Постанова № 78022393, 14.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1263/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 (суддя Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039) по справі № 816/1263/18

за позовом ОСОБА_1

до Гребінківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Гребінківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що Полтавський окружний адміністративний суд при ухваленні рішення від 21.06.2018 р. у даній справі безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч.3 ст. 46 Коституції України, як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили, та статтю 7 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік».

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. У відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення суду першої інстанції - без змін, крім того клопотав розглядати справу без участі представника управління.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є пенсіонером, з 17.07.2017 перебуває на обліку у Гребінківському об'єднаному УПФУ Полтавської області, отримує пенсію за віком, розмір якої обчислений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 949,00 грн (а.с.70-71).

07.02.2018 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії та проведення доплати, оскільки розмір пенсії менший від мінімального прожиткового мінімуму для непрацюючих осіб встановлених законом (а.с.27).

Листом від 21.02.2018 №Б-13/05 Гребінківське об'єднане УПФУ Полтавської області відмовило позивачу у перерахунку пенсії (а.с.28).

Позивач вважаючи такі дії протиправними, а відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не має права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, оскільки розмір страхового стажу позивача є меншим ніж передбачено частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд вважає, що пенсія призначена та виплачується відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч.3 ст. 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок призначення, нарахування і виплати пенсій.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону №1058-IV встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком (ч.2 ст. 28 Закону №1058-IV).

Таким чином, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу.

Так, поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

В свою чергу, частиною 3 статті 28 Закону № 1058-IV встановлено, що недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Зазначені положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача становить 21 рік 2 дні, коефіцієнт стажу 0,28350, та заробітну плату за період з 15.10.1989 по 30.06.1995 та з 01.08.2004 по 12.10.2016, середньомісячний заробіток склав 504,39 грн.

Так, розмір пенсії позивача з 17.07.2017 року, визначений пропорційно наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії та складає 949,00 грн, в тому числі: 142,99 грн - основний розмір пенсії (середній заробіток 504,39 грн х 0,28350 коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35); 644,21 грн - доплата до прожиткового мінімуму; 161,80 грн - державна адресна допомога. На підставі Закону України №2148- VIII, позивачу з 01.10.2017 здійснено перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014-2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1% .

Поряд з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1096 "Про деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій громадян" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008 щодо встановлення до пенсії державної адресної допомоги в розмірі, якого не вистачає до розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних, який застосовується з 01.10.2017.

Отже, така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.

На підставі вказаного нормативно-правового акта, позивачу перераховано пенсію з урахуванням державної адресної допомоги з 01.10.2017р. Пенсія склала 1373,00 грн, в тому числі: 105,92 грн - основний розмір пенсії (3764,40 х 0,13399 х 0,21000); 765,28 грн - доплата до прожиткового мінімуму; 501,80 грн - державна адресна допомога.

З наведених підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір страхового стажу позивача є меншим, ніж передбачено частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому ОСОБА_1 не має права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму.

Отже, судова колегія вважає, що пенсія призначена позивачу та виплачується відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Стосовно доводів позивача на порушення відповідачем ст.46 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, згідно з ст.6 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

При цьому, види виплат, які виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначені ст.9 Закону і такими виплатами є: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника (ч.1 ст.9). За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата (ч.2 ст.9). У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера (ч.3 ст.9).

Таким чином, за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, одноразова виплата (ст.56 Закону) та допомога на поховання.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2018 р. у справі №148/625/17.

Також, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є безпідставними через суб'єктивне помилкове тлумачення положень діючого законодавства.

З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови КМУ №1096, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Крім того, Конституційний суд України у рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Гребінківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про проведення перерахунку пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2018р. по справі № 816/1263/18 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2018р. по справі № 816/1263/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.А. СпаскінСудді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко Л.В. Любчич Повний текст постанови складений та підписаний: 22.11.2018.