Рішення № 78039877, 13.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2229/18

Справа № 522/15930/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

судді Домусчі Л.М

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в залі засідань суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2017 р. Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 банк «Приватбанк» звернулося до Приморського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 20655, 55 грн. за кредитним договором № б/н від 23.05.2012 р., яка складається з наступного: 271, 73 грн. – заборгованість за кредитом; 14762, 12 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3600, 00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. – штраф (фіксована частина); 931, 69 грн. – штраф (процентна складова). Судові витрати у розмірі 1600, 00 грн..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору №б/н від 23.05.2012 року, відповідач отримав кредит у розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього станом на 31.07.2017 року виникла прострочена заборгованість по поверненню кредиту, загальна сума якої складає 20 065,55 грн. На даний час відповідач ухиляється від добровільного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Дана справа, в порядку ст. 11-1 ЦПК України, передана судді Тарасову А.В. для розгляду та ухвалою суду від 01.09.2017 року було відкрито провадження у справі.

29.11.2017 року до суду надійшли письмові заперечення на позові від представника відповідача – ОСОБА_4, згідно яких посилався на те, що банком не надано до суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником ОСОБА_3 та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою і Тарифів, щоб у сукупності із заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Вважає, що надані позивачем ОСОБА_3 та правила не можна вважати складовою договору, оскільки останні не містять підпису позичальника; не доведено, що саме ці ОСОБА_3 розумів позичальник, підписуючи заяву, а також те, що ОСОБА_3 містили збільшений строк позовної давності. Посилався на те, що відсутні докази ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами. З урахуванням викладеного просив застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності (а.с.49-53).

На підставі Рішення Першої Дисциплінарної палата Вищої ради правосуддя № 3943/1дп/15-17 від 07.12.2017 до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати у відношенні судді Тарасова А.В., відповідно до наказу керівника апарату суду № 219/а від 08.12.2017р., та на підставі службової записки помічника судді – Ткаченко О.О., з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, здійснено повторний авторозподіл справи.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 07.02.2018 року справу прийнято до провадження та ухвалено розглядати в порядку спрощеного провадження.

05.03.2018 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача по справі ОСОБА_4 про розгляд справи у судовому засіданні.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2018 р. судом здійснений перехід зі спрощеного провадження по справі в загальне позовне провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 02.04.2018 року.

02.04.2018 року, 04.05.2018 року, 26.06.2018 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 26.06.2018 року по справі було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті на 09.10.2018 року.

08.10.2018 року від представника відповідача до суду повторно надійшла заява про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності. Посилався на те, що прострочення за кредитом у позичальника виникло ще у 2012 році, а отже у банка ще в той період з’явилось право вимагати повернення кредиту.

09.10.2018 року розгляд справи було відкладено за клопотанням представника відповідача на 13.11.2018 року.

У судове засідання 13.11.2018р. сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи належно сповіщались. У матеріалах справи наявна заява представника банку, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності (а.с.39). Представник відповідача надав заяву, в якій також просив про розгляд справи за її відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв’язку з цим, датою складення цього судового рішення є 21.11.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 900,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк свої зобов’язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти. Факт отримання банківської картки та коштів визнається стороною відповідача.

Проте, позичальник свої зобов’язання належним чином не виконував, у зв’язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість. Згідно розрахунку суми заборгованості, надано банком, заборгованість ОСОБА_2 за договором станом на 31 липня 2017 року становить 20655,55 гривень, яка складається із:

- заборгованості за кредитом в розмірі 271,73 гривень;

- заборгованості за відсотками – 14762, 12 гривень;

- заборгованості за пенею – 3800 гривень;

а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 ОСОБА_3 та привал надання банківських послуг:

- 500 гривень штраф (фіксована частина);

- 931, 69 гривень штраф (процентна складова).

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов необґрунтований та не підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.

З розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що останнє внесення коштів на карту відповідач здійснював 14.07.2014 року.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно інформації у вказаній анкеті-заяві від 23.05.2012 року ОСОБА_2 висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до ОСОБА_3 та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Заява разом з Пам`яткою Клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг.

У той же час, позивачем, ПАТ КБ «Приватбанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам'ятки Клієнта, ОСОБА_3 та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідача.

За вимог ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм ОСОБА_3 та Правила надання банківських послуг, долучені до анкети-заяви відповідача, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі ОСОБА_3 не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці ОСОБА_3 розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що ОСОБА_3 містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі ОСОБА_3, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з ОСОБА_3 та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, до матеріалів справи долучений лише витяг із ОСОБА_3 та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Отже, доданий позивачем витяг з ОСОБА_3 та Правил надання банківських послуг у зв’язку з відсутністю на них підпису відповідача, суд вважає, що останні не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов'язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15.

Таким чином, Позивачем не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то щодо збільшених строків позовної давності (п.1.1.7.31 ОСОБА_3), а відповідно, такий договір в силу ч. 2 ст. 1055 ЦК України є нікчемним.

З вимогою про стягнення вказаної заборгованості банк звернувся до суду 22.08.2017 року.

Під час розгляду справи в суді представник відповідача подав заяву про застосування до вимог банку наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

До такого ж висновку прийшла и ОСОБА_5 Верховного Суду у постанові у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) від 28.03.2018 р.

Згідно укладеного між сторонами договору, відповідач зобов’язався щомісячно вносити плату за користування кредитними коштами. Таким чином, право позивача вважається порушеним з моменту недотримання ОСОБА_2 строку оплати кожного чергового платежу, а відтак перебіг позовної давності за черговий платіж починається з моменту порушення строку його сплати.

Згідно поданого розрахунку боргу ОСОБА_2 14 липня 2014 року було здійснення погашення за наданим кредитом в розмірі 150,00 гривень. Отже, починаючи з серпня 2014 року позивач був обізнаний про порушення його прав з боку позичальника та прострочення платежу, проте звернувся з відповідним позовом лише 22.08.2017 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення тілу кредиту та відсотків за ним, а також річний строк за вимогами про стягнення штрафних санкцій.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-2469цс16, у постанові суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

У цій справі, позивач (ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») повною мірою володів необхідною інформацією стосовно клієнта (відповідача по справі), який уклав з Банком відповідний договір, у т.ч. стосовно строку дії кредитної карти, розміру непогашеної заборгованості тощо. А відтак, з початку серпня 2014 року ОСОБА_1 довідався про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_6 з серпня 2014 року мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту, проте до суду звернувся лише у 22.08.2017 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування якої просив відповідач, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

З урахуванням викладеного, згідно ст. 141 ЦПК України і підстав для стягнення судових витрат з відповідача також не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 11, 15-16, 251-253, 256-261, 266, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625, 626, 629, 631, 638, 639, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 21.11.2018 року.

Суддя: Л.В. Домусчі