Вирок № 78038396, 22.11.2018, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1478/17-к

1-кп/468/40/18

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

іменем УКРАЇНИ

22.11.2018 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Муругова В.В., за участю секретаря Цегельник Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка кримінальне провадження № 12017150140000002 по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, непрацюючого, судимого 21.08.2013 року Тульчинським районним судом Вінницької області та 23.10.2013 року Апеляційним судом Вінницької області за ч.2 ст. 292, ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до трьох років семи місяців позбавлення волі, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4,

у вчиненні злочинів, передбачених стст. 286 ч.1, 135 ч.1 КК України,

з участю прокурорів Богданова І.В., Єгорова І.М., потерпілого ОСОБА_2, представника потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 КК України (завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан) та ч.1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження), за наступних обставин.

02.01.2017 року близько 20.30 год. в м. Баштанка Баштанського району Миколаївської області водій ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 в темний час доби, рухався по освітленій ліхтарями вуличного електроосвітлення проїзній частині вулиці Полтавської, що має по одній смузі руху в кожному напрямку. Під час руху біля будинку № 30 вулиці Полтавської водій ОСОБА_1, грубо порушуючи вимоги пп. 2.3.б, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, під час виникнення об’єктивно видимої небезпеки для руху транспортного засобу у вигляді пішохода ОСОБА_2, який в той час перетинав проїзну частину вулиці Полтавської зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до повної його зупинки, внаслідок чого допустив наїзд на останнього.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому обох стегнових кісток у нижній третині зі зміщенням уламків, двобічного ангулярного перелому нижньої щелепи зі зміщенням, перелому верхньої щелепи Ле фор 2, множинних саден обличчя, рани нижньої щелепи, рани слизової оболонки верхньої губи, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров’я на строк понад 21 добу.

Згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи № 417 від 04.07.2017 року у діях водія ОСОБА_1 вбачаються невідповідності п.12.3 Правил дорожнього руху України та його дії, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв’язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої отримав тілесні ушкодження ОСОБА_2, ОСОБА_1, ігноруючи загальноприйняті норми моральності та грубо порушуючи вимоги п.п. 2.10 «а», «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» ПДР України, тобто п. (а) негайно не зупинив транспортний засіб і не залишився на місці пригоди, п. (б) не увімкнув аварійної сигналізації та не встановив знаки аварійної зупинки; п. (в) перемістив транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; п. (г) не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, виклику карети швидкої допомоги, не звернувся за допомогою до присутніх і відправлення потерпілого до лікувального закладу; п. (ґ) не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; п. (д) не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ поліції, не записав прізвищ та адрес очевидців, та не очікував прибуття працівників поліції; п. (е) не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об’їзду пригоди. При цьому, усвідомлюючи, що він здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_2, чим поставив останнього у небезпечний для життя стан, будучи зобов’язаним та маючи можливість надати йому допомогу, з місця пригоди зник, залишивши потерпілого на узбіччі дороги без надання допомоги, коли той був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, який виник в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів ОСОБА_1 визнав частково та пояснив, що дійсно 02.01.2017 року ввечері близько 20.00 год. він на автомобілі ВАЗ їхав по вул. Полтавській в м. Баштанка в напрямку центру міста, їхав зі швидкістю приблизно 60 км/год. з увімкненим ближнім світлом фар та біля магазину «Ліліта» за відсутності пішохідного переходу дорогу зліва на право почав швидко переходити пішохід, якого водій побачив приблизно за 20 м, та ОСОБА_1 розраховував на те, що пішохід, побачивши автомобіль не продовжить рух, проте все відбулось швидко. ОСОБА_1 намагався гальмувати та змінювати напрямок свого руху праворуч, але на смузі руху ОСОБА_1 відбулась ДТП, від удару пішохід впав на лобове скло автомобіля та скотився в бік бордюру. ОСОБА_1 спочатку зупинив автомобіль та, відчинивши дверцята, подивився на збитого пішохода, який залишився лежати, але крові біля нього не було, після цього ОСОБА_1, злякавшись, поїхав з місця пригоди, звернувши до найближчих дворів біля приміщення «Ощадбанку», але хвилин через 10-15 пішки повернувся на місце події, щоб дізнатись про стан пішохода, оскільки наслідки події були йому невідомі, та, в разі необхідності надати йому допомогу, але на місці події вже була швидка медична допомога, яка забрала потерпілого. Оскільки ОСОБА_1 в той час був звільнений від відбування покарання з випробуванням, він злякався наслідків, тому сховав автомобіль зі слідами механічних пошкоджень, але наступного дня вказав поліцейським на його місце знаходження. ОСОБА_1 відвідував потерпілого ОСОБА_2 в лікарні в м. Миколаєві та сплатив потерпілому 5000 грн., але в подальшому родичі потерпілого вказали йому про необхідність сплати значної суми грошових коштів, яка була для обвинуваченого непомірною. Вважає себе винним в тому, що не надав одразу допомогу потерпілому, залишивши місце події, але вважає, що саме пішохід порушив Правила дорожнього руху.

