Рішення № 78041622, 23.10.2018, Білозерський районний суд Херсонської області

Справа № 648/1495/15-ц

Провадження № 2/648/1/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року Білозерський районний суд Херсонської області в складі: головуючого судді Сокирко Л.М.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

за участю: представника позивача за первісним позовом ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору кредиту,

в с т а н о в и в:

27 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 зазначивши, що відповідно до укладеного договору №HEQ0G100000122 від 28 серпня 2007 року, відповідач отримала кредит у розмірі 24000 доларів США з кінцевим терміном повернення 28 серпня 2037 року. Відповідно до умов договору, відповідачка зобов’язалась щомісячно погашати заборгованість за кредитом. Щомісячний платіж складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами згідно договору. Разом з тим, скориставшись кредитними коштами, відповідач не виконує умови договору, кредитні кошти та інші передбачені договором платежі не повертає, у зв’язку з чим, станом на 10 березня 2015 року виникла заборгованість в сумі 27803,17 дол. США., яка складається із заборгованості за кредитом – 24979,76 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 1402,06 дол. США, заборгованості за комісією – 10 дол. США, пені – 76,43 дол. США, а також штрафів: 11,50 дол. США (фіксована складова), та 1323,41 дол. США (процентна складова). На підставі ст.ст. 526, 530, 610-612, 629,651, 1054 ЦК України, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» вказану заборгованість та судові витрати за сплачений судовий збір в сумі 3654 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві. Крім того, зазначила, що мало місце зміна найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

Представник відповідача позов не визнав. Не заперечуючи факту підписання договору відповідачем та його часткового виконання, зазначив, що при укладенні договору банк фактично використав нечесну підприємницьку практику, у зв’язку з чим, на підставі ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», вважав, що зазначений договір необхідно визнати недійсним. З цих підстав просив відмовити у задоволенні позову.

23 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просила визнати її право споживача фінансових послуг банку –порушеним, а також визнати недійсним договір №HEQ0G100000122 від 28 серпня 2007 року, укладений між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути судові витрати з банку. Позов обґрунтовано тим, що при укладенні договору банк не розкрив їй як позичальнику, повної, об’єктивної та достовірної інформації про умови кредитування. В порушення вимог ч.3 п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» в договорі відсутні обов’язкові умови для його укладення: не здійснено детальний розпис сукупної вартості кредиту та сум погашення у розрізі основного боргу, процентів, послуг за кожен платіжний період; не зазначено вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; не визначено реальної процентної ставки; не визначено відомості про абсолютне подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем на користь банку; відсутнє застереження банку, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків, відсутні відомості щодо банківського рахунку, відкритого для виконання зобов’язання, а також вартості його обслуговування; не визначено строк дії кредитного договору; відсутня умова договору про дострокове розірвання, припинення кредитного договору; не зазначена відповідальність кредитора; не здійснено оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки. Таким чином, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Крім того, приховуючи від позичальника повну, об’єктивну та достовірну інформацію про кінцеву сукупну вартість кредиту, банк фактично використав нечесну підприємницьку практику та ввів позичальника в оману. Вважала, що вказані обставини, відповідно до вимог ст.215, 230 ЦК України, ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», є підставою для визнання договору кредиту недійсним.

Представник ОСОБА_4 зустрічний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник АТ КБ «Приватбанк» зустрічний позов не визнала, подала письмові заперечення в яких зазначила, що розмір процентної ставки був збільшений, відповідно до умов договору, ОСОБА_4 була повідомлена про такі зміни, заперечень не подавала. При укладенні договору банк надав ОСОБА_4 всю необхідну інформацію щодо умов кредитування. Твердження ОСОБА_4 про введення її в оману при укладенні договору є голослівними. Оспорений договір містить всі складові, які пред’являються для даного виду договору. Доводи щодо відсутності повідомлення позичальника про наявність валютних ризиків є безпідставними, оскільки видаючи кредит в іноземній валюті банк несе такі самі ризики. Просила відмовити в задоволенні зустрічного позову за безпідставністю.

8 травня 2015 року відкрито провадження у справі.

