Рішення № 78037861, 08.11.2018, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1588/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"08" листопада 2018 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Галина В.П.,

секретар Задорожна В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Самборі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум за несвоєчасне виконання рішення суду, -

за участю представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення сум за несвоєчасне виконання рішення суду. У обґрунтування позову посилається на те, що 28.11.2007 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно вимог якого він передав ОСОБА_2, а той отримав від нього грошові кошти в сумі 70000,00 Євро, які зобов’язувався повернути позивачу до 01.02.2008 року. На підтвердження укладеного договору і переданих коштів відповідач написав і передав ОСОБА_1 розписку. Відповідач ОСОБА_2 своїх зобов’язань за договором позики не виконав.

Рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 17.09.2013 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 70 000 Євро, що становить 762300 грн. 00 коп. заборгованості за договором позики та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 68607 грн. Всього стягнути 830907 грн. 00 коп. та судові витрати в сумі 956 грн.

15.11.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист № 2-268/2011, який позивачем пред’явлено до виконання за місцем проживання боржника до відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Державним виконавцем відділу ДВС постановою від 09.12.2013 року відкрите виконавче провадження № 41128197 про стягнення з ОСОБА_2 70 000 євро, що становить 762300 грн. заборгованості за договором позики, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 68607 грн., судові витрати в сумі 956 грн. Всього 831863 грн. 00 коп.

У зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором позики, отриманої ним 28.11.2007 року, та постановленої до стягнення судовим рішенням 17.09.2013 року, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні витрати, три відсотки річних від суми боргу та проценти за користування чужими коштами з часу постановлення судом рішення, а саме за період з 18.09.2013 року по 14.06.2016 року.

Із поданого до позову розрахунку за період прострочення повернення суми боргу за договором позики від 28.11.2007 року з часу постановлення судового рішення, а саме з 18.09.2013 року по 14.06.2016 року сума на яку збільшується борг внаслідок інфляційних процесів становить 679681грн. 93 коп., сума 3% річних за вказаний період прострочення складає 68262 грн. 94 коп.

Також, враховуючи встановлену чинним законодавством та практикою судів презумпцію оплатності договору позики, і те, що умовами договору позики від 28.11.2007 року не передбачено інше, на думку позивача є всі підстави для стягнення з відповідача процентів за користування наданою позикою в порядку ст.1048 ЦК України, які згідно наявного розрахунку за період з 18.09.2013 року по 14.06.2016 року складають 392281 грн. 03 коп.

В подальшому позивачем зменшено позовні вимоги, уточнивши розрахунок позову. Розрахунок процентів за користування чужими коштами відповідно до ст.1048 ЦК України та розрахунок 3 відсотків річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України підлягає зміні, а саме сума основного боргу для нарахувань визначається у іноземній валюті, Євро, і згідно прикладеного розрахунку за період прострочення повернення суми боргу 70 000,00 Євро за договором позики від 28.11.2007 року з часу постановлення судового рішення, а саме з 18.09.2013 року по 14.06.2016 року сума процентів за користування чужими коштами становить 33047,82 Євро, що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, станом на 08.11.2018 року становить 1 059 025 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч двадцять п’ять) гривень 19 коп., а сума 3% річних за вказаний період прострочення складає 5750,83 євро, що станом на 08.11.2018 року згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, становить 184 286 (сто вісімдесят чотири двісті вісімдесят шість) гривень 70 коп.

Позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат просив залишити без розгляду.

ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, будучи належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_3 підтримала позов заявлений позивачем та просила його задовольнити. Додатково пояснила, що 28.11.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики з терміном оплати до 01.02.2008 року. Згідно наведеного договору, позивач позичив відповідачу 70 000 Євро. Оскільки борг ОСОБА_2 не був повернутий ОСОБА_1, рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 17.09.2013 року позов ОСОБА_1 задоволений та встановлено, що між сторонами був укладений договір позики та зобов’язано ОСОБА_2 повернути в користь ОСОБА_1 70 000 Євро, та було визначено еквівалент на той час в гривнях та 3 % річних від простроченої суми і зазначено загальну суму збитків. В подальшому ОСОБА_1 отримано виконавчий лист та пред’явлено у виконавчу службу для виконання, де відкрито виконавче провадження і проводились виконавчі дії. Однак до часу пред’явлення даного позову борг ОСОБА_1 не був повернутий, існувала заборгованість за договором позики. Враховуючи, що даний борг не був сплачений, то відповідно боргові зобов’язання не припинились. Будь-який договір вважається виконаним належним виконанням, тобто сплата боргу. Оскільки сплата боргу на час пред’явлення позову не була проведена, то відповідно ними були нараховані суми за період з часу постановлення рішення апеляційним судом з 18.09.2013 року по 14.06.2016 року та вклались в строк позовної давності за вказаний період. Суми ними оспорюються за вказаний період. Зважаючи, що позика не була повернута, цивільно-правові відносини з приводу договору позики тривають на даний час і вони не є виконані. Кредитор має право задовольнити свої вимоги внаслідок невиконання боржником своїх зобов’язань шляхом стягнення 3 % річних простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України та має право на одержання процентів за користування чужими коштами відповідно до ст. 536, 1048 ЦК України. Розмір процентів в договорі позики, яка була оформлена розпискою не було встановлено. Однак існує презумпція оплатності договору позики, яка не була спростована в розписці, в рішенні суду про підтвердження боргових зобов’язань. Виходячи з даної презумпції цей договір позики є оплатним і якщо розмір процентів не визначений, то він визначається на рівні облікової ставки. Відповідно за вказаний період із 2013 по 2016 рік ними нараховується розмір процентів на рівні облікової ставки встановленої НБУ. Вимога про стягнення сум за прострочення виконання і невиконання договору позики ними заявлялась у позовних вимогах. Зобов’язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору. Станом на час пред’явлення позову, боржник не виконав свої зобов’язання і сума боргу до теперішнього часу ним не повернута. Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання не свідчить про припинення договірних правовідносин.

В резолютивній частині позовних вимог ними проведений еквівалент виходячи з гривні станом на 2016 рік. Відповідно до постанови ВСУ від 25.04.2018 року зазначено, що сума яка підлягає сплаті за зобов’язаннями, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Враховуючи умови договору позики та положення ст. 533 ЦК України, суму боргу необхідно стягувати за відповідним курсом долара, євро станом на день ухвалення судового рішення. Також слід зазначити, що відносини були в Євро, ні одна сторона не може змінити валюту зобов’язань. Тому всі наступні обрахунки також повинні бути в Євро. Закінчився термін на який була дана позика, а не договірні відносини.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, будучи належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому суд розглядає справу у його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні частково заперечив позов та зазначив, що не згідний із заявленою сумою, а саме 70 000 Євро. ОСОБА_1 частково кошти повернуті, тобто половину від 70 000 Євро. Даний факт він не може підтвердити, оскільки це ніде не зафіксовано. У розписці зафіксована лише сума яка позичалась. Навіть при розмові з ОСОБА_1 той особисто у присутності ОСОБА_6 не заперечував, що йому кошти не віддавались.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що оскільки кошти були надані в грошовому еквіваленті Євро, частина коштів повернута. Документально це не зафіксовано. Факт часткового повернення коштів засвідчує ОСОБА_5 Також слід врахувати індекс інфляції і різні відсотки, які в судовій практиці не рахуються в Євро. Йде перерахунок в гривні. На його думку усі перерахунки зроблені неправильно. Щодо договору, то договірні відносини закінчились, договір був укладений на півроку. Суд виніс рішення про стягнення даних коштів, виконавча служба арештувала майно. Пішов процес стягнення грошей. Також позивачем не вчинялось жодних дій, щоб стягнути це майно. Він не подавав заяв до виконавчої служби, не надав жодних доказів суду про те, що він намагався стягнути ці кошти. Він просто чекав і за місяць до закінчення терміну подає ще один позов до суду щоб заробити більше грошей. Ніякої довідки про те, що він хотів це майно стягнути немає. Це свідчить про те, що кошти повертались. В останній момент сторони між собою посварились і позивач вирішив заробити ще більше грошей.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:

Відповідно до рішення Апеляційного суду Львівської області від 17.09.2013 року, вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 70 000 євро, що становить 762300,00 грн. заборгованості за договором позики та 3% річних від простроченої суми в розмірі 68607 грн. Всього стягнути 830907 грн. 00 коп. та судові витрати в сумі 956 грн. ( а.с. 7-10).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 4 вказаної статті передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як зазначено у частині першій і третій статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Із копії постанови винесеної старшим державним виконавцем ВДВС Самбірського МРУЮ ОСОБА_7 від 09.12.2013 року, відомо про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 2-268/2011, 2/452/15/2013 виданому 15.11.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 70 000 євро, що становить 762 300 грн. заборгованості за договором позики та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 68 607 грн. і судовий збір в розмірі 956 грн. Всього до стягнення 831 863 грн. 00 коп. ( а.с. 11, 12 ).

Згідно довідки, виданої Самбірським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 23.05.2016 року № 877/09-44/3558 відомо, що загальна сума заборгованості за вказаним виконавчим листом становить 831 863, 00 грн. Заборгованість ОСОБА_2 не погашена. ( а.с. 13).