Описуючи обстановку та погодні умови в момент події, ОСОБА_1 вказав, що проїзна частина дороги була мокра, «моросило» та був туман, по краям проїзної частини був сніг. Проїздна частина в місці ДТП не була освітлена, а світла біля магазину «Ліліта» було недостатньо. Погодні умови та видимість того вечора були суттєво відмінними від погодних умов та видимості при проведенні з ним слідчого експерименту влітку.

З показань потерпілого ОСОБА_2 слідує, що 02.01.2017 року близько 21.00 години на вул. Полтавській поблизу магазину «Ліліта» він зліва направо перейшов дорогу та, оскільки в тому місці не було переходу до тротуару, він продовжив йти в бік центра в звичайному темпі про обочині проїзної частини близько 40-50 см. від бордюру, щоб дійти до місця, де було б можливо перейти з дороги на тротуар. При цьому, потерпілий чув, що позаду нього їде автомобіль, але вважав, що встигає зійти з дороги. Удару та подій після нього потерпілий не пам’ятає, оскільки прийшов до свідомості вже в реанімації. Потерпілий заперечив, що того вечора був в стані алкогольного сп’яніння, вказує, що був «з похмілля», вказав, що дорога в місці події була освітлена світлом з магазину «Ліліта», в місці, де він переходив проїзну частину, пішохідного переходу не було, дорога була чистою, але мокрою та була мряка. Внаслідок подій, які відбулися, потерпілий став інвалідом та має ІІІ групу інвалідності, тривалий час лікувався та обвинувачений сплатив йому лише 5000 грн. Потерпілий підтвердив зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту за його участі відомості, вказавши при цьому, що при проведенні даної слідчої дії йшов не він, а його брат.

Свідок ОСОБА_5 в суді показала, що власне ДТП вона не бачила, оскільки приїхала до магазину «Ліліта» після нього, приблизно в 20.20 год., на вулиці стояла продавець магазину, а на дорозі хтось лежав. Викликали поліцію та швидку медичну допомогу, допомагали грузити потерпілого, він був без свідомості. Пізніше на місце події підходив ОСОБА_1, він нічого не робив, свідок припускає, що ОСОБА_1 шукав номер від автомобіля, який вона з продавцем забрали і сховали в приміщенні магазину. Коли свідок повернулась додому, то бачила автомобіль ОСОБА_1 в дворі їх багатоквартирного будинку по вул. Полтавській, 19, в автомобіля передня частина мала механічні ушкодження та був відсутній передній номерний знак. Свідок вказала, що того вечора погода була сирою, був чи то дощ, чи то туман.

Згідно з протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02.01.2017 року та фототаблиці до нього, місцем події є вулиця Полтавська, біля буд № 29, в м. Баштанка Баштанського району Миколаївської області. При огляді проїзної частини виявлено очищувачі скла, уламки пластику, шкарпетки, плями речовини бурого кольору.

Відповідно до протоколу огляду автомобіля ВАЗ 2107 від 03.01.2017 року, при огляді пустирю біля вул. Шевченка в с. Піски Баштанського району виявлено автомобіль ВАЗ-2107 без державних номерних знаків. При огляді автомобіля виявлено відсутність переднього вітрового скла, вм’ятини в передній частині автомобіля, плями речовини бурого кольору. При огляді салону автомобіля виявлено дві таблички з державним номерним знаком ВЕ9445АН, трос для буксировки, частини скла. В ході вказаного огляду вилучено автомобіль НОМЕР_2 та зразки речовини бурого кольору.

