Рішення № 78033856, 19.11.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17991/18

Провадження 2/127/3061/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Максимчука Я.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу у порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_7, до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_7, з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.12.2015 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 29.12.2015 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1378, позивач продав ОСОБА_5, від імені якої діяв її чоловік ОСОБА_3, земельну ділянку, кадастровий номер 0510137000:03:037:0095 площею 0,10000 га, яка розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9. Відповідно до п. 2.1. спірного договору продаж вказаної ділянки вчиняється за 220 800, 00 гривень, при цьому сторони договору домовилися, що до моменту підписання спірного договору покупець сплачує продавцю 165 600, 00 гривень за 7,5 соток, а решту суми – 55 200, 00 гривень за 2,5 сотки - поступово протягом 2016 року. На підтвердження зазначеної домовленості ОСОБА_3 була видана розписка. Незважаючи на неодноразові звернення з жовтня 2016 року ОСОБА_7 і ОСОБА_9 до ОСОБА_3 з вимогою щодо виконання ним свого обов’язку по розрахунку за 2,5 сотки землі, ОСОБА_3 не розрахувався. У зв’язку із невиконанням ОСОБА_3 свого обов’язку щодо розрахунку за 2,5 сотки земельної ділянки, договір купівлі-продажу від 29.12.2015 повинен бути визнаний недійсним. Відповідач при укладенні договору умисно ввів позивача в оману, зокрема про те, що проведе розрахунок за 2, 5 сотки земельної ділянки протягом 2016 року, але не зробив цього, тому слід враховувати положення ст. 230 ЦК України, правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510137000:03:037:0095, яка розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9, посвідченого 29.12.2015 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 1378.

Ухвалою суду від 10.09.2018 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 10.09.2018 задоволено заяву ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_7, про забезпечення позову і накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 0510137000:03:037:0095, яка розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9, та заборонено вчиняти будь-які дії, спрямовані на забудову зазначеної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 25.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справи до судового розгляду по суті.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачам лише 01.11.2018 стало відомо про розгляд даної справи. Копію позовної заяви з доданими до неї документами ОСОБА_3 отримано 05.11.2018. Після ознайомлення із матеріалами справи 07.11.2018 представником ОСОБА_5, того ж дня представниками відповідачів через канцелярію суду було подано відзив на позов. У відзиві зазначено, що представник позивача надав суду недостовірну інформацію про адресу проживання відповідачів: АДРЕСА_1, а тому вони не отримували ухвал суду і не мали можливості своєчасно надати відзив на позов.

Таким чином, враховуючи вищевказане, відзив на позов надано відповідачами у строк, встановлений судом ухвалою суду від 10.09.2018.

У відзиві відповідачі зазначили, що до оформлення купівлі-продажу земельної ділянки з позивачем не було вирішено питання щодо оплати 2,5 соток земельної ділянки, під якою знаходилась дорога, що веде до спірної ділянки. Однак, перед підписанням договору купівлі-продажу від 29.12.2015, вказана у п. 2.1 договору сума, в тому числі і за 2,5 сотки землі під дорогою, була сплачена ОСОБА_3 позивачу в повному обсязі. На даний час на цій земельний ділянці фактично збудовано житловий будинок.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, аргументуючи мотивами викладеними у позовній заяві.

Представники відповідачів позов не визнали і просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, аргументуючи свої заперечення мотивами викладеними у відзиві.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.12.2015 між позивачем і ОСОБА_5, від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_5, а остання прийняла земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:037:0095 площею 0, 10000 га, що розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9. (а.с. 19-20)

На підставі цього договору, 29.12.2015 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за ОСОБА_5 було зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 29.12.2015, індексний номер 51218655. (а.с. 81)

Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу від 29.12.2015 продаж земельної ділянки вчинено за 220 800, 00 гривень, які продавець одержав від покупця (в особі представника) повністю до підписання даного договору; своїми підписами під цим договором сторони підтвердили факт повного розрахунку за відчужувану земельну ділянку та відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов’язань за цим договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 657 ЦК України передбачена форма окремих видів договорів купівлі-продажу та передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Частинами 1 і 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом, відповідно до ст. 215 ЦК України, визначено, що договір купівлі продажу від 29.12.2015, який є предметом спору, є оспорюваним правочином.