19 червня 2015 року провадження у справі зупинене на підставі п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України (в ред. чинній на час вчинення процесуальної дії).

3 грудня 2015 року провадження у справі відновлено.

23 лютого 2016 року зустрічний позов прийнято до провадження суду для сумісного розгляду з первісним позовом.

2 червня 2016 року судом призначено економічну експертизу, на час проведення експертизи, провадження у справі зупинене.

12 грудня 2017 року провадження у справі відновлено.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Зі змісту ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1054, ч.1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа зобов’язана надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Пунктами другим та четвертим статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення між сторонами договору кредиту) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Судом встановлено, що 28 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №HEQ0G100000122 відповідно до якого (п.7.1) банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 32 100 дол. США, з яких 24 000 дол. США на придбання житла, 8100 дол. США на сплату страхових платежів. Строк дії договору з 28 серпня 2007 року по 28 серпня 2037 року. За користування кредитними коштами позичальник сплачує Банку проценти у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячно винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту. Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,42 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Сторони обумовили, що погашення заборгованості за кредитом здійснюється позичальником щомісячно з «21» по «28» число, ануїтетними платежами в сумі 257,75 дол. США (щомісячний платіж), шляхом внесення вказаних коштів на рахунок №29092052334475, відкритий на ім’я позичальника у Банку. Щомісячний платіж включає в себе заборгованість за кредитом, відсоткам та винагороди.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому банк протягом 7 днів надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки.

Відповідно до п.2.3.1 договору, з 29 жовтня 2008 року розмір процентної ставки змінено з 12% річних на 13,04 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язання 28 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки. Предметом якого є належний ОСОБА_4 на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: Херсонська область. Білозерський район, село Дніпровське, вулиця Золотухіна, 53.

20 серпня 2013 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору №HEQ0G100000122, яким внесені зміни в зазначений договір, зокрема п. п.7.1, 7.4.

Пунктом 7.1 передбачено, що банк надає позичальнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 33946,71 дол. США на наступні цілі: 24000 дол. США на споживчі цілі, 9946,71 дол. США на сплату страхових платежів. За користування кредитними коштами з 29 жовтня 2008 року позичальник сплачує Банку проценти у розмірі 13,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячно винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,48 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Період сплати заборгованості за кредитом - щомісячно з «21» по «28» число, відповідно до графіку погашення кредиту (додаток №1)

З графіку погашення кредиту (додаток №1) вбачається що в період з 28 серпня 2013 року по 28 липня 2037 року щомісячний платіж становить 292,70 дол. США та складається з нарахованих відсотків, погашення частини тіла кредиту та комісії. Останній платіж (28.08.2037 р.) складає 996,05 дол. США.

З листопада місяця 2014 року ОСОБА_4 припинила виконувати зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч.1-3, 5, 6 ст .203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, частиною першої статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З роз'яснень викладених у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З встановлених судом обставин, підтверджених матеріалами справи вбачається, що кредитний договір підписаний ОСОБА_4 Вказаний договір (п.п. 4, 7.1) містить всі істотні умови, зокрема положення щодо суми кредиту, вартості п ослуг пов’язаних з отриманням кредиту (страхових платежів), процентної ставки, комісії, порядку виконання зобов’язання, графік погашення заборгованості, розміру платежу із зазначенням всіх його складових, відповідальності сторін (сплата пені, штрафів). Протягом семи років ОСОБА_4 виконувала зобов’язання, що вказує на те, що при укладенні договору вона погоджувалась з його положеннями (умовами), а отже її волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Оспорюваний правочин вчинено у формі встановленій законом, і він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Доказів, які б вказували, що під час укладення договору з боку банку мав місце обман ОСОБА_4, останньою не надано.

Відповідно до п. 2. ч.1, абз. 2, ч. 2, ч. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика включає зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи викладене, а також зокрема положення розділу 7 договору, який містить детальні відомості щодо всіх істотних умов для даного виду договорів, підстав стверджувати, що з боку банку мало місце нечесна підприємницька практика не вбачається, оскільки вказана інформація була достатньою для здійснення свідомого вибору позичальником, що підтверджується фактом підписання нею договору.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №2280 від 18 липня 2017 року реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту в кредитному договорі №HEQ0G100000122 від 28 серпня 2008 року не визначені, здійснити розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за договором не видається за можливе.