Згідно з висновком експертизи за № 44 від 08.02.2017 року на момент дорожньо-транспортної пригоди ходова частина, робоча гальмівна система, рульове керування та фари головного освітлення автомобіля НОМЕР_3, знаходились в працездатному стані та не мали невідповідностей вимогам ПДР України і ДСТУ 3649:2010 щодо технічного стану транспортних засобів, які могли виникнути до дорожньо-транспортної пригоди та вплинути на його рух.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1307 від 22.09.2017 року, ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді перелому обох стегнових кісток у нижній третині зі зміщенням уламків, двобічного ангулярного перелому нижньої щелепи зі зміщенням, перелому верхньої щелепи Ле фор 2, множинних саден обличчя, рани нижньої щелепи, рани слизової оболонки верхньої губи, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися в умовах ДТП (зіткнення пішохода та автотранспортного засобу). За ступенем тяжкості дані тілесні ушкодження до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров’я строком понад 21 добу. В момент ДТП потерпілий міг знаходитися в русі – йти, швидко йти, бігти. Утворення тілесних ушкоджень при падінні тіла на площину при приданні прискорення виключається.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 09.02.2017 року № 45 під час первісного контактування автомобіль НОМЕР_4 контактував із перешкодою (тілом пішохода) передньою центральною частиною транспортного засобу, а саме: центральною частиною переднього бамперу, центральною частиною панелі облицювання радіатора та центральною частиною капоту. В подальшому відбулося закидання тіла пішохода на транспортний засіб та його контактування з переднім вітровим склом та дахом автомобіля.

Відповідно до висновку експерта № 102 від 17.03.2017 року кров ОСОБА_2 відноситься до групи В з ізогемаглютиніном анти-А ізосерологічної системи АВО. Із вказаного висновку вбачається, що на фрагменті марлі зі змивом (об.№1) (зразках крові, виявленої на асфальті) знайдена кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А ізосерологічної системи АВО, походження якої не виключається від ОСОБА_2 Також на трьох фрагментах марлі зі змивами (об.№2,3,4), виявленими на капоті, правому крилі, на лівих дверях автомобіля, знайдена кров людини, при серологічному дослідженні якої виявлений антиген В ізосерологічної системи АВО, походження якої не виключається від особи (осіб) групи В з ізогемаглютиніном анти-А, в томі числі ОСОБА_2

Із висновку експерта № 101 від 06.03.2017 року слідує, що кров ОСОБА_2 відноситься до групи В з ізогемаглютиніном анти-А ізосерологічної системи АВО.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 16.06.2017 року слідує, що ОСОБА_2 в присутності понятих розповів та показав обставини дорожньо-транспортної пригоди біля буд. № 30 м. Баштанка Баштанського району, під час якої автомобіль під керуванням ОСОБА_1 здійснив на нього наїзд ззаду, заподіявши йому тілесні ушкодження, коли він рухався прямолінійно вздовж проїзної частини.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 16.06.2017 року слідує, що ОСОБА_1 в присутності захисника та понятих розповів та показав обставини дорожньо-транспортної пригоди біля магазину «Ліліта» м. Баштанка Баштанського району, за участю автомобіля під його керуванням здійснив та пішохода ОСОБА_2, який вийшов на проїзну частину дороги.

З повідомлення Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області від 13.02.2017 року № 158/05-07 вбачається, що світильники вуличного освітлення по вул. Полтавська м. Баштанка встановлені на електроопорах з боку непарної нумерації вулиці. 02.01.2017 року світильники були увімкнені о 16.30 годин та вимкнені 03.01.2017 року о 07.00 годин.

Відповідно до висновку судової експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди від 04.07.2017 року № 417 належні дії водія автомобіля ВАЗ-2107 р/н номер НОМЕР_5 регламентуються вимогами п. 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля ВАЗ-2107 р/н номер НОМЕР_5 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України. Водій автомобіля ВАЗ-2107 р/н номер НОМЕР_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода. Невідповідність дій водія автомобіля НОМЕР_6 вимогам п. 12.3 ПДР України з технічної точки зору знаходяться в причинному зв’язку з ДТП.

З повідомлення метеорологічної станції Баштанка в районі метеостанції Баштанка Миколаївської області 02.01.2017 року в період з 12.00 до 23.00 год. температура повітря коливалася від 1,3° тепла до 1,3° морозу, вологість повітря коливалася 88-100%, опадів в цей період не було, видимість на 12 годину становила 9 км та поступово погіршувалася серпанком та туманом. В період з 18.50 до 20.10 год. спостерігався туман і видимість стала 200-400 м. В 20.10 год. туман розсіявся і видимість покращилася до 2100 м.