В судовому засіданні встановлено, що підставою для визнання оспорюваного правочину, що є предметом спору, недійсним позивач визначив вчинення даного правочину під впливом обману, пославшись при цьому на положення ст. 230 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, а відповідачами разом із відзивом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв’язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Ухвалою суду від 25.10.2018, постановленою не виходячи до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу засідання, представнику позивача відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків, оскільки факт заперечення вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину не може доводитися свідченнями свідків. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 10.09.2018 було роз’яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2015 визначені встановлені законодавством умови, необхідні для його укладання. За усіма істотними умовами договору досягнута згода між сторонами на момент підписання правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України в договорі дотримано загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України. Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 29.12.2015 між позивачем та ОСОБА_5, від імені якої діяв ОСОБА_3, укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений. Використовуючи свої права, передбачені зокрема ч. 1 ст. 317, ч. 1 і ч. 2 ст. 319 ЦК України, позивач розпорядився своїм майном, на власний розсуд, відчуживши його ОСОБА_5

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 20 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Представники позивача в своїх поясненнях, наданих в судовому засіданні, як на факт обману і умисел у діях ОСОБА_3, послалися на видачу останнім 29.12.2015 розписки щодо сплати ним за 2,5 сотки земельної ділянки, що була предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, окремо. Тобто, що вартість цієї частини земельної ділянки не була врахована при визначенні ціни договору купівлі-продажу від 29.12.2015.

Згідно із вищевказаною розпискою ОСОБА_3 зобов’язався розрахуватись із позивачем за «2,5 сотки земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. 3-й пров. Блюхера, яка належить до дороги ділянки» протягом 2016 року. (а.с. 9)

В судовому засіданні учасники справи не заперечували та визнали той факт, що вищевказана розписка була власноруч написаною ОСОБА_3

Однак, представники відповідачів, хоч і не заперечували написання вищевказаної розписки власноруч ОСОБА_3 і те, що 2,5 сотки - це частина земельної ділянки, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки в розписці не вказано повну адресу розташування цієї земельної ділянки, вказали, що дана обставина, тобто видача цієї розписки, мала місце до підписання договору купівлі-продажу і лише після повної сплати вартості земельної ділянки договір було укладено.

Судом встановлено, що право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0510137000:03:037:0095 площею 0, 10000 га, що розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9 було зареєстровано за ОСОБА_5 після укладення договору купівлі-продажу від 29.12.2015 о 18 год. 20 хв. 38 сек., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 29.12.2015, індексний номер 51218655. (а.с. 81)

Також, судом встановлено, що за земельну ділянку покупцем в повному обсязі проведено розрахунок до підписання договору купівлі-продажу від 29.12.2015, що підтвердили самі сторони правочину своїми підписами (п. 2.1. договору).

Сторони оспорюваного правочину також підтвердили, що, зокрема, їм роз’яснено нотаріусом правові наслідки, пов’язані з умисним заниженням суми договору (п. 5.4. договору).

Крім того, судом звернуто увагу на те, що розписка ОСОБА_3 і договір купівлі-продажу є відмінним за суб’єктним складом, оскільки як зазначено у розписці ОСОБА_3 діє від власного імені, а при укладенні договору – від імені своєї дружини ОСОБА_5

Ні позивачем, ні його представниками не спростовано твердження відповідачів та їх представників про те, що розписка відображає попередні домовленості щодо оплати земельної ділянки, які існували до укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Домовленість між продавцем та покупцем, про яку зазначив позивач в позовній заяві, щодо сплати йому коштів за земельну ділянку частинами до підписання договору - 165 600, 00 гривень за 7,5 соток та 55 200, 00 гривень за 2,5 сотки - поступово протягом 2016 року суперечить п. 2.1 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.12.2015. Крім того, судом звернуто увагу на те, що сам позивач зазначив, що така домовленість існувала до підписання оспорюваного правочину.

Таким чином, наведене твердження позивача не підтверджене належними, допустимими і достовірними доказами по справі та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд прийшов до висновку, що належних та допустимих доказів того, що після укладення оспорюваного правочину хтось із відповідачів мав вчинити на користь позивача дії щодо сплати коштів понад ціну, зазначену в договорі, суду не надано.

