Ухвала суду № 78033460, 06.11.2018, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/691/18

Провадження №2-п/145/16/2018

У Х В А Л А

"06" листопада 2018 р. Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі головуючого Кіосак Н. О. ,

за участю секретаря Крикливої М.С.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.07.2018 року у справі № 145/691/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.07.2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23237,78 грн. та 1762 гривні сплаченого судового збору.

Копію даного рішення відповідач ОСОБА_1 отримав 09.08.2018 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 64).

В установлені ст.. 284 ЦПК України, а саме 29.08.2018 року поштою відповідач ОСОБА_1 подав заяву про перегляд вказаного заочного рішення Тиврівського районного суду від 30.07.2018 року, в якій просить його скасувати, а справу призначити до нового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Заяву обґрунтовує тим, що про розгляд справи на 30.07.2018 року йому відомо не було, про вручення будь-якої кореспонденції з суду він не розписувався.

В розумінні ч. 1 ст. 191 ЦПК України подання відзиву на позов є його правом, а тому він мав намір висловити свої заперечення щодо позову в судовому засіданні в усній формі.

Крім того, жодних ОСОБА_2 угод про реструктуризацію боргу заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт він не укладав, з їх змістом його не ознайомлювали та він їх не підписував. В матеріалах справи відсутні жодні двосторонні письмові правочини між ним та банком, в якому були б відображені істотні умови договору.

Також, приєднану до позову Анкету-заяву від його імені він не підписував і ця заява в розумінні ст.. 626 ЦК України не може вважатись договором.

В Анкеті-заяві не має жодної умови, яка притаманна договору, а тому права на нарахування та стягнення з відповідача будь-яких грошових коштів, розмір яких не було погоджено та будь-яких штрафних та фінансових санкцій, позивач не має.

Крім того, факт отримання картки жодним чином не підтверджує отримання ним кредитних коштів у позивача. Доказів про отримання ним кредитних коштів позивачем не надано та не зазначено, а цифри, вказані в розрахунку заборгованості за кредитним договором, жодним чином не підтверджені.

Також, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки, згідно ОСОБА_2 угоди, на яку посилається ПАТ КБ «ІІриватБанк» в обґрунтування своїх позовних вимог, кінцевий термін погашення боргу - 30.04.2013 року.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований та незрозумілий.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» не з'явились, про розгляд заяви повідомлені в установленому законом порядку. Заяв про відкладення розгляду заяви суду не надали.

Їх неявка не перешкоджає розгляду заяви (ч. 1 ст. 287 ЦПК України).

ПАТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на заяву про перегляд заочного рішення, в якій просить відмовити в перегляді заочного рішення.

Вказану позицію обґрунтовує тим, що відповідач був належним чином повідомлений та від нього не надійшло жодних клопотань, заперечень чи інших документів щодо розгляду даної справи, про причини не прибуття суд не повідомив, поважних причин своєї неявки не навів.

Не може бути підставою для скасування заочного рішення посилання відповідача на докази, які були у справі, оскільки вони вже були оцінені судом при ухваленні заочного рішення. Для скасування заочного рішення потрібно, щоб докази були новими та мали істотне значення для правильного вирішення справи, а докази, подані з порушенням ЦПК не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Сторони 25.10.2012 року уклали ОСОБА_2 угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг по кредитному договору від 14.12.2007 року за власним бажанням відповідача.

Посилання на договір від 14.12.2007 року не має жодного сенсу, адже з дати укладання ОСОБА_2 Угоди 25.10.2012 року, договір від 14.12.2007 втратив свою чинність.

При укладання ОСОБА_2 угоди повторно кредитні кошти не видаються, оскільки метою укладання ОСОБА_2 угоди є реструктуризація заборгованості за кредитом та створення більш сприятливих умов для виконання кредитних зобов'язань.

З поданих позивачем ОСОБА_2 угоди вбачається, що відповідач погодився, що дана угода разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить Кредитний Договір, який містить усі істотні умови.

