Рішення № 78030571, 31.10.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3033/17

2/703/314/18 .

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі Бойко Л.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши в залі суду в м. Сміла в режимі відео конференції справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та Смілянський МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 травня 2017 року Смілянським міським відділом ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса №8183 від 21 вересня 2016 року, яка була надіслана на адресу позивача та, відповідно, з якої стало відомо про існування виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, яким було задоволено вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 273908 гривень 41 копійка. Вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню оскільки нотаріус не дотримався актів законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчих написів нотаріусом на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, оскільки виконавчий напис вчинено за відсутності документів, на підставі яких могла виникнути заборгованість, а його період перевищує 3 роки. Враховуючи викладене представник позивача просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №8183 від 21 вересня 2016 року щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 273908 гривень 41 копійку таким, що не підлягає виконанню, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 640 гривень сплаченого ним судового збору та 15600 гривень витрат за надання правничої допомоги, а всього 16240 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові, просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №8183 від 21 вересня 2016 року щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 273908 гривень 41 копійку таким, що не підлягає виконанню, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 640 гривень сплаченого ним судового збору та 15600 гривень витрат за надання правничої допомоги, а всього 16240 гривень.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заяву в якій розгляд справи просить проводити без його участі. Крім того, надіслав до суду відзив на позовну заяву в якому вказує, що вказані позивачем факти, а саме, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню оскільки не перевірено наявності документів, які підтверджують безспірність заборгованості та пропуск трирічного строку, передбаченого ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», не є підставою для скасування виконавчого напису, оскільки, як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду №2 від 31 січня 1992 року «Про судову практику в судах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» в справах, щодо оспорювання виконавчого напису боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому написі. Вказав, що стягувачем було надано всі необхідні документи, за умови надання яких може бути вчинено виконавчий напис, а саме, оригінал договору та виписка по рахунку із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, отже, витребовувати інші докази у нотаріуса необхідності немає, таким чином виконавчий напис був вчинений у відповідності до вимог закону. Крім того, вказав, що «безспірність» в розумінні ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» є не доведеність боргу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин при яких має місце наявність боргу, а документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів – не письмові докази наявності боргу, а докази наявності згаданих вище правовідносин. Вищезазначена позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 20 травня 2015 року №6-158цс15, в якій, зокрема зазначено, що безспірність заборгованості підтверджується документами передбаченими переліком, а нотаріус, під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Що стосується посилання позивача на пропущення строку, протягом якого виконавчий напис може бути вчинений та який встановлений ст. 88 ЗУ « Про нотаріат» зазначив, що такі обчислюються не за правилами обчислення строків позовної давності, а за правилами, викладеними в ст. 88 ЗУ «Про нотаріат». В даному випадку, терміном, з якого має обчислюватися згаданий вище строк, є дата направлення боржнику вимоги, про усунення порушень. Зазначив, що кредитний договір був укладений на невизначений строк, тому, в кредитора виникає право вимагати виконання обов’язків позичальника, в тому числі і право на примусове стягнення боргу - у будь-який час. Вказані вище обставини відображені у висновку науково-правової експертизи з питання визначення нотаріусом під час вчинення виконавчого напису безспірності заборгованості, початку перебігу строку вчинення виконавчого напису та способу і суб’єктивного складу справи щодо його оскарження в суді, виконаного Інститутом Держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України №129/581 від 12 грудня 2016 року. Вказав також, що розмір оплати роботи адвоката є завищеним в розумінні вимог чинного законодавства, а тому враховуючи вищевикладене просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу- Бондар І.М. в судове засідання не з'явилася, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Разом з цим були направлені пояснення на позов та висновок науково-правової експертизи. У своїх поясненнях ОСОБА_3 вказує, що стягувачем було надано необхідні документи, за умови надання яких може бути вчинено виконавчий напис. Що стосується безспірності вимог кредитора зазначила, що така, в розумінні ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» є не доведеність боргу, а факт існування між кредитором та боржником правовідносин при яких має місце наявність боргу, а документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів – не письмові докази наявності боргу, а докази наявності згаданих вище правовідносин. Вищезазначена позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 20 травня 2015 року №6-158цс15, в якій, зокрема зазначено, що безспірність заборгованості підтверджується документами передбаченими переліком, нотаріус , під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Вказала, що відрахування нотаріусом строків вчинення виконавчого напису в порядку ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» згідно ст. 253 ЦК України має здійснюватися з дня, наступного за днем направлення кредитором боржнику вимоги про виконання останнім його зобов’язань за цивільними правовідносинами, а тому, враховуючи вчинення нею виконавчого напису в межах законодавства України просила в задоволенні позову відмовити.