Суд відхиляє вказаний висновок експерта, оскільки встановлені в ньому обставини самі по собі не можуть бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. На думку суду, з врахуванням положень п. п. 2.3.1, 7.4 договору, які передбачали можливість зміни процентної ставки за кредитом, точно встановити розмір реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту було неможливо.

Враховуючи, що судом не встановлено порушення прав ОСОБА_4, як споживача фінансових послуг, підстав для визнання оспорюваного договору недійсним не вбачається, у зв’язку з чим, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Вимога банку про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитом підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (ст. 526 ЦК України).

Згідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Як встановлено судом, заборгованість за кредитом ОСОБА_4 мала погашати щомісячно з «21» по «28» число, ануїтетними платежами. Враховуючи, що ОСОБА_4 з листопада місяця 2014 року прострочила виконання зобов’язання, вимоги банка щодо дострокового повернення нею кредиту є обґрунтованими.

З дослідженого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 10 березня 2015 року заборгованість за кредитом становить 24979,76 дол. США, заборгованість по процентам – 1402,06 дол. США. Зазначений розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.

Разом з тим, вимога банку про стягнення комісії в сумі 10 дол. США задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наданого банком розрахунку заборгованості не вбачається, що має місце заборгованість за комісією, її розмір, порядок нарахування та період утворення. За таких обставин, суд вважає, що вказана вимога банком не доведена.

Відповідно до положень ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Кредитним договором, зокрема пунктом 4.1. передбачено, що при порушенні позичальником будь якого зобов’язання передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору (сплата процентів, винагороди), банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видавався у іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Враховуючи, що ОСОБА_4 порушила зобов’язання, щодо своєчасного погашення кредиту, банк нарахував їй пеню у розмірі, відповідно до розрахунку заборгованості - 76,43 дол. США. При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 533 ЦК України, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, та положення п.4.1 договору, суд вважає необхідним обраховувати пеню в національній валюті України - гривні, а не в доларах США, як зазначено у позовній заяві. Таким чином, розмір пені, який підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь банку становить 2152 грн. 60 коп. (76,43 дол. США х 28,16 грн. (курс НБУ на 31.10.2018 р.)).

Пунктом 5.4 договору передбачено, що при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань передбачених кредитним договором більше 30 днів, позичальник сплачує банку штраф 250 грн. + 5% від суми позову.

Аналізуючи вище вказані умови договору, суд приходить до висновку, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення штрафу та пені, фактично просить застосувати до відповідача подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання - прострочення виконання грошового зобов'язання, що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК України, згідно з якими, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За таких обставин, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача штрафів має бути відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов банку задоволено частково (95,1% = 26458,25 дол. США х100% /27803,17 дол. США), з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» мають бути стягнуті судові витрати в сумі 3477 грн. 24 коп. (3654 грн. х 95,1 % / 100%)

Керуючись ст. ст. 5, 10, 13, 76, 77, 81, 263-265, 279 ЦПК України, на підставі ст. ст. 526, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

у х в а д л и в:

Первісний позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (75003, Херсонська область, Білозерський район, село Дніпровське, вулиця Золотухіна, 53, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом – 24979,76 доларів США, заборгованість за процентами – 1402,06 доларів США, а всього 26 381 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят один) долар США, 82 (вісімдесят два) цента США, а також пеню в сумі 2152 (дві тисячі сто п’ятдесят дві) гривні 60 (шістдесят) копійок.

В решті позову відмовити щодо стягнення комісії та штрафів – відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору кредиту – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (75003, Херсонська область, Білозерський район, село Дніпровське, вулиця Золотухіна, 53, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в сумі 3477 (три тисячі чотириста сімдесят сім) гривень 24 (двадцять чотири) копійки.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення – 2 листопада 2018 року

Суддя: Л.М. Сокирко