Рішення № 78021087, 21.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2261/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року, зобов’язання повторно розглянути клопотання та надати дозвіл, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області, в якій позивачка просила:

Визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року.

Зобов’язати ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області повторно розглянути клопотання про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Ухвалою суду від 15.05.2018 р. вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду позовної заяви із зазначенням власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На виконання ухвали 21.05.2018 р. (вх. № ЕП/2867/18) до канцелярії суду надійшла заява із зазначенням власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, чим усунуто зазначені судом недоліки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

30.05.2018 року за вх..№ 15243/18 від позивача засобами поштового зв’язку надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, яка вже була розглянута судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

12.06.2018 року за вх..№16501/18 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання 13.06.2018р. позивач не з’явився, про дату, час та місце судового засідання сповіщений належним чином та завчасно. У судове засідання з’явився представник відповідача. Усною ухвалою суду від 13.06.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, визнано неповажною неявку позивача у судове засідання та відкладено розгляд справи.

04.07.2018 року за вх..№ЕП/3753/18 від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

У судове засідання 04.07.2018р. позивач не з’явився. У судове засідання з’явився представник відповідача. Усною ухвалою суду від 04.07.2018 року, яка занесена до протоколу судового засідання, судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про перенесення судового засідання, визнано неявку позивача без поважних причин, однак, з метою уникнення факту недопущення до правосуддя, розгляд справи було відкладено.

13.07.2018 року за вх..№20249/18 від представника позивача надійшли уточнення до позовної заяви, згідно яких він просив пункт 2 резолютивної частини позовної заяви викласти у наступній редакції:

Зобов’язати відповідача - ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області – внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом, та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року.

13.07.2018 року за вх..№20250/18 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

17.07.2018 року за вх..№ 20631/18 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Ухвалою від 23.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року та зобов’язання повторно розглянути клопотання – залишено без розгляду.

20.08.2018 року представником позивача було подано апеляційну скаргу на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 року було відкрито апеляційне провадження по даній справі та було закінчено підготовчі дії до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3.

24.09.2018 року за вх..№17239 до канцелярії Одеського апеляційного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

02.10.2018 року справа №815/2261/18 надіцшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 року дану справу було прийнято до провадження та ухвалено розглядати її у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2018 року.

У судовому засіданні 19.11.2018 року на питання головуючого у справі щодо кінцевої редакції позовних вимог, представник позивача зазначив, що клопотання про уточнення позовних вимог він підтримує і просить розглядати справу з урахуванням цих уточнень. Таким чином, у даній справі позивач просить:

Визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року.

Зобов’язати відповідача - ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області – внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом, та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 01.12.2017 року вона звернулась до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту). У відповідь на дане клопотання позивачкою було отримано лист №У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року, згідно якого позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу, оскільки дані про земельну ділянку, яку бажає отримати позивачка, не внесені до Державного земельного кадастру. Крім того, позивачці було запропоновано визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки серед запропонованих ОСОБА_4 управлінням Держгеокадастру на їх офіційному сайті. Позивачка вважає надану відповідь неправомірною, безпідставною та такою, що не відповідає нормам чинного матеріального та процесуального земельного законодавства, зокрема, положенням Конституції України, Земельного кодексу України (далі – ЗКУ). За таких обставин, просила позов задовольнити у повному обсязі.

12.06.2018 року за вх..№16501/18 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно зазначеної заяви по суті ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області позов не визнає, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Обгрунтовуючи власну правову позицію, представником відповідача зазначається, що, оскільки відомості щодо вказаної позивачем у заяві земельної ділянки не внесені до Державного земельного кадастру (не присвоєно кадастровий номер), така земельна ділянка передаватись безоплатно у власність у порядку ст.. 118 ЗКУ не може. На момент надання відповіді, висвітленої в оскаржуваному листі, питання щодо визначення цільового призначення земельної ділянки не було визначено, а надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої земельної ділянки суперечить нормам чинного законодавства, що є підставою для правомірної відмови.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 01.12.2017 за вх..№25 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с.9).

До заяви позивачем було надано копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного номера, графічні матеріали стосовно бажаного місцерозташування земельної ділянки та копію довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями.

21.12.2017 року за №У-25842/0-12787/6-17 відповідачем ОСОБА_4 управлінням Держгеокадастру в Одеській області було направлено лист, згідно якого дозволу на розробку проекту землеустрою надано не було (а.с.10-11). У зазначеному листі відповідач зазначає, що дані про земельну ділянку, яку бажає отримати позивачка, не внесені до Державного земельного кадастру. Крім того, позивачці було запропоновано визначитись з іншим місцем розташування земельної ділянки серед запропонованих ОСОБА_4 управлінням Держгеокадастру на їх офіційному сайті.