Представник Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заяву в якій просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши відзив на позовну заяву, пояснення на позов приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 15 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» (правонаступником якого ПАТ КБ «Приват Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №CSS0AК00100096, відповідно до якого позивачу було надано кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 21909 гривень на купівлю автомобіля, а також у розмірі 7668 гривень 15 копійок на сплату страхових платежів з кінцевим терміном повернення – до 14 грудня 2010 року (а.с. 9-12).

Як вбачається з виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 21 вересня 2016 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приват Банк» 273908 гривень 41 копійка боргу (а.с. 8).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року за виконавчим написом нотаріуса №8183 виданого 21 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 273908 гривень 41 копійка боргу (а.с. 6).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Главою 14 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до п. 19 ст. 34 ЗУ «Про нотаріат» вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія.

Згідно з ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до пункту 1 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 2 Переліку для одержання виконавчого напису з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Отже, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи необхідно встановити, чи надано банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-158цс15 від 20 травня 2015 року.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Як вбачається з матеріалів справи нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості на підтвердження того, що вказаний лист з вимогою про усунення порушень за кредитним договором ОСОБА_2 отримував, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості вчасно бути проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої до стягнення. Нотаріусом, в свою чергу, не було перевірено надіслання такої вимоги і отримання її позивачем, що унеможливило подання останнім нотаріусу обґрунтованих заперечень щодо вчинення виконавчого напису або надання письмової згоди.

При цьому ст. 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, права та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Разом з тим, нотаріусом не з'ясовано, чи не пропущено банком строк звернення за виконавчим написом та не встановлено коли було здійснено останню оплату по кредиту.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіку погашення) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Як вбачається з оспорюваного виконавчого напису стягнення здійснюється за період з 15 грудня 2005 року по 27 липня 2016 року тобто з моменту укладення кредитного договору.

Отже, враховуючи зазначення строку повернення кредитних коштів, а саме – 14 грудня 2010 року, строк позовної давності на момент складення виконавчого напису сплив, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» втрачено право вимоги. Разом з тим, будь – яких доказів, на підтвердження здійснення боржником останньої проплати по кредиту саме 27 липня 2016 року відповідачем суду не надано. Крім того, є незрозумілим, яким чином позивач міг порушити умови кредитного договору з моменту його укладення.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та не встановив дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання виконавчого напису з часу настання у банку права на звернення з такою вимогою.

Врваховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є доведеними та обґрунтованими, відтак підлягають до задоволення в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов’язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду договір про надання правової допомоги №13/09-17 від 13 вересня 2017 року, графік виконання робіт по договору №13/09-17 від 13 вересня 2017 року про надання правової допомоги та квитанцію на оплату юридичних послуг на суму 15600 гривень, тому, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат за надання правничої допомоги в розмірі 15600 гривень.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, враховуючи повне задоволення позовних вимог, сплату позивачем судового збору в сумі 640 гривень та 15600 гривень витрат за надання правничої допомоги, суд приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 16240 гривень судових витрат пов’язаних з розглядом справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.16, 18, 257 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 76-81, 133, 137, 141, 263-265, 273 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5, Узагальненням судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07 лютого 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №8183 від 21 вересня 2016 року щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 273908 (двісті сімдесят три тисячі дев’ятсот вісім) гривень 41 (сорок одну) копійку таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 640 (шістсот сорок) гривень сплаченого ним судового збору та 15600 (п'ятнадцять тисяч шістсот) гривень витрат за надання правничої допомоги, а всього 16240 (шістнадцять тисяч двісті сорок) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Позивач: ОСОБА_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач: ПАТ КБ «Приват Банк» вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро.

Третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, вул. Центральна, 6/9 м. Дніпро.

Третя особа: Смілянський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, вул. Щорса, 6 м. Сміла Черкаська область.

Головуючий О.П.Опалинська