До відзиву позивач надав виписку з карткового рахунку, вказуючи при цьому, що даний документ містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача та, зазначаючи, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, а відповідачем розрахунок заборгованості не спростований.

Вказує, що даний правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і таким він не визнаний судом ( ст.. 204 ЦК України).

Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про те, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов'язання не виконані та кредитором не прийняті.

Заперечення відповідача, про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу є помилковим, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, видами штрафних санкцій і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, штраф і пеня є окремими видами неустойки і не є взаємовиключними.

Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов'язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 року справа № 6-14цс14 та 18.06.2014 року справа №6-61цс 14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору."

Строк випущеної картки відповідача діє до останнього дня 02.2015 року.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 07.04.2018 року — до спливу строку позовної давності.

Суд, перевіривши матеріали справи та представлені докази, вважає, що заява відповідача про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню.

Так, згідно з ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто, за змістом положень чинного законодавства, скасування заочного рішення суду можливе за трьох умов, однією з яких є поважність причини неявки в судове засідання, про які відповідач не зміг завчасно повідомити, обґрунтованість поважності причин подання відзиву на позов та відповідач має вказати докази, які мають значення для справи та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач двічі (31.05. та 30.07.2018 року) в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений в установленому законом порядку, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідно 08.05.2018 року та 12.06.2018 року (а.с. 51,58), які містять особисті підписи відповідача. Доказів на спростування даних обставин суду не надано.

За наведеного суд вважає доводи відповідача про неповідомлення його про розгляд справи на 30.07.2018 року такими, що не відповідають дійсності.

Копію ухвали Тиврівського районного суду про відкриття провадження від 27.04.2018 року разом з копією позовної заяви та додатками до неї відповідач отримав 08.05.2018 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, його заявою про відкладення розгляду справи від 30.05.2018 року (а.с. 51, 52).

Даною ухвалою справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Проте, відзиву на позов відповідач суду не надав взагалі. Жодних пояснень щодо причин неподання відзиву на позов в установлений судом строк відповідач в заяві про перегляд заочного рішення не навів.

Його доводи, що жодних ОСОБА_2 угод про реструктуризацію боргу заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, приєднану до позову Анкету-заяву він не підписував, з їх змістом його не ознайомлювали спростовуються поданими позивачем та дослідженими судом під час заочного розгляду справи у справі доказами, а саме вищевказаними Заявою та ОСОБА_2 угодою про реструктуризацію боргу від 25.10.2012 року (а.с. 5,6).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч.1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України закріплено свободу договору, яка передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Підписавши вказану Заяву та ОСОБА_2 угоду про реструктуризацію боргу заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 25.10.2012 року, в якій вказав, що ознайомлений і згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, отримавши, як клієнт банку, кредитну картку, відповідач погодився, що дана Угода разом із вказаними Умовами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг та зобов'язався здійснювати оплату послуг позивача у строки, передбачені вказаними умовами.

Таким чином 25.10.2012 року року сторони уклали кредитний договір, шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України) у вигляді встановленого строкового кредиту в сумі 8219,16 грн. на строк до 30.04.2013 року.

Оскільки недійсність даного правочину законом прямо не встановлена, відповідних судових рішень про визнання його недійсним суду не надано, суд погоджується з доводами позивача, що даний правочин, виходячи з положень презумпції правомірності правочину, визначеного ст.. 204 ЦК України, є правомірним, а відтак має виконуватись.

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що даний позов подано у в межах строку позовної давності, оскільки, виходячи з положень ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін, що і має місце у даних правовідносинах.

Так, відповідно до п. п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) сторонами був визначений в межах до 50 років.

Обставини, на які посилається відповідач є фактично запереченнями на позов, а не обставинами, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Оскільки відповідачем суду не надано доказів на обґрунтування поважності причин неявки його в судове засідання та неподання відзиву на позов, а також доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, підстав для скасування заочного рішення суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 280-288 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.07.2018 року у справі № 145/691/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Кіосак Н. О.