Відповідно до ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.07.2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 ( а.с. 46-47, 57).

Із копії постанови від 04.10.2016 року винесеної старшим державним виконавцем Самбірського МРВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Мазуркевич Л.І. відомо про закінчення виконавчого провадження щодо накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 ( а.с. 83).

Згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07.11.2017 року частково скасовано заходи забезпечення цивільного позову та скасовано арешт на нерухоме майно відповідача згідно переліку. ( а.с. 100).

Про хід виконання державним виконавцем відкритого виконавчого провадження, де боржником є ОСОБА_2 засвідчують зокрема копії постанов про розшук майна боржника, про арешт його майна, заявки на реалізацію нежитлової нерухомості, копії протоколів проведення електронних торгів, акти, повідомлення. ( а.с. 189-227).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як зазначено у ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виходячи із змісту наведених норм, належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

З огляду на викладене, зобов'язання за договором позики укладеним між позивачем та ОСОБА_2 28.11.2007 року з визначеним терміном повернення позики – 01.02.2008 року є такими, що станом на даний час відповідачем не виконані, тобто тривають у зв'язку з відсутністю підстав припинення зобов'язань, встановлених чинним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Покликання відповідача на неможливість виконання відповідачем свого зобов'язання за договором позики по причині накладення арешту на майно не ґрунтується на законі. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» відповідач, як сторона виконавчого провадження, наділена правами, пов'язаними з виконанням судового рішення, в тому числі правом на добровільне виконання рішення суду, правом заявляти клопотання та брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, правом на укладення мирової угоди.

Отже, проведення дій виконавчою службою в рамках виконавчого провадження не є і не може визнаватись як перешкода у виконанні судового рішення і своєчасного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 01.10.2014 року по справі №6-113цс14, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Рішенням апеляційного суду Львівської області встановлений факт, що 28.11.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого відповідач отримав гроші в сумі 70 000,00 євро та зобов'язався повернути їх до 01.02.2008 року.

У договорі позики не було вказівки на те, що договір є безпроцентним. У такому разі, виходячи зі змісту Постанови Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі №6-36цс14, у ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця в разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України №3-57гс10 від 20.12.2010 року діюче законодавство не виключає можливості звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення з боржника суми на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями збільшилась в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів є способом захисту майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних витрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Ухвалення судом рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним зобов'язання та не позбавляє позичальника права вимагати покладення на останнього відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, зокрема, стягнення процентів за користування коштами до їх повернення з часу поза межами періоду, за який вони стягнуті рішенням у іншій справі. (ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.12.2015 року справа №6-24161ск15, постанова Верховного Суду України від 07.09.2016 року № 6-1412 цс 16)

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У п. 12 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у разі якщо кредит правомірно виданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст.533 ЦК України.

Оскільки, борг отриманий відповідачем у іноземній валюті Євро, а відтак суми, що підлягають до стягнення за невиконання судового рішення є похідними від суми основного боргу та повинні прирівнюватися в кінцевому рахунку до стягнення у іноземній валюті, Євро. ( рішення Апеляційного суду Львівської області від 15.12.2015 року, справа №444/904/15 залишене без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого суду від 31.03.2016 року).

Згідно повідомлення Національного Банку України від 08.11.2018 року на 08.11.2018 року встановлений офіційний курс гривні до іноземної валюти 100 Євро=3204.5236 гривні.

Незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак, позовні вимоги заявлені в іноземній валюті прив‘язуються до грошового еквіваленту у національній валюті – гривні.

Виходячи з наведеного, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 порушує умови договору, не виконуючи взяті на себе зобов’язання. Представниками відповідача даний факт документально не спростований.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 18.01.2018 року по справі №309/4208/13, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За таких обставин суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення із відповідача процентів за користування чужими коштами та 3 % річних, а відтак даний позов підлягає до задоволення в повному обсязі заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за період із 18.09.2013 року по 14.06.2016 року за прострочення виконання грошового зобов’язання за договором позики від 28.11.2007 року процентів за користування чужими коштами в сумі 33047, 82 Євро, що станом на 08.11.2018 року становить 1 059 025 (один мільйон п’ятдесят дев’ять тисяч двадцять п’ять) гривень 19 коп. та 3 % річних в сумі 5750,83 Євро, що станом на 08.11.2018 року становить 184 286 (сто вісімдесят чотири двісті вісімдесят шість) гривень 70 коп.

Всього стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) – 38798,65 Євро, що станом на 08.11.2018 року становить 1 243 311 гривень (один мільйон двісті сорок три тисячі триста одинадцять) гривень 90 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст повного рішення буде складено 19 листопада 2018 року.

Суддя