Рішення № 78038929, 12.11.2018, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/92/18

Провадження № 2/486/222/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Савіна О. І.

при секретарі Устьянові Ю.М.

за участю: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Южноукраїнський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївськй області, про зміну способу стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості,

без участі представника третьої особи: Южноукраїнський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що за рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13.09.2012 року зобов’язаний до сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 15.06.2012 року і до повноліття дитини. Вказує, що, як батько, приймав участь у вихованні та забезпеченні дитини, в міру своїх можливостей, однак останнім часом відповідачка відмовилась отримувати від нього гроші, пославшись на незначний розмір коштів. Про наявність рішення суду про стягнення з нього аліментів, довідався лише коли за місцем його реєстрації, поштою надійшла довідка про нарахування заборгованості по аліментним платежам, яку він отримав приїхавши до батьків 28.12.2017 року. Копію рішення суду про стягнення аліментів отримав в Южноукраїнському міському суді 02.01.2018 року, а тому вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, що дає підстави для звільнення його від сплати заборгованості. Окрім того зазначив, що виконавча служба не повідомила його про відкриття виконавчого провадження, а тому він не мав можливості надати до відділу ДВС документи на підтвердження того, що не працює, і це позбавило його можливості вчасно звернутись до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, що призвело до нарахування заборгованості з травня 2015 року, виходячи з розміру середнього заробітку по місту Южноукраїнську, а з таким розрахунком він не погоджується. Також посилається на те, що 16.03.2013 року уклав шлюб з ОСОБА_4, від якого 26.08.2014 року народилась дочка ОСОБА_5, яка перебуває на його утриманні. Також на його утриманні перебуває дружина, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною та діти дружини від першого шлюбу. Поміж іншого, вказав, що починаючи з 2005 року не має постійного місця роботи, а тому вважає, що доцільніше було б визначити спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Середньомісячний його дохід складає 3000-4000 гривень. Виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дитини після шести років, має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1000 гривень, що перевищує мінімальний розмір аліментів на одну дитину. Тому просить суд змінити розмір стягуваних аліментів з 1/4 частки на 1000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з травня 2015 року і до повноліття дитини, звільнити його від сплати заборгованості у розмірі 53 860.77 грн. та зобов’язати відділ ДВС перерахувати заборгованість з травня 2017 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, станом на травень 2017 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову та пояснила, що згідно вимог ч.3 ст. 181 СК України, позивач, як платник аліментів, взагалі не може звертатись до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, оскільки законом таке право надано лише одержувачу аліментів. Окрім того зазначила, що виходячи з практики вищих судів, факт укладення шлюбу не являється доказом погіршення матеріального стану платника аліментів. Також вказала, що зміна способу стягнення аліментів за минулий час, як просить позивач - з липня 2015 року, законодавством не допускається., також вказала на відсутність підстав звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам.

Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13.09.2012 року встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з чим з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 15.06.2012 року і до повноліття дитини (а.с. 5).

З довідки про нарахування заборгованості по аліментним платежам №1418/1/2108 від 07.12.2017 року виданої Южноукраїнським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області вбачається, що за боржником ОСОБА_1 станом на 01.12.2017 року числиться заборгованість по аліментним платежам за виконавчим листом Южноукраїнського міського суду №1424/1327/2012 від 27.08.2014 року - 53 860.77 грн. (а.с. 6-7).

Копією свідоцтва про шлюб підтверджується що позивач ОСОБА_1 16.03.2013 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_7, яка після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с. 8).

26.08.2014 року у подружжя ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 9).

Окрім того, позивач долучив до матеріалів справи копію паспорту ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 та копію свідоцтва про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком яких є ОСОБА_10 (а.с. 10-11).

ОСОБА_4, згідно посвідчення №037346 від 09.10.2014 року. має право на пільги, передбачені для багатодітних сімей (а.с. 14).

Згідно довідок наданих управлінням праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради від 04.09.2014 року та 24.02.2016 року ОСОБА_1 на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків не перебуває та пільгами не користується (а.с. 12-13).

Також позивачем надані акти, складені сусідами 20.11.2014 року та 30.05.2016 року, які підтвердили, що позивач з 2006 року до теперішнього часу не працює та перебуває на утриманні батьків (а.с. 15-16).

09.01.2018 року комісією ОСББ «Теплий дім – Миру, 8» складено акт про проживання, згідно якого позивач ОСОБА_1 проживає в квартирі №4, де також проживають ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 17).

В силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач вважає, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі та навпаки). Також просить змінити розмір та спосіб стягування аліментів з травня 2015 року, тобто за період, що передує пред'явленню позову. Оскільки він фактично проживає в іншому місці, а в Южноукраїнську лише зареєстрований, вважає, що ДВС неправомірно нарахував заборгованість по аліментним платежам, виходячи з середнього заробітку по м. Южноукраїнську, де середній заробіток значно вищий, ніж в інших населених пунктах.

Вимогами ст. 180 Сімейного кодексу України, передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст. 141 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 23 Постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів суд повинен урахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивач зазначає в своєму позові, що він не має постійної роботи, стабільного регулярного доходу, і при цьому, окрім сина ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, на його утриманні перебуває донька ОСОБА_5, 26.08.2014 року та діти його дружини - ОСОБА_8 25.0.16.1998 року народження, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3. А тому вважає доцільним змінити спосіб стягнення та розмір аліментів, що стягуються на утримання сина ОСОБА_13, з 1/4 частини на тверду грошову суму у розмірі 1000 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з травня 2015 року і до досягнення ним повноліття.

Проте суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Таким чином, дана норма (в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017) імперативно вказує на право звернення до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів, лише одержувача таких аліментів, а тому, виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів - в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі, надано стягувачу аліментів. Платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів.

При цьому, суд враховує, що визначений за рішенням суду від 13.09.2012 року розмір аліментів прямо залежить від доходів платника аліментів, оскільки встановлений у частці від його доходу, а відтак, на думку суду, з урахуванням молодого віку та стану здоров’я позивача, не є для нього обтяжливим способом стягнення. При цьому суд вважає, що позивачем не доведено обставин, передбачених ст. 192 СК України, які б вказували на обставини. які позбавляють його можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному вищевказаним рішенням суду.

Що ж стосується дітей дружини позивача - ОСОБА_8 25.0.16.1998 року народження та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, то суд зазначає, що у відповідності до ст. 180 СК України, утримувати дитину до досягнення нею повноліття зобов'язані батьки. Таким чином, дітьми ОСОБА_4, зобов’язані опікуватись та їх утримувати саме батьки - ОСОБА_7 та ОСОБА_10.

Також суд звертає увагу позивача, що зміна розміру та способу стягнення аліментів за минулий час законом не передбачена.

Щодо до мінливості доходу позивача, то на думку суду це не може бути підставою для зміни чи зменшення розміру аліментів.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до положень ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до Законів України.

В силу вимог ст. 182 СК України та роз'яснень, даних у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, при визначенні розміру аліментів суд повинен врахувати стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.

Частинами 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України встановлено, що при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

З урахуванням викладеного, вимога ОСОБА_1 про зміну способу та зменшення розміру стягнення аліментів з травня 2015 року, до задоволення не підлягає.

З приводу нарікань позивача, щодо нарахування відділом ДВС заборгованості по аліментним платежам суд зазначає наступне.

Порядок стягнення аліментів визначається Законом України «Про виконавче провадження», Сімейним кодексом України, Інструкцією з організації примусового виконання рішень та іншими нормативними актами.

З 05.10.2016 року діє Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року.

Статтею 24 Закону визначено поняття місця виконання рішення. Так, згідно ч.1 ст. 24 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

На час відкриття виконавчого провадження державний виконавець керувався ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, який був чинний на час проведення виконавчих дій, та передбачав, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Згідно ст. 25 зазначеного ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. {Стаття 195 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2677-VI від 04.11.2010, № 1404-VIII від 02.06.2016; в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017}.

Таким чином, у відповідності до вимог закону, державний виконавець, відкрив виконавче провадження за місцем проживання боржника, яке є місцем реєстрації, зазначеним у виконавчому листі та обчислюючи заборгованість розміру аліментів, виходив із середньої заробітної плати працівників по місту Южноукраїнську миколаївської області, тобто діяв в межах повноважень.

З’ясувавши обставини справи, перевіривши належність та допустимість наведених доказів, суд вважає, що розмір стягуваних з ОСОБА_1 аліментів є розумним та не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін та неповнолітніх дітей, у зв’язку з чим суд прийшов до висновку що, позовні вимоги є необгрутнованими та задоволенню не підлягають.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 181, 182, 192 СК України, ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Южноукраїнський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зміну способу стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення .

У зв'язку з оголошенням в судовому засіданні вступної і резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Южноукраїнського

міського суду ОСОБА_14

Повний текст рішення складено 20.11.2018 року.