Відповідно до розписки від 13.01.2017 року ОСОБА_6 отримав 5000 грн. від ОСОБА_1

Згідно з висновком експерта №331 від 12.06.2018 року, призначеної судом за клопотанням сторони обвинувачення, в даній дорожній ситуації водій автомобіля НОМЕР_7 ОСОБА_1 з метою забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 12.4, 12.2 та п. 12.3 ПДР України. Дослідженням було встановлено, що в діях водія ОСОБА_1, з технічної точки зору, немає невідповідності до вимог п. 12.4, п. 12.2 ПДР України та маються невідповідності до вимог п. 12.3 ПДР України. Проведеним дослідженням було встановлено, що водій автомобіля НОМЕР_7 ОСОБА_1 при всіх варіантах вихідних даних мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода. В даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_1 з технічної точки зору знаходяться у причинному зв’язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні кожен з доказів з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність всіх доказів з токи зору достатності, суд приходить до висновку про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у інкримінованих йому злочинах та те, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України є підставою для ухвалення виправдувального вироку.

При цьому, відповідно до меж судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Аналіз процитованого положення через призму положень КПК України щодо змісту обвинувального акту (ст. 291 КПК України), вказує на те, що викладені в обвинувальному обставини, перелічені в ст. 291 КПК України є визначальними для суду та суд не в праві виходити за межі таких обставин. При цьому, ст. 291 КПК України, серед іншого, передбачає зазначення анкетних відомостей кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Зі змісту обвинувального акту щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України слідує, що йому інкримінується вчинення злочину щодо потерпілого, який у викладенні фактичних обставин справи та у формулюванні обвинувачення вказується за прізвищем та ініціалами - ОСОБА_2, при цьому, в розділі обвинувального акту, що визначає анкетні дані потерпілого, потерпілим вказано ОСОБА_7, натомість в суді встановлено, що потерплим є особа з іншими анкетними даними, а саме ОСОБА_2, проте, виходячи з положень ст. 291, 337 КПК України суд не має процесуальної можливості усунути вказану невідповідність на стадії судового розгляду обвинувального акту, а сторона обвинувачення таку суттєву невідповідність проігнорувала при тому, що, в тому числі і з цих підстав, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України в даному кримінальному провадженні вже повертався ухвалою суду прокурору через його невідповідність ст. 291 КПК України.

Відповідно до закріпленої в ст. 17 КПК України презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, як загальної засади кримінального провадження, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

При цьому, в контексті вказаної вище презумпції невинуватості у комплексі з іншими загальними засадами кримінального провадження, як то верховенство права (ст. 8 КПК України, яка передбачає врахування практики Європейського суду з прав людини) та законності (ст. 9 КПК України, яка передбачає неухильне додержання під час кримінального провадження вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, з одночасним урахуванням практики Європейського суду з прав людини при застосуванні кримінально процесуального законодавства України), допустимість доказів є не менш важливою, ніж їх достатність та належність для встановлення вини особи в інкримінованому їй злочині.

Питання допустимості доказів, визначене ст. 86 КПК України, відповідно до якої доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За такого, порушення порядку, визначеного КПК України при отриманні певного доказу, має своїм наслідком визнання його недопустимим.

При цьому, виходячи з принципу змагальності та диспозитивності, в тому разі, якщо сторона кримінального провадження оспорює допустимість певного доказу та ставить перед судом питання про визнання такого доказу недопустимим, суд зобов’язаний дати оцінку такому доказу з точки зору його допустимості. А сам по собі той факт, що особа (в даному випадку обвинувачений) взяла участь у проведенні відповідної слідчої дії, в результаті якої був здобутий доказ, та не оспорювала її результатів при її завершенні, на допустимість даного доказу з токи зору дотримання порядку, визначеного КПК України жодним чином не впливає.

Так само на питання допустимості доказу не впливає і визнання особою певних фактів та обставин, на підтвердження яких подається даний доказ, оскільки єдиним критерієм допустимості доказу є не ставлення до нього сторін, а дотримання визначеного КПК України порядку його отримання.

В даному випадку сторона захисту просила визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року, проведеного слідчим СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_8 та висновок експерта №417 від 04.07.2017 року, складений на виконання постанови про призначення автотехнічної експертизи механізму та обставин ДТП, винесеної тим же слідчим, оскільки не були підтверджені повноваження вказаного слідчого, бо в обвинувальному акті слідчими, які здійснювали досудове розслідування в даному провадженні, вказані лише т.в.о. начальника СВ Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_9 та слідчий СВ Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_10

Прокурор заперечив проти визнання вказаних доказів недопустимими, оскільки повноваження слідчого підтверджені постановою про проведення досудового розслідування групою слідчих від 10.05.2017 року.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

При цьому, за загальним правилом, визначеним ч.2 ст. 38 КПК України слідчі дії (досудове розслідування) має право здійснювати слідчий одноособово або група слідчих.

Відповідно до ст. 39 КПК України слідчого або групу слідчих, уповноважених на проведення досудового розслідування визначає керівник органу досудового розслідування.

Згідно з ч.5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Згідно з п. 17 ч.1 ст. 3 КПК України слідчим є службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

З аналізу положень п.17 ч.1 ст. 3, ст. 38-40 КПК України слідує, що норми КПК України передбачають персоніфікацію відповідних службових осіб, які уповноважені здійснювати досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні з фіксацією відповідних відомостей про таку особу в кримінальному провадженні та фіксацією відповідного рішення про її належне уповноваження на ведення досудового розслідування.

Відповідно до принципу безпосередності дослідження документів, як загальної засади кримінального провадження, визначеної ст. 23 КПК України, суд досліджує докази та інші документи і процесуальні рішення, які обґрунтовують законність слідчих дій, безпосередньо. За такого, у комплексі з принципом змагальності, слід дійти висновку, що суд обґрунтовує свої рішення щодо оцінки доказів виключно на підставі наданих йому сторонами документів, якщо сторона кримінального провадження не надала суду в ході судового розгляду наявний в неї доказ або інший документ, вона фактично втрачає можливість посилатись на нього в подальшому та суд ухвалює рішення по суті справи без врахування вказаного доказу або документу.

При цьому, виходячи з визначення керівника органу досудового розслідування, що міститься в ст. 3 КПК України, Головне слідче управління, слідче управління, слідчий відділ, слідче відділення органу Національної поліції є з точки зору КПК України самостійними органами досудового розслідування, а слідчі вказаних органів є самостійними у своїй процесуальній діяльності.

В даному кримінальному провадженні відповідно до наданих стороною обвинувачення відомостей, що містяться у витягу з ЄРДР №12017150140000002 - органом досудового розслідування вказано слідче відділення Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області, а слідчими, які відповідно до вказаних вище положень закону були уповноважені на здійснення досудового розслідування в ньому, були відповідно до постанови керівника вказаного органу досудового розслідування ОСОБА_9 від 03.01.2017 року - він же та слідчий СВ Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_10, які також вказані і в обвинувальному акті.

При цьому, постановою начальника СУ ГУНП в Миколаївській області від 10.05.2017 року проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12017150140000002 доручено групі слідчих, а саме: слідчому Блошку Д.І. та слідчому СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11, проте стороною обвинувачення суду не надано відомостей про те, що в даному провадженні змінювалась підслідність та, що орган досудового розслідування в даному провадженні був змінений зі слідчого відділення Баштанського ВП на слідче управління ГУНП в Миколаївській області, керівник якого відповідно до ст. 39 КПК України набув би в такому разі повноваження на визначення групи слідчих в даному провадженні, натомість з тексту обвинувального акту та витягу з ЄРДР №12017150140000002 слідує, що орган досудового розслідування в даному кримінальному провадженні не змінювався та ним було слідче відділення Баштанського ВП ГУНП в Миколаївській області.

За такого участь слідчого Письменного М.Г. в даному провадженні є такою, що не відповідає вимогам КПК України, в тому числі вимозі законності, тобто неухильного дотримання положень КПК України, що, у свою чергу, ставить під сумнів зібрані вказаним слідчим докази. При цьому, як вказувалось вище, відповідно до ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Крім того, огляд автомобіля ВАЗ 2107, проведений 03.01.2017 року в період часу з 16.30 год. по 16.50 год. слідчим СВ Баштанського ВП ОСОБА_12 вже після внесення відомостей про злочин в ЄРДР за №12017150140000002 (відомості про який були внесені 03.01.2017 року о 10.04 год.), проте вказаний слідчий взагалі до групи слідчих в даному провадженні не був включений, а тому не мав повноважень на ведення досудового розслідування в даному провадженні, у зв’язку з чим складений ним протокол огляду автомобіля є таким, що проведений з порушенням порядку, визначеного КПК України, тобто є недопустимим.