Представники позивача в судовому засіданні послалися на введення в оману їх довірителя відповідачами щодо ціни договору.

Згідно із ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договором купівлі-продажу від 29.12.2015 встановлено ціну земельної ділянки площею 0, 10000 га - 220 800, 00 гривень.

Зі змісту оспорюваного договору не вбачається домовленості сторін цього правочину про розстрочення платежу чи купівлю частини цієї земельної ділянки. Натомість, відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу від 29.12.2015, сторони правочину підтвердили факт повного розрахунку за відчужувану земельну ділянку та відсутність один до одного будь-яких претензій щодо виконання зобов’язань за цим договором.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 29.12.2015, враховуючи положення ЦК України, був виконаним 29.12.2015. Тому, позивач не має права вимагати збільшення ціни за продану ним земельну ділянку.

Частина 1 ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На земельній ділянці, що є предметом оспорюваного правочину, відповідачами будується індивідуальний житловий будинок садибного типу, що підтверджується будівельним паспортом від 04.06.2018, повідомленням про початок будівельних робіт та фотознімками. (а.с. 82-87) Крім того, дана обставина не заперечувалась в судовому засіданні й представниками позивача.

Крім вищевикладеного, судом прийнято до уваги, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 7 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно п. 5.2. договору купівлі-продажу від 29.12.2015 сторони цього правочину підтвердили дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину і не є правочином зловмисним та укладається на вигідних для них умовах і не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для сторін обставин.

Відповідно до п. 5.11 договору купівлі-продажу від 29.12.2015 цей договір особисто було прочитано сторонами правочину, зміст цього документу їм зрозумілий і відповідає їхній волі, претензій один до одного не мають.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд прийшов до висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 29.12.2015 не вчинений під впливом обману. Позивачем та його представниками не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами навмисне введення позивача в оману відповідачами, наявність умислу у діях відповідачів або когось з них і сам факт обману.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 2 354, 80 гривень, що підтверджується квитанціями про сплату № 753 та № 775 від 20.07.2018. (а.с. 1, 2)

Крім того, позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 352, 40 гривень, що підтверджується квитанцією № 53201 від 28.08.2018. (а.с. 28).

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір на 1 650, 00 гривень більше, ніж це передбачено Законом України «Про судовий збір», враховуючи звернення до суду лише із вимогою немайнового характеру після усунення недоліків позовної заяви.

Таким чином, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 1 057, 20 гривень (704, 80 гривень + 352, 40 гривень) слід залишити за позивачем.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, судовий збір в сумі 1 650, 00 гривеньможе бути повернутий судом за клопотанням позивача в порядку, визначеному законом.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано.

Згідно із ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, заходи забезпечення позову вжиті за ухвалою суду від 10.09.2018 підлягають скасуванню.

Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, ч. 1, ч. 2 і ч. 4 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 627, 632, ч. 1 ст. 638, ст. 657, ч. 1 і ч. 2 ст. 691 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, ч. 9 ст. 158, ст.ст. 229, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_7, до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510137000:03:037:0095, розташованої за адресою: м. Вінниця, 3-й провулок Блюхера, 9, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 29.12.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 1378 - відмовити.

Судовий збір в сумі 1 057 (одна тисяча п’ятдесят сім) гривень 20 копійок залишити за ОСОБА_7.

Судовий збір в сумі 1 650 (одна тисяча шістсот п’ятдесят) гривень 00 копійок може бути повернутий судом за клопотанням ОСОБА_7.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті за ухвалою суду від 10.09.2018 шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 0510137000:03:037:0095, яка розташована за адресою: м. Вінниця, 3-й пров. Блюхера, 9, та забороною на вчинення будь-яких дій, спрямованих на забудову зазначеної земельної ділянки.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП НОМЕР_1.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3; місце проживання: м. Вінниця, 3-й провулок Чумацький (Блюхера), 9; РНОКПП НОМЕР_2.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4; місце проживання: м. Вінниця, 3-й провулок Чумацький (Блюхера), 9; РНОКПП НОМЕР_3.

Повний текст рішення суду складено 22.11.2018.

Суддя: