Рішення № 78021108, 21.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5366/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії по інвалідності та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 21.06.2018 року призначеної та виплачуваної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності максимальним розміром;

зобов’язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату з 21.06.2018 року ОСОБА_2 пенсії по інвалідності без обмеження пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень до пенсії) максимальним розміром, а також виплатити з 21.06.2018 року різницю в пенсії за минулий час, яка виникла внаслідок обмеження пенсії.

Ухвалою від 22.10.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з урахуванням положень ст. 263 КАС України.

08.11.2018 року (вх. № 33806/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про зменшення позовних вимог.

12.11.2018 року (вх. № 34253/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

13.11.2018 року (вх. № 34580/18) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в серпні 2015 року позивач був призваний на військову службу по мобілізації Збройних Сил України. В 2016 році продовжив службу за контрактом, який було укладено під час дії особливого періоду.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.04.2018 року № 128 позивач був звільнений з військової служби в запас та наказом командира військової частини А 2393 від 15.05.2018 року № 97 позивача з 15.05.2018 року виключено зі списків особового складу військового комісаріату.

У зв’язку з встановленням позивачу 14.05.2018 року інвалідності 2-ї групи внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, після звільнення з військової служби 24.05.2018 року позивачем до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату було подано заяву про призначення пенсії по інвалідності та інші додаткові документи. З 21.06.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу призначено пенсію по інвалідності, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи.

Проте, відповідачем безпідставно та з незрозумілих обставин здійснюється виплата позивачу пенсії в розмірі 9026,30 грн., в той час коли її виплата має становити 15370,40 грн. Зокрема позивачем зазначено про відсутність правових підстав для зменшення чи обмеження розміру пенсії яким-небудь розміром під час здійснення виплати відповідачем призначеної з 21.06.2018 року пенсії по інвалідності, у зв’язку з чим, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», прожитковий мінімум, установлений для осіб, які втратили працездатність з 01.07.2018 року становить 1435,00 грн., виплата пенсії з цієї дати здійснюється в розмірі 14350,00 грн. Отже, на думку відповідача на момент призначення пенсії позивачу встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов’язковими до виконання органами Пенсійного фонду України. Таким чином, законодавче обмеження пенсії позивача максимальним розміром, є правомірним та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення позивача.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Як зазначено в позовній заяві, в серпні 2015 року позивач був призваний на військову службу по мобілізації Збройних Сил України. В 2016 році продовжив службу за контрактом, який було укладено під час дії особливого періоду.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.04.2018 року № 128 позивач був звільнений з військової служби в запас та наказом командира військової частини А 2393 від 15.05.2018 року № 97 позивача з 15.05.2018 року виключено зі списків особового складу військового комісаріату (а.с. 12).

25.05.2018 року ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було направлено подання про призначення позивачу пенсії по інвалідності (а.с. 14).

Відповідно до довідки № 61/520 від 21.05.2018 року, грошове забезпечення, яке підлягає врахуванню для обчислення пенсії позивача, складало:

посадовий оклад 6770,00 грн.;

оклад за військовим званням 1410,00 грн.;

надбавка за вислугу років 3681,00 грн.;

всього 5727,20 грн.

Відповідно до перерахунку пенсії по інвалідності від 27.08.2018 року, відповідачем було проведено призначення пенсії по інвалідності з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення в нових розмірах, у яких вони виплачувались позивачу в період служби. При цьому, сума грошового забезпечення для обчислення пенсії складає 14739,60 грн. Основний розмір пенсії по інвалідності встановлено в розмірі 11791,68 грн. Загальний розмір пенсії з урахуванням 25 % збільшення основного розміру пенсії (2947,92 грн.), підвищення, як інваліду війни 2-ї групи в розмірах 580,80 грн. та 50,00 грн. обчислено в розмірі 15370,40 грн. (а.с. 21-22).

Як вбачається з перерахунку пенсії позивача за пенсійною справою № НОМЕР_1 від 25.10.2018 року, відповідач здійснив перерахунок пенсії з урахуванням повного розміру грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, однак з 21.06.2018 року обчислив пенсію (з урахуванням надбавок та підвищень до пенсії) в розмірі 15370,40 грн., але здійснив виплату пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень), обмеживши її загальний розмір, у розмірі 14350,00 грн. (а.с. 38).

Не погоджуючись з даними діями відповідача, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції Україні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII чинній з 01.01.2016р. по 20.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774, який набрав чинності з 01.01.2017р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII, на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 грн.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Згідно пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016р.

Як встановлено судом, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016.

За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016р. до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Крім того, передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII.

В той же час, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016р.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідач посилаючись на те, що згідно норм законодавства максимальна пенсія повинна становити 10740,00 грн. продовжував виплачувати позивачу пенсію в розмірі 14350,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, та те, що передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром визнано неконституційними, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: 65062, м. Одеса, вул. Посмітного, б. 25/2, кв. 62; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії по інвалідності та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 21.06.2018 року призначеної та виплачуваної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності максимальним розміром.

Зобов’язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату з 21.06.2018 року ОСОБА_2 пенсії по інвалідності без обмеження пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень до пенсії) максимальним розміром, а також виплатити з 21.06.2018 року різницю в пенсії за минулий час, яка виникла внаслідок обмеження пенсії.

Рішення може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.