Сторона захисту також просила визнати недопустимим протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року відповідно до п.6 ч.2 ст. 87 КПК України, оскільки він був проведений з ОСОБА_1 як свідком, а в подальшому в даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 було повідомлено про підозру.

Прокурор заперечив щодо цього, вказавши, що ОСОБА_1 було роз’яснено його право не свідчити проти себе та він не попереджався про кримінальну відповідальність.

Оцінюючи вказаний протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року з точки зору його допустимості, суд виходить з наступного.

При проведенні вказаної слідчої дії ОСОБА_1 давав показання та брав участь у відповідних замірах та дослідженнях без будь-якого визначеного правового статусу, але за участі адвоката ОСОБА_4

Проте норми КПК України передбачають участь конкретної особи в кримінальному провадженні в чітко визначеному статусі з відповідними визначеними КПК України правами та обов’язками.

Так перелік учасників кримінального провадження визначений п. 25 ч.1 ст. 3 КПК України, відповідно до якого учасниками кримінального провадження є сторони кримінального провадження (з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом, з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений, їх захисники та законні представники), учасниками також є потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

А перелік осіб, які можуть бути залучені до участі в слідчому експерименті, визначений в ч. 3 ст. 240 КПК України, відповідно до якої до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.З вказаного переліку послугами адвоката в кримінальному провадженні відповідно до положень КПК України можуть користуватись тільки підозрюваний, потерпілий та свідок. Оскільки при проведенні слідчого експерименту 16.06.2017 року ОСОБА_1 фактично давав показання з приводу відомих йому обставин, які в даному кримінальному провадженні підлягали доказуванню, та не мав правового статусу підозрюваного чи потерпілого, то він брав участь в даній слідчій дії саме в якості свідка.

При цьому, відповідно до п.1 ч.3 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зауваження сторони захисту про те, що при проведенні вказаної слідчої дії що ОСОБА_1 було роз’яснено його право не свідчити проти себе та він не попереджався про кримінальну відповідальність, на недопустимість отриманого доказу в результаті такої слідчої дії не впливає, оскільки, по-перше, в разі нероз’яснення особі права не свідчити проти себе такі показання були б недопустимими згідно з іншою нормою (п.4 ч.2 ст. 87 КПК України), а в даному випадку недопустимість показань особи як свідка, якій в подальшому в даному провадженні було повідомлено про підозру прямо передбачено іншим положенням п.1 ч.3 ст. 87 КПК України, при цьому, без будь-яких виключень щодо попередження чи непопередження свідка про кримінальну відповідальність. По-друге, отримання показань від особи, яка не має жодного правового статусу в кримінальному провадженні та проведення з такою особою слідчих дій, перелік учасників якої чітко визначений законом, також порушує принцип законності, крім того, судом обґрунтовано вище висновки, чому суд вважає, що в даному випадку від ОСОБА_1 були отримані показання саме як від свідка, а в подальшому йому в даному провадженні було повідомлено про підозру.

За такого проведення з ОСОБА_1 слідчого експерименту в якості свідка в кримінальному провадженні, в якому він в подальшому був визнаний підозрюваним, рівно як і участь його в даній слідчій дії без будь-якого правового статусу в супереч положенням ч.3 ст. 240 КПК України, і зауваження сторони захисту з приводу допустимості даного доказу з цих підстав, відповідно до ст. 87 КПК України зобов’язує суд визнати вказаний доказ недопустимим та таким, що порушує загальну засаду законності, тому суд визнає протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року недопустимим доказом.

Недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року тягне за собою недопустимість відповідних висновків експертів №417 від 04.07.2017 року та №331 від 12.06.2018 року, оскільки вказані висновки ґрунтуються, в тому числі на показаннях ОСОБА_1 даних ним при проведенні слідчого експерименту, та на результатах проведеного з ним слідчого експерименту, який визнаний судом недопустимим, і відокремити ці данні від інших фактичних даних у вказаних висновках неможливо, а, отже, суд не в праві посилатись на вказані висновки експерта при ухваленні рішення відповідно до ч.2 ст. 86 КПК України.

