) згідно Договору у загальній кількості 1,53 т на суму 822 528,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №64 від 30.06.2016 та №66 від 02.07.2016.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, зобов'язання з поставки товару згідно Договору, а саме поставкою товару не у визначеній в заявці кількості, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення 269 890,14 грн. пені та 363 960,00 грн. штрафу.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що 29.06.2016 відповідачем отримана від позивача заявка №НХ-13/5821 від 24.06.2016, відповідно до якої останній просив поставити йому товар на підставі Договору, а саме: холодоагент в кількості 4,896 т на загальну суму 2 643 840,00 грн.

Відповідачем здійснено поставку товару у кількості 1,53 т на загальну суму 822 528,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №64 від 30.06.2016 та №66 від 02.07.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 5.1 Договору та умов заявки №НХ-13/5821 від 24.06.2016 відповідач мав поставити позивачу 4,896 т холодоагенту на загальну суму 2 643 840,00 грн. в строк до 20.07.2016, проте поставив 1,53 т на загальну суму 822 528,00 грн., тобто постачальником недопоставлено холодоагент у кількості 3,37 т на суму 1 821 312,00 грн., а строк виконання такого зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується наявність у відповідача зобов'язання з поставки на користь позивача холодоагенту у кількості 3,37 т на суму 1 819 800,00 грн. згідно Договору. Вказане зобов'язання відповідачем не виконане, доказів поставки не надано.

Судом також досліджено обставини неможливості поставки товару, у звя'зку із затриманням відвантаження його виробником, про що відповідачем вказано у відзиві на позовну заяву, проте в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до виробника продукції та докази неможливості здійснення відвантаження, а відтак суд не приймає такі твердження до уваги.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Судом встановлено, що відповідач свого обов'язку щодо поставки товару згідно Договору не виконав, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.

Пунктом 11.3 Договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару, за кожен день затримки. За порушення термінів поставки продукції, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмір 20% від суми непоставленої продукції.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі пені та штрафів від вартості продукції, з якої допущено прострочення, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, штраф та пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Щодо твердження відповідача про сплив позовної давності стосовна заявлених позивачем пені і штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, на виконання заявки №НХ-13/5821 від 24.06.2016 відповідач мав поставити позивачу товар до 20.07.2016, а позовна заява надіслана до суду засобами поштового зв'язку 01.08.2018, що підтверджується відбитком штемпеля на конверті, тобто після спливу позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами та відсутні поважні причини його пропуску, то у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу необхідно відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.11.2018.

Суддя В.П. Босий