Правовідносини, що склались, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм ЗК України свідчить про те, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у ЗК України документів, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно п. “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Судом встановлено, що позивачем подано до ГУ Держгеокадастру клопотання, в якому заявником вказано орієнтовну площу земельної ділянки та її цільове призначення. На думку позивача, ним надані до клопотання всі документи, які необхідні для розгляду клопотання по суті. Відповідачем вказані доводи не спростовані.

Досліджуючи зміст листа ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.12.2017 року за №У-25842/0-12787/6-17, суд зазначає, що відповідач при наданні відповіді на заяву ОСОБА_3 фактично ухилився від встановленої ч.7 ст.118 ЗКУ вказівки щодо результату розгляду заяви. Ним не надано формулювання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмови у наданні такого дозволу. Аналізуючи зміст ч.7 ст. 118 ЗКУ, суд зазначає, що фактичне ненадання відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою є рішенням суб’єкту владних повноважень щодо відмови у наданні такого дозволу. Тому суд вважає за доцільне розглядати позовні вимоги у даній справі саме в контексті рішення ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Згідно п. 1,2 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно пп.13 п. 4 Положення про ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року №308, ОСОБА_4 управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Одеської області.

Таким чином, враховуючи критерії оцінки дій та рішень суб’єктів владних повноважень, суд вважає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, надана у листі ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.12.2017 року за №У-25842/0-12787/6-17, є протиправною.

Суд критично ставиться до тверджень представника відповідача, наданих у відзиві на позовну заяву, щодо підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, адже фактично під час винесення оскаржуваного рішення суб’єкт владних повноважень ухилився від здійснення покладених на нього повноважень.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на адміністративний позов, відповідно до яких ним не може бути прийнято рішення оскільки у Державному земельному кадастрі відомості про земельну ділянку відсутні, при перевірці архівних матеріалів може бути встановлено що земельні ділянки перебувають у власності або користуванні, а відомості про них не внесені до державного земельного кадастру, або вказана земельна ділянка не може не відноситися до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, оскільки отримання особою дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Крім того, саме на відповідача, як суб’єкта владних повноважень, покладений обов’язок встановлення зазначених обставин, однак ним не вчинялося будь-яких дій щодо встановлення цих обставин

Крім того, під час розгляду справи по суті при наданні учасниками процесу пояснень представник відповідача не змогла зазначити, які дії вчиняє відповідач для забезпечення своєчасного та оперативного внесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру, адже наразі, як заявив і представник позивача, і представник відповідача, таких дій стосовно бажаної позивачем земельної ділянки вчинено не було.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем при розгляді клопотання ОСОБА_6 було порушено норми ЗК України. Принцип юридичної визначеності, який є елементом принципу верховенства права, має на меті, крім іншого, дотримання принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання). Таким чином, позивач мав обґрунтовані очікування на прийняття відповідачем рішення за його клопотанням у відповідності до вимог законодавства. Враховуючи викладене, дії ГУ Держгеокадастру щодо не розгляду по суті, тобто не прийняття встановленого нормами ЗК України рішення, за клопотанням ОСОБА_6 від 01.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, є протиправними.

З приводу позовної вимоги позивачки щодо зобов’язання відповідача - ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області – внести дані про заявлену земельну ділянку до Державного земельного кадастру в порядку, визначеному законом, та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року, суд зазначає наступне, що позовна вимога про зобов’язання вчинити певні дії підлягає задоволенню та, як спосіб захисту порушеного права, застосовується судом у разі невиконання суб’єктом владних повноважень, покладених на нього обов’язків.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «O№eryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Згідно п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Абз. 2 ч.4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, «безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов'язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв'язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було».

Враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено факт ухилення відповідача від винесення встановленого чинним законодавством рішення, суд вважає необхідним встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивачки, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов’язання ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2, 000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності та території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не надано жодних обґрунтованих спростовуючих доводів на підтвердження власної правової позиції, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У матеріалах справи наявна квитанція №182 від 03.05.2018 року про сплату позивачкою судового збору у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять грн. 60 коп.) (а.с.15).

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судових витрат у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять грн. 60 коп.).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч. 4 ст. 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (місцепроживання: 68742, Одеська область, Болградський район, с. Криничне, вул. Мічуріна, буд. 168; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року, зобов’язання повторно розглянути клопотання та надати дозвіл – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2, 000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту), викладеної у листі № У-25842/0-12787/6-17 від 21.12.2017 року.

Зобов’язати ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2, 000 гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності та території Криничненської сільської ради, Болградського району, Одеської області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути з ОСОБА_4 управління Держгеокадастру в Одеські області (код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять грн. 60 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.11.2018 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.