Що ж стосується змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_1 в взаємозв’язку з межами судового розгляду, визначеними ст. 337 КПК України, то суд зауважує також на тому, що і у викладені фактичних обставин, і у формулюванні обвинувачення сторона обвинувачення посилається на висновок експерта №417 від 04.07.2017 року, при цьому, в ході судового розгляду сама сторона обвинувачення поставила під сумнів вказаний висновок експерта, у зв’язку з чим судом за клопотанням сторони обвинувачення було призначено повторну експертизу та отримано висновок експерта та №331 від 12.06.2018 року, при цьому, прокурор, поставивши під сумнів висновок експерта №417 від 04.07.2017 року та здобувши інший висновок експерта, - обвинувальний акт щодо викладення фактичних обставин та формулювання обвинувачення не змінив, залишивши посилання на висновок експерта №417 від 04.07.2017 року. Проте, судом з описаних вище підстав визнанні недопустимими обидва висновки експерта і суд не має права обґрунтовувати на них своє рішення.

Таким чином, зібрані стороною обвинувачення письмові докази, а саме протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 16.06.2017 року, протокол огляду автомобіля від 03.01.2017 року, висновки експертів №417 від 04.07.2017 року та №331 від 12.06.2018 року є недопустимими з наведених вище обставин, внаслідок чого належними та допустимими доказами залишаються лише показання допитаних в суді обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2 (в тому числі дані при проведенні з ним слідчого експерименту), свідка ОСОБА_5 та письмові докази: протокол огляду місця події від 02.01.2017 року, висновок експерта №44 від 08.02.2017 року щодо технічного стану автомобіля, висновок трасологічної експертизи №45 від 09.02.2017 року, висновки судово-медичних експертиз №101 від 06.03.2017 року, №102 від 17.03.2017 року, №1307 від 22.09.2017 року, повідомлення метеорологічної станції Баштанка.

Проте самі по собі вказані докази лише вказують на факт дорожньо-транспортної пригоди, отримання ОСОБА_2 в результаті даної пригоди тілесних ушкоджень та причетність до вказаної ДТП автомобіля ВАЗ 2107 н.з. ВЕ9445АН під керуванням ОСОБА_1, що не заперечує і сам обвинувачений ОСОБА_1, проте вказані докази є недостатніми для висновку про наявність в діях обвинуваченого конкретного складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, оскільки такі докази не підтверджують поза розумним сумнівом наявності в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, для якого безумовно необхідною є встановлення порушення водієм конкретних положень (пунктів) Правил дорожнього руху України та об’єктивного зв’язку між цим порушенням ПДР та визначеними в диспозиції цієї статті наслідками, що лише перерахованими вище доказами підтвердити неможливо, за такого такі докази є недостатніми для спростування гарантованої особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, презумпції невинуватості, а недопустимість інших доказів не дає суду права посилатись на них при ухваленні рішення.

За такого обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню за ч.1 ст. 286 КК України у відповідності до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України та згідно з п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Окрім обвинувачення ОСОБА_1 за ч.1 ст. 286 КК України, йому також інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України.

Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому, визначення кримінального провадження міститься в п. 10 ч.1 ст. 3 КПК України, відповідно до якого кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, і ст. 3 КПК України, і ст. 214 КПК України вказують на кримінально каране діяння, як на підставу внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування. За такого, для відмежування одного кримінального провадження від іншого необхідно виходити з його визначення, що міститься в п. 10 ч.1 ст. 3 КПК України, яке, у свою чергу, нерозривно пов’язане з поняттям злочину, визначення якого міститься в ч.1 ст. 11 КК України, відповідно до якого злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Тому при виявленні факту вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, такі відомості мають вноситись до ЄРДР.

При цьому, з долучених до справи витягів з ЄРДР слідує, що, як і передбачено нормами КПК України, обидва кримінальні правопорушення окремо зареєстровані в ЄРДР, а саме: за ч.1 ст. 286 КК України – 03.01.2017 року за №12017150140000002, а за ч.1 ст. 135 КК України – 26.09.2017 року за №12017150140000509, тобто вказані провадження є самостійними з точки зору процесуального законодавства, досудове розслідування кожного з яких має бути закінчене прийняттям відповідного рішення, передбаченого ст. 283 КПК України. При цьому, обвинувальний акт від 28.11.2017 року, який є предметом судового розгляду, стосується лише кримінального провадження №12017150140000002, оскільки лише вказаний номер провадження значиться в тексті обвинувального акту та реєстрі матеріалів досудового розслідування, при цьому, відповідно до ст. 291 КПК України реєстраційний номер кримінального провадження є обов’язковим елементом обвинувального акту.

