Рішення № 78038786, 19.11.2018, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/2934/18

Провадження № 2/484/1314/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2018р.Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі : головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання –Бикова О.П.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ОСОБА_3" про визнання договору оренди земельної частки (пай) недійсним та стягнення орендної плати

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма ОСОБА_3» про визнання договору оренди недійсним та стягнення орендної плати в сумі 23614грн., вказуючи, що її батько ОСОБА_4 був власником земельної частка (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектар. 24.06.2008р. ОСОБА_4 помер. Після його смерті вона прийняла спадщину та 24.09.2011р. отримала свідоцтво про право на спадщину: право на вказану земельну частку (пай). Після цього вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою надати копію договору оренди зазначеної земельної частки (паю) для того, щоб ознайомитись з його умовами, але їй було відмовлено. 10.05.2016р. на її запит відділом Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області копія такого договору була надана та вона дізналась, що він підписаний в інтересах її батька за нотаріальною довіреністю ОСОБА_3 вже після смерті батька. Використовуючи земельну ділянку відповідач орендну плату не сплачував, отже за період з 2010р. по 2017 рік включно така заборгованість склала 23614грн.

Ухвалою від 06.07.2018р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, визначені строки для подачі заяв по суті.

17.09.2018р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник позивача просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вимоги про стягнення орендної плати в сумі 23614грн.

26.09.2018р. до суду надійшла заява представника відповідача про застосування строків позовної давності, в якій вказано, що у позивача виникло право звернутись до суду для захисту своїх прав з дня відкриття спадщини, тобто з 24.06.2008р., отже вона пропустила строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 23.10.2018р. за клопотанням представника позивача відповідач зобов’язаний був надати суду докази на підтвердження нарахування та сплати орендної плати за спірним договором оренди земельної частки (паю).

На виконання ухвали суду 15.11.2018р. надійшла довідка, відповідно до якої первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій та є підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах, зберігаються на підприємстві протягом трьох років та орендна плата, нарахована за спірним договором оренди, за 2015р. до виплати після утримання обов’язкових платежів склала 2745,66грн., у 2016р. та 2017р. – по 31176,14грн.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Під час судового засідання представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що договір від імені орендодавця підписаний після його смерті, отже такий договір є недійсним. Просила стягнути з відповідача заборгованість за таким договором з орендної плати, який вона розрахувала на підставі відомостей про сплату орендної плати за аналогічним договором оренди, укладеного між позивачем та відповідачем. Також вона вказала, що копію договору оренди позивач отримала лише у 2016р., отже саме з цього часу необхідно відраховувати строк звернення до суду. Позивач звернулась до суду у 2018р., отже в межах строку позовної давності.

Представник відповідача надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, надані сторонами, суд дійшов таких висновків.

24.06.2008р. помер ОСОБА_4 (а.с.5), якому за життя належало право на земельну частку (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, на підставі сертифіката серії МК №0035583, виданого 08.07.1996р.

24.09.2011р. позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на право на вказану вище земельну частку (пай) (а.с.6).

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч. 1 ст. 11 ЦК України.

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства – Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст.13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

28.12.2009р. між ОСОБА_4 та ТОВ «Агрофірма ОСОБА_3» укладений договір оренди вказаної вище земельної частки (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів з орендною платою в розмірі 3% від грошової оцінки. Від імені ОСОБА_4 договір підписаний за нотаріальною довіреністю ОСОБА_3

Відповідно до ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Частиною 1 статті 1000 та пунктом 3 частини 1 статті 1008 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі смерті довірителя або повіреного.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені зокрема частинами першою-третьою статті 203 ЦК України, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. .

Таким чином, на час укладання спірного договору строк дії довіреності закінчився, а тому ОСОБА_3 не мав повноважень на представництво, отже такий правочин є недійсним, оскільки вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільних прав на вчинення такого правочину.

Представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності, вказуючи, що такий строк необхідно обчислювати з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 з 24.06.2008р. Враховуючи, що позивач звернулась до суду лише у 2018р., то вона пропустила строк звернення до суду, що є підставою для залишення позову без задоволення.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 р. у справі за № 6-2469цс16.

З копії листа управління Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області (а.с.8), наданого позивачем, вбачається, що копію спірного договору оренди земельної частки (паю) позивач отримала у травні 2016р. Отже позивач дізналась про порушення свого права, тобто про підпис договору оренди земельної частки (паю) після смерті батька, в травні 2016 р. після отримання копії такого договору, без наявності якої вона не могла бути обізнаною про дату його укладення, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Таким чином позивач звернулась до суду з позовом у межах строку позовної давності. Доказів протилежного суду не надано.

Позивач просила стягнути з відповідача також не отриману орендну плату за використання земельної частки (паю) за період з 2010р. по 2017рік включно в сумі 23614грн.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Умовами спірного договору оренди визначено, що орендар сплачує орендну плату не пізніше як до 26 грудня року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі, тому початок позовної давності для стягнення таких платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання боржником кожної частини зобов’язання окремо. При цьому сплив позовної давності за одними платежем, не тягне за собою сплив позовної давності за іншим платежем, для стягнення якого строк позовної давності ще не сплинув.

Судом встановлено, що право звернення до суду у позивача виникло у травні 2016р. після отримання копії договору оренди. За таких обставин з урахуванням того, що договір оренди землі передбачає щорічні виплати, а позивачка просить стягнути орендну плату за період з 2010р. по 2017р. та врахувавши те, що до суду з позовом вона звернулася в липні 2018року, стягненню в межах заявлених позовних вимог та строку позовної давності підлягають кошти, які нараховані відповідачем як орендна плата тільки за 2015-2017 роки.

З довідки, наданої відповідачем 15.11.2018р., вбачається що за спірним договором нараховані в якості орендної плати до сплати після утримання необхідних платежів у 2015р. 2745,66грн. та у 2016р. та 2017р. – по 3176,14грн., отже стягненню підлягають кошти в сумі 9097,94грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 704,80грн. за вимогу про визнання договору недійсним та 271,54грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за вимогу про стягнення коштів як орендної плати пропорційно до задоволених вимог в цій частині, всього 976,34грн.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати договір оренди земельної частки (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, укладеного 28.12.2009р. між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ОСОБА_3», зареєстрованого у книзі записів реєстрації договорів оренди земель них часток (паїв) по Кам’янобалківській сільській раді за №106 від 02.03.2010р., недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ОСОБА_3» на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 9097 (дев’ять тисяч дев’яносто сім) грн. 94 коп.

В задоволенні іншої частини позову про стягнення коштів як орендної плати за період з 2010року по 2014рік включно відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ОСОБА_3» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 976 (дев’ятсот сімдесят шість)грн. 34 коп.

Позивач: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ОСОБА_3», місцезнаходження: вул. Миру, 35 с. Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31929340.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складене 22.11.2018р.

Суддя Н.А.Медведєва