Положеннями ст. 217 КПК України передбачено, що у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором.

Проте, такого рішення про об’єднання кримінальних проваджень №12017150140000002 та №12017150140000509 суду в ході судового розгляду надано не було, а, як вказано вище, відповідно до принципу змагальності та безпосередності дослідження документів, суд дає оцінку виключно тим доказам та документам, які були надані суду, більш того, про існування такого рішення про об’єднання кримінальних проваджень нічого не вказано і у відповідних розділах реєстру матеріалів досудового розслідування, що дає підстави для висновку про те, що таке рішення не приймалось, а тому складення обвинувального акту щодо різних кримінальних проваджень без їх об’єднання в одне є, по-перше, порушенням порядку, визначеного КПК України та загальної засади законності, по-друге, є таким, що суперечить принципу правової визначеності.

Крім того, єдиною підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є обвинувальний акт, складений у відповідності до вимог процесуального закону. При цьому, діяння, передбачене ст. 135 КК України і з точки зору КПК України, і з точки зору КК України є самостійним злочином та підлягає самостійному кримінальному провадженню, за такого при обвинуваченні особи у вчиненні даного злочину при викладенні фактичних обставин злочину та при формулюванні обвинувачення мають бути вказані визначені ст. 91 КПК України обставини щодо події кримінального правопорушення (часу, місця вчинення злочину та іншого), проте в обвинувальному акті ані у викладенні фактичних обставин, ані у формулюванні обвинувачення щодо самостійного злочину передбаченого ст. 135 КК України не вказані ні місце, ні час вчинення саме даного злочину, а суд відповідно до ст. 337 КПК України обмежений обставинами, вказаними в обвинувальному акті, та в разі, якщо вкаже додаткові встановлені судом обставини – фактично вийде за межі висунутого обвинувачення. За такого викладені в обвинувальному акті фактичні обставини та формулювання обвинувачення за ч.1 ст. 135 КК України є такими, що порушують право особи на захист, оскільки відповідно до п. 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_6 проти Росії» Суд зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

За такого складення обвинувального акту лише в одному кримінальному провадженні без надання доказів про об’єднання різних кримінальних проваджень, відсутність в обвинувальному акті опису обставин самостійного злочину, обов’язкових для доказування відповідно до ст. 91 КПК України, з врахуванням визначених ст. 337 КПК України меж судового розгляду, через призму права на справедливий суд – унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності за таке діяння на підставі такого обвинувального акту, що відповідно до презумпції невинуватості та п.3 ч.1 ст. 373 КПК України зобов’язує суд ухвалити виправдувальний вирок, за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу злочину.

За такого обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню і за ч.1 ст. 135 КК України у відповідності до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України та згідно з п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що належними достатніми та допустимими доказами не доведено поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_1 складу фактично інкримінованих йому злочинів, передбачених ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України є підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України речові докази: автомобіль ВАЗ 2107 н.з. ВЕ9445АН підлягає залишенню у власника; паперові конверти зі змивами, уламки пластмаси, два автомобільні очищувачі скла, пара шкарпеток підлягають знищенню.

Відповідно до ч.3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення суд залишає позов без розгляду.

У зв’язку з цим підлягають залишенню без розгляду позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що, при цьому, не позбавить його права на вирішення в порядку цивільного судочинства питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

З тих самих підстав підлягають залишенню без розгляду і позови прокурора в інтересах держави про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 370,374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 в пред’явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст. 135, ч.1 ст. 286 КК України визнати невинуватим і виправдати.

Процесуальні витрати в сумі 6599 (шість тисяч п’ятсот дев’яносто дев’ять) гривень 80 копійок за проведення експертиз в кримінальному провадженні віднести на рахунок держави.

Речові докази:

-автомобіль ВАЗ 2107 н.з. ВЕ9445АН – залишити у власника;

-паперові конверти зі змивами, уламки пластмаси, два автомобільні очищувачі скла, пара шкарпеток - знищити.

Цивільні позови ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та прокурора в інтересах держави про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину – залишити без розгляду відповідно до ч.3 ст. 129 КПК України.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